яскрава персона Медведчука потрібна Кремлю у виборчих кампаніях

мах

Чому Медведчук з‘явився саме зараз? Ще одна версія – «американська»

Нова поява Медведчука викликала у багатьох українців не лише негативні емоції, а й подив. Навіщо він сам виходить або його виходять у публічну сферу?! Безперспективний, здавалося б, варіант у новій Україні.

Сьогоднішня відповідь прес-служби Медведчука на антимедведчуківські заяви та акції активістів наштовхнула на певні міркування. Кум Путіна заявив: «Да, я являюсь для них олицетворением реванша. Но реванша не пророссийского, как пытаются они это преподнести, а антиамериканского». Медведчук, до речі, часто виступає з критикою США. Про що це може свідчити?

Цілком ймовірно, що яскрава персона Медведчука потрібна Кремлю у виборчих кампаніях-2019, щоб розділити і зіштовхнути в Україні дві суспільні групи: умовно проамериканську і антиамериканську. Медведчук повинен об‘єднати довкола себе антиамериканську групу і постійно генерувати конфронтацію по цій лінії. Те, що він дратує більшість українців, у цій ситуації навіть дуже добре. Кремлю потрібне зіткнення, конфлікт і хаос. Чим більше, тим краще. Так вони працюють всюди. Пригадуєте кілька сортів України ще у 2004 році?! Це звідси ж. Що це дає Кремлю, окрім конфронтації? Адже у багатьох українців, народжених ще в Союзі, залишилася периферійна залишкова злість на Дядька Сема.

По-перше, це підігріває маніпулятивну дискусію про те, що Україна керована зовні, а значить слабка і несамостійна держава.

По-друге, це має бути доказом того, що буцімто Революцію гідності і «війну в Україні» придумали у Вашингтоні.

По-третє, тут є чіткий розрахунок на те, що певна частина європейських еліт та спільнот традиційно відчувають до США антипатію. Ці настрої дещо посилилися і отримали додаткове обгрунтування внаслідок дій Трампа. Така реакція часом виглядає занадто неадекватною і авантюрною. Та все ж. Ймовірно розрахунок на те, що антиамериканська прошивка проросійських політиків в Україні цілком можливо мала б зробити їх не такими вже й токсичними для значної частини європейських політиків, які «не люблять Вашингтон». Тож Європа не мала б так сильно опиратися прокремлівському реваншу в Україні. Якщо ці реваншисти так само не люблять Америку.

По-четверте, це омріяне зіткнення проамериканських і антиамериканських (вважай, проросійських) суспільних «армій» на українському майданчику додатково може підкріплювати публічні марення Путіна про глобальний двобій двох наддержав – США і Московії. Інші є маріонетками або приреченими свідками. Україна в цій конструкції – лише один з театрів цього протистояння.

Михайло Басараб

і