Якщо вирішили відвідати Єгипет…

мах

Після катастрофи російського  літака  над Синайським півосторовом  у 2015 році,  Єгипет став доступним навіть для інтелігентного прошарку злиднів  – музейників, які працюють як відомо за ідею,  а не за гроші.

Тож, враховуючі демпінгові ціни на осінні тури, ми з колежанкою вирішили відвідати Єгипет і подивитися  чудеса світу: піраміди та гробниці фараонів. Вибрали собі затишний готель у Хургаді – саме звідти легше добиратися і до Каїру, і до Луксору (якихось 4-5 годин автобусом і ти біля пам’яток планетарного масштабу) і відправились у мандри за дивом…

У Хургаді відвезти вас до єгипетських чудес бажаючих багато: від туроператорів та місцевих турагентів, які активно постять свою рекламу через мережу інтернет,  до приватних перевізників (в Єгипті на один вічнозелений доляр можна купити 6 літрів бензину, тож за  кілька десятків  доларів будь-який єгиптянин залюбки вас відвезе за край неба).

Але, враховуючи надзвичайний стан, який продовжено в Єгипті, ми все ж таки вирішили скористатися послугами офіційних турагенцій, про що, до речі, потім страшенно жалкували.

Всі атрибути турагенства у нас були: екскурсовод, комфортабельний автобус. Навіть був свій сек’юриті– він поважно  сидів на передньому сидінні за водієм, притримуючи кулемет-пістолет УЗІ під піджаком і уважно оглядав кожного нахабного торговця (в Єгипті заборонено випускати туристичні автобуси без охоронця за межі міста). Але наш «екскурсовод»  – то був яскравий представник єгипетського маркетинга – він представляв всі торгові компанії країни. Перед тим як нас відвезли до нашої мрії – пірамід, ми пройшли майже всі лавки та магазини Каїру.

До речі, офіційні туроператори проводити такі шоп-екскурсії собі не дозволяють, правда і ціна у них на екскурсії у 2-3 рази більша, ніж у місцевих «гідів»(за офіційними даними у турбізнесі працює майже 50% єгиптян і кожен має свою історичну  версію, яка не затверджена ні однією ліцензією). Тож, моя порада – перед тим як їхати до Єгипту, самостійно підготуйтеся до зустрічі з історичними пам’ятками – ні один гід не дасть вам повноцінної інформації.  Це ми зрозуміли, коли переступили поріг Каїрського єгипетського музею  — головної скарбниці  Стародавнього  Єгипту.

Як повідомляє Вікіпедія, музей є найбільшим у світі сховищем предметів староєгипетського мистецтва. Його колекція налічує понад 120 тисяч експонатів всіх історичних періодів давнього Єгипту, які розміщені у 107 залах. Серед них – безліч царських мумій, знайдених при розкопках в Долині Царів, скарби гробниць фараонів, зокрема — поховання молодого фараона Тутанхамона (XIV століття до н. е.), відкрите у 1922 англійським вченим Говардом Картером. Воно стало чи не найсенсаційнішим археологічним відкриттям XX століття, оскільки могила фараона виявилася єдиною серед своїх сусідок майже незайманої стародавніми грабіжниками.

Кількість знайдених в гробниці предметів мистецтва перевищували три з половиною тисячі; велика частина їх знаходиться нині в Каїрському музеї. Серед них — коштовності, прикраси, домашнє начиння, саркофаги (мумія фараона була захована в декілька дорогоцінних саркофагів). Найбільш прославлений експонат цього відділу — так звана Золота маска Тутанхамона

Зародком майбутнього Каїрського музею стала так звана Служба старожитностей Єгипту, організована єгипетським урядом в 1835 році. Головною метою її було обмежити злодійське беззаконня, що панувало в місцях археологічних розкопок. Розграбування могил, що процвітало тисячоліття тому, стало справжньою проблемою в XIX столітті. Нерідко траплялося, що перш ніж археологи наближалися до гробниці, місцеві жителі вже щосили продавали статуетки і коштовності з неї на антикварних ринках. Виникнення Служби старовини поклало початок впорядкуванню як ходу розкопок, так і зберігання знайдених предметів.

Проте справжнє народження Каїрського музею пов’язане з ім’ям іноземця — французького єгиптолога Огюста Маріетта. Молодий співробітник Єгипетського департаменту Лувру приїхав в 1850 році до Каїра, щоб придбати для Лувру декілька папірусів. Опинившись в Єгипті, він став свідком планомірного розкрадання археологічних знахідок. Всі численні приїжджі — туристи, учені, любителі старовини — прагнули придбати яку-небудь старовину; в кращому разі — для музеїв на своїй батьківщині, в гіршому — для особистих колекцій. Такий гігантський попит негайно породив відповідну пропозицію. Служба старовини Єгипту була не в змозі контролювати роботу чорних ринків, де продавалися часом дорогоцінні пам’ятники, яких назавжди позбавлявся Єгипет. Окрім прямої кримінальщини, єгипетська наука страждала від відсутності твердої юридичної бази. Пам’ятники не тільки крали — їх відкрито вивозили.

І ось Огюст Маріетт, замість того, щоб, за прикладом інших археологів, здобувати скарби для своєї країни, присвячує своє життя чужій. Всі сили він кладе на створення музею в Єгипті, де зберігалося б все, знайдене на єгипетській землі. Зокрема — і знахідки самого Маріетта, серед яких знаменита нині Алея сфінксів, або Серапеум, в Саккарі.

Стараннями Маріетта музей був заснований спочатку в Булаці, в 1858 році. З того часу все, відкрите на території Єгипту, вважалося державною власністю і автоматично відправлялося в музей. Розкраданню пам’ятників історії і культури Єгипту було покладене край. У 1880 році Булацький музей був переведений в Гізу, по сусідству із знаменитими пірамідами, в прибудову до палацу тодішнього глави Єгипту Ізмаїла Паші.

Через рік Маріетт помер і у 1902 році вся колекція була перевезені до Каїру. Величну будівлю, в якій зараз знаходиться Єгипетський музей, було збудовано за проектом французького архітектора Марселя Дурньона.

Коли потрапляєш у приміщення музею, виникає відчуття, що з початку ХХ століття, тут ремонт так і не робили, а  остання реекспозиція проводилась ще під час монтажу експозиції поховання Тутанхамона.

Єгиптяни скаржаться, що європейці вивезли величезну кількість експонатів. Але, дивлячись на бруд, пил, павутиння, яке спадає  зі стелі музею, виникає величезне бажання вивезти все це в музеї Європи для подальшого зберігання.

Єгипетська влада обіцяла, що у 2018 році відкриє в Гізі  біля пірамід новий музей,  але ми так і не побачили нового музею, але замацані вітрини та відсутність етикетажу у старому музеї просто нагло кидалися у вічі.

У музеї нема ні вказівників, ні елементарних анотацій та пояснень, ні доглядачів. Екскурсія музеєм нагадує короткий «марафон» з фінішом у сувенірному кіоску.

Окреме враження від «Золотої скарбниці Тутанхамона» – то є невелика кімната зі застарілими та брудними вітринами, де навіть немає відповідного освітлення та етикетажу. Це єдине місце, де заборонено фотографувати навіть при наявності відповідного квитка (взагалі, у музеї дозволено фотографувати за 5 американських доларів, але для цього треба виділити цілий день – під час «музейного марафону» все осмислити і зафіксувати практично не можливо).

Ми пробували запитати про Міністерство культури Єгипту. Міністерство єгиптяни  не люблять (правда, у нас теж його не вітають), кажуть, міністри дуже  полюбляють старожитності  і займаються  чорною археологією. Є навіть інформація, що під час революції 2011 році,  тодішній міністр культури дуже перейнявся збереженням  золотої маски Тутанхамона, приїхав до музею і витягнув експонат із вітрини для подальшого його  приватного зберігання.

На виході міністра  перестрів охоронець і забрав  поцуплений експонат. Під час «революційного мародерства» 29 січня 2011 року у музеї було знищено дві мумії та розбито три вітрини. Після цього біля музею був утворений “живий ланцюг” з працівників музею та поліції, щоб захистити експонати.

Але, не зважаючи на санітарний стан музею (врешті-решт, у мусульман інше уявлення про чистоту та гігієну), відвідати  музей кожному музейнику просто необхідно. Там зберігаються таємниці іншої історії.

Наступний наш візит – піраміди.  Знаходяться вони на околиці Гізи і місто активно насувається на космічних велетнів невідомої цивілізації. Зразу скажу – виглядають вони зовсім по іншому, ніж на фотографіях, але їхня могутність та велич викликає космічне почуття.

Вчені й досі бються над відповіддю, як вони були побудовані. А головне – ким! Дослідники  висувають одну версію за одною, але жодна так і не змогла дати відповіді як багатотонні блоки, підігнані одне до одного так, що й ніж не просунути між ними, як змогли поставити один на інший, з такою точністю, що заздрять і сучасні математики (вага деяких з блоків при цьому доходить до 80 тонн, а всього їх було, наприклад, при будівництві піраміди Хеопса – 2,3 мільйона).Такі ж моноліти ми можемо бачити і в інших країнах світу. Можливо, це сліди попередньої цивілізації,  а єгиптяни – лише хранителі артефактів?

Але ж знову, відношення влади до пірамід, як до звичайного туристичного об’єкту – навколо пірамід розвинена велика кількість туристичних розваг: тут і сувенірка, і катання на верблюдах та «бричках», гіди нав’язують  спуск до пірамід «за ван долар». Не вистачає  лише забігів скоробеїв.

Анотацій – ноль, вказівники – геть відсутні. Туристи бігать навколо пірамід і активно селфять своє зображення, хранителі показують їм найкращі ракурси  за «ван долар».  Піраміди поступово розвалюються.

Неподалік від пірамід – мовчазний Сфінкс мудро зарився у пісок, практично торкаючись лапами  нетрів Гізи, і чекає справжніх господарів.

Кажуть, все боїться часу, а час боїться пірамід – дурниця! Піраміди мають боятися єгиптян та сучасну урбанізацію.

Єгиптянам начхати на історію,  піраміди. Вони  не є нащадками стародавніх будівельників. У них нема  поваги до своїх скарбів. Вони  не люблять історію своєї землі!  Вони, як ті гнойові жуки товчуться навколо «турла», не розуміючи, який грандіозний спадок отримали від попередників…

Поруч зі Сфінксом гудить Гіза.  Бедуїни  нав’язливо досаждають туристам, пропонуючи примітивну сувенірку. Для  місцевих піраміди – це звичайна  сценічна заставка їхнього  буденного життя.

І це мене страшенно дратувало…

 

Наталка Іванченко, шеф-рекдактор журналу “Музеї України”

Фото автора та Софії Каськун

і