Рішення Зеленського. Що я думаю про парад на День незалежності

мах

Для когось відмова Зеленського проводити парад може виглядати і корисною. Але саме сьогодні це виглядає як відмова від мілітаристського акценту

Загалом я проти парадів і всіляких інших дуже затратних акцій, але тільки в тому випадку, коли вся країна має ось цю домовленість — жити економно. Це такі практики, коли говорять про стриманість, аскетизм і марні витрати. Та коли йдеться про вибірковість — певні речі називають витратними і непотрібними, натомість витрачаючи купу коштів на щось інше — то я проти такого.

Як би там не було, військовий парад хоч і не є обов’язковим і потрібним, але все ж є певною символічною акцією і демонстрацію намірів. Тобто налаштуванням на оборону, силу, відстоювання свого.

Щодо США — сильної у військовому плані країни, де вперше за 27 років провели парад на День незалежності — то там все інакше. І там було інакше від самого початку формування національної політики, етики та естетики. Зрештою, ця країна завжди була дуже релігійною, набожною і дуже сильно трималась на своїй протестантській етиці. У нас же такого ніколи не було. Ми в Україні маємо в основному православ’я, для якого всі ці символи, пишноти і ритуали є чимось дуже властивим і давнім — не думаю, що зараз час від цього відмовлятись.

Відмова від параду може бути поганим символом

Нам потрібні ці ритуали, бо вони є частиною міфу, зовнішньою настановою. І якщо нам потрібен міф про нашу силу, героїчність, козацтво і обороноздатність, то для нашої ментальності парад якраз і слугує ритуальною демонстрацією. Так, від подібних речей можна поступово відмовлятись, аби спрощувати, здешевлювати чи просто мінімізувати витрати, та в цьому випадку мені здається, що за цим стоїть щось інше. Якась інша мотивація.

Така відмова може бути поганим символом. Хоча для когось так само і потрібним чи корисним — мовляв, ось все, ми перестаємо бути війноцентричною країною. Бо ось вже 5 років як війна є головним акцентом всього нашого існування — попри те, що часом непомітним, а людьми робиться усе для того, щоб втекти і не бачити цих реалій. Та саме тепер відміна параду виглядає як відмова від мілітаристського акценту. Як те, що в нас немає ніякого наміру протистояння, ми хочемо миру, злагоди, і не будемо більше наголошувати на своїх військових і силах. Це наче означає відмову протистояння з Росією, а отже і зміну всієї стратегії країни.

Така відмова підіграє нинішнім реваншистським тенденціям. Мовляв, цю війну насправді вигадали, і якщо Росія нам не взірець і не друг, то принаймні не загрожує, а всі ті битви були вигідні якимсь певним силам, аби підтримати свою владу і якось на тому нажитись.

Відмова від параду — це і справді повернення до лозунгу дружби з Москвою.

Тарас Прохаска

 

і