Маніфест центряка

мах

 

Велика країна завжди багата місцевими ідентичностями, які підсилюють загальнонаціональну ідентичність. Місцеві ідентичності, які вплетені у загальне тло – не дають перетворити емоційну мапу країни на темну безлику пляму, тим самим посилюючи національну культуру.

Мені подобається Галичина з її особливостями, своєрідна Волинь, унікальна Одеса. Але цього мало.

Мені набридло, що в Україні дуже слабко висвітлені місцеві ідентичності. Зазвичай, все обмежується вкрай розмитим поділом на “західняків” і “східняків”, який ніяк георгафічно не зафіксований і явно суперечить очевидним реаліям.

Серед відомих мені моїх предків немає жодного із Західної України. Все життя живу в Києві. Тобто точно не західняк.

Але водночас, ну який я східняк? Київ – це схід? Черкаси, Васильків і Канів, звідки майже вся моя родина – теж схід? Яким боком? Це центр! Навіть землі Війська Запорізького Низового, з яких мій дід Герасим – теж не такий вже й схід. Це схід центру)

Схід – це Донбас, Харківщина, Запоріжжя, можливо частина Січеславщини. Є ще Південь, але це окрема тема.

Отже, як означити весь цей простір на схід від Збруча і аж до Полтави, від Чернігова і до Кропивницького?

Наддніпрянщина – занадто пафосно-романтично, плюс важко назвати наддніпрянцями одночасно, наприклад мешканців Вінниці та Сум. А от центряками – запросто.

По-перше я українець. Але я не східняк і не західняк. Я центряк! І мені це подобається.

Андрій Іллєнко

і