У Білорусі така карма?

Про вибори і протести у Білорусі пишуть всі, кому не ліньки, хто читає, збирає плітки та дивиться телевізор, чи сидить у мережі Інтернет, яка в Білорусі цього разу почала діяти дуже обмежено.

Особисто я вперше потрапив в Білорусь, як турист у 1977 році, ще за часів Петра Машерова, на якого білоруси мало не молилися. Можливо, за такою звичкою перші 12 років після обрання дуже шанобливо ставилися і до Олександра Лукашенка. Але з часом у характері колишнього голови колгоспу проклюнувся авторитаризм, сильніший того, що існував за радянських часів. Постало питання прав людини та згортання демократії. З самого початку Олександр Лукашенко повернув радянську атрибутику, замінивши нею відроджену до того національну. Згорнули широке впровадження білоруської мови, оголосивши ще у 1995 році російську другою державною, а по суті головною.

Лукашенко провів низку і інших кардинальних змін: обмежив роль парламенту та місцевої влади, взявши курс на інтеграцію з Росією, а також фактично позбувся реальної опозиції. Згодом Лукашенко скасував обмеження на два президентські терміни і став незмінним керівником країни, регулярно офіційно перемагаючи на виборах у першому турі з високим результатом.

Очевидно, через це жодні вибори в Білорусі після 1994 року не було визнано міжнародною спільнотою вільними, а здійснені Лукашенком зміни спричиняли регулярні масові протести, які щоразу закінчувалися придушенням з боку силовиків, масовими арештами та ув’язненнями протестантів. Найбільшими досі були протести проти підписання Союзного договору з Росією у 1996-97 роках, проти фальсифікації виборів 2006 та 2010 років, а також проти політичних репресій 2011 року.

У 2015 році Лукашенко підписав Декрет №3 «Про попередження соціального утриманства», який зобов’язав усіх мешканців країни (як громадян, так і негромадян з постійним проживанням) без офіційної зайнятості на території Білорусі виплачувати щорічний збір на користь держави. Це спричинило напруження у білоруському суспільстві, що вилилося в нові протести, відомі як Марші недармоїдів. Внаслідок протестів у 2018 році обов’язковий збір було скасовано. На думку деяких експертів, запровадження обов’язкового збору зачепило аполітичну частину суспільства, яка почала швидко політизуватися. Але чітко організованої і помітно впливової опозиції в Білорусі не сформовано, очевидно, через репресії та тиск з боку діючої влади. Та цього разу протести проходять масово з тисячами національних прапорів, що вказує на підвищення градусу організації в білоруському суспільстві.

Попередні вибори в Білорусі ще були під певним міжнародним спостереженням, а от цього року воно звелося лише до участі спостерігачів від СНД та дипломатичного корпусу.

Білоруси зараз певним чином матеріально живуть краще за українців, не знайомі з проблемами корупції та безробіття, але за останні майже п’ятнадцять років втомилися від диктатури та культу особи батьки, яким не видно кінця. Кожні вибори проходять за одним сценарієм, як у іронічному віршику: «Бацька йость, а урна радом – галасуєм за парадок!»

Серед моїх родичів є білоруси, і сам я там жив певний час з родиною. Але то було ще до влади батька Лукашенкі. Кругом майоріли біло-червоні прапори. Жилося тоді гірше ніж в Україні. Уявіть, що родина у ЖЕКу щомісяця, мабуть, про всяк страховий випадок, бо в крамницях все ж не було великих дефіцитів, отримувала більше десятка талонів – на горілку, вино, олію, цукор, крупу, макаронні вироби, масло та дещо інше. При Лукашенко цього не стало, зажили матеріально краще, але…

Коли в Білорусі проходили чергові вибори, іноді була можливість у якості міжнародного спостерігача Комітету виборців України туди потрапити. Але при цьому існувала велика небезпека підвести під переслідування родичів з боку білоруського КДБ.

А що у підсумку вигідно солідарній з простими білорусами Україні? Білорусь з Лукашенком, чи без нього? Опозиція, яка не вичавила з себе синдром російського напівраба чи напівдруга, як і батька хоче дружити з Росією, яка сьомий рік проливає українську кров на сході? Опозиціонери «вивчають питання приналежності Криму», а офіційна Білорусь раз за разом голосує в ООН проти України та її інтересів. Цікава ситуація і з вагнерівцями: то ловлять і обіцяють видати Україні, а віддають Росії. Далі більше – з України, Польщі та Литви, мабуть, на прохання Росії, роблять організаторів білоруських протестів. На території Білорусі організовують спільні військові навчання з росіянами.

Ймовірно, якщо радикально не втрутиться світова спільнота, білоруські протести вчергове будуть придушені. Розв’язки білоруського питання цілий місяць чекає весь світ, обмежуючись куцими санкціями. А Україна нині дуже пов’язана із сусідами економічно. Кількамільярдні торгівельні стосунки не жарти, і їхній розрив завадить обом сторонам. На час протестів багато питань зависає у повітрі, але хочеться, щоб все закінчилось з мінімальними втратами.

Аналогічний політичний хаос в Білорусі тривав і майже сто років тому. Тоді лише було трохи не так: діяв національно зорієнтований уряд без власної армії, і у країну по черзі заходили, то німці, то поляки, то росіяни, яким і зараз кортить це зробити. Отака непроста карма у сусідньої Білорусі, яка перебуває майже на межі анексії «дружньою» сусідкою-Росією.

Анатолій Авдєєв

http://chas-time.com.ua/polityka/u-bilorusi-taka-karma.html

і