як українська армія планує відбивати атаку з моря

Протикорабельні ракети “Нептун”, морські міни, катери проти десанту, нові військово-морські бази та турецькі корвети у перспективі – як українська армія планує відбивати атаку з моря.

Вороги на сході, вороги на заході, вороги на півдні, вороги на півночі – фраза з відомого серіалу (“Гра престолів”. –Ред.) якнайкраще змальовує ситуацію в Україні після анексії Криму.

Угруповання російських військ у Придністров’ї і можливі диверсії біля Одеси.

Ударні літаки, підводні човни-носії “Калібру” (Російських крилатих ракет. – Ред.) і протикорабельні ракети на Кримському півострові, спільні навчання росіян у Білорусі.

2,2 тис. км російсько-українського кордону, більшу частину якого так і не укріпили достатньо за сім років.

І небезпека з моря.

Виклики Причорномор’я

1 355 кілометрів узбережжя Чорного і Азовського морів, які після захоплення більшої частини українського флоту в бухті Донузлаву захищали лише протидиверсійний катер “Гола Пристань”, тральщик “Генічеськ” і флагман фрегат “Гетьман Сагайдачний” без ракет і на той час навіть без цивільного радара, який пізніше подарували волонтери.

І навіть якщо б якимось дивом Україна купила б, отримала як допомогу від США чи добудувала свій корвет або “фрегат УРО” (Фрегат з керованими ракетами чи корвет “Володимир Великий” – багаторічні проєкти ВМС України. – Ред.) – жити йому було б у разі повномасштабного конфлікту хвилин 60. Під час захоплення Криму РФ розгорнула там комплекс протикорабельних ракет (ПКР) “Бастіон” з 300-кілометровим бойовим радіусом.

А до Практичної гавані Одеси з Криму – 190 км. Росіяни можуть працювати по ній мало не з пунктів постійної дислокації ракетних підрозділів. З ймовірністю влучити кожним пуском 80-90%.

І від аеропорту “Бельбек”, куди неодноразово перекидали бомбардувальники Су-34 Південного військового округу Росії з Морозовська (Військовий аеродром у Ростовській області. – Ред.), летіти до радіуса пуску протикорабельних ракет Х-35 – хвилин десять.

Це при тому, що ні кораблі ВМСУ, ні українські комплекси протиповітряної оборони “С-300В” не мають тієї версії ракети, якою можна перехоплювати подібні цілі. Тобто це загроза, на яку нічим відповісти.

А якщо згадати, що у Чорноморського флоту Росії є ще сім дизельних підводних човнів, то стає очевидним – будь-яке велике судно в Чорному морі, де немає багато островів-шхер чи прорізаного фіордами узбережжя, у яких можна ховатися, буде рано чи пізно уражено.

Витратить на це умовний противник десяток пусків або півтора – неважливо, адже результат буде один.

В України на сьогодні просто немає можливості перехоплювати ні балістичні цілі, ні протикорабельні ракети.

Реалії України

Придбати хоча б кілька батарей американських зенітно-ракетних комплексів “Патріот” для захисту портів коштує, як показує досвід Польщі, близько 4,75 млрд доларів.

Перед цим ще потрібен дозвіл Конгресу США, а після – п’ять років виробництва і підготовки розрахунків.

Бюджет України на закупівлю і ремонт техніки в рази менший, тож навіть у найбільш оптимістичних місцях ми не розгорнемо протиракетну оборону в найближчі десять років.

Крім того, росіяни регулярно відпрацьовують десант на необладнаний берег – з траленням мін, проривом ППО і висадкою одночасно кількох батальйонів з великих десантних кораблів.

Почали одразу після захоплення Криму і закінчили на навчаннях Кавказ “2020” – десантні кораблі “Цезар Куніков”, “Новочеркаськ” і “Азов” висадили полк морської піхоти, плюс роту розвідки з вертольотів.

І це немало – для порівняння, на Донбасі південний фланг українських військ від Широкиного до Волновахи тримають пару бригад.

Можливість висадити кудись під Бердянськ три батальйони й обрізати єдину залізничну гілку на Маріуполь – стратегічна загроза.

Багато в чому концепція “москітного флоту” – катерів, здатних протистояти десантним суднам, не будучи при цьому зручною ціллю для ПКР, – народилася саме з цих двох факторів: регулярних російських десантних навчань і значної переваги Чорноморського флоту РФ у високоточній зброї.

“Москітний флот”

Разом з власним виробництвом, американською допомогою і закупівлями для української Морської охорони у Франції в України до 2025 року за планом має бути в строю до 80 катерів.

ВМСУ за цими планами матимуть вісім малих броньованих катерів типу “Гюрза-М”, кілька десантних “Кентаврів”, п’ять патрульних “Айлендів” і шість малих бойових катерів “Mark VI”. Плюс вісім британських катерів по кредитній лінії на десять років.

“Mark VI” і “британці” будуть оснащені високоточним ракетним озброєнням.

Морська охорона прикордонників – це 20 французьких патрульних “Ocea”, кілька “Safe Boat 27” і вітчизняних катерів від харківського виробника “Бріг”, є проєкти на три судна для розмінування і рятувальних операцій на воді, носії гелікоптерів.

(Першу партію американських катерів Mark VI ВМС отримають у 2022 році, повідомляє інформагентство Міноборони. – Ред)

Тож наразі у планах України – десяток катерів в будь-якому місці узбережжя Чорного і Азовського морів, здатних потріпати десантні транспорти і ставити міни (партію відновлених радянських мін недавно передали ВМСУ).

Мінна війна це “альфа і омега” будь-яких невеликих флотів: данського, шведського, країн Балтії, польського. Навчання з установки морських мін з катерів активно проводяться останніми роками.

Розосередження

Згадані ресурси розосередять по п’ятьох базах і стоянках: Практична гавань Одеси, порт Південний, Очаків, Бердянськ і Маріуполь.

Моряки ВМС США, прикомандировані до будівельного батальйону 133 “Runnin’ Roos” здали ВМСУ оперативний центр в Очакові – з пірсом, ремонтною майстернею і катерними ангарами.

Зараз американці за гроші платників податків США займаються ще одним пірсом на новій базі – для катерів і 73-го морської центру в Очакові цього забагато, швидше за все, причал використовуватимуть розвідувальні судна НАТО в Причорномор’ї.

Не так давно у порт Південний доставили плавучий причал під “Айленди” – він коштував майже 30 млн грн.

Одна з проблем Військово-морських сил України полягає в тому, що ціна берегової інфраструктури, пірсів, казарм, цистерн з паливом та обслуговування часто наближається до ціни судна, для якого все це створюють.

Але розосередження катерів зменшує для них ризик ураження протикорабельними ракетами ймовірного противника. І прискорює час реакції у випадку десанту.

Тому й доводиться витрачатися.

“Довга рука”

А ось для того, щоб вразити великі судна конвою і великі десантні кораблі з 2015 року Україна розробляє ПКР “Нептун”.

Це модернізована ракета Р-360 на основі ще радянської Х-35, двигуна МС-400 від “Мотор Січ” і головки самонаведення від “Радіонікс”. Загальні науково-дослідні і конструкторські роботи вело КБ “Луч”.

Ракета з боєголовкою в 150 кг повинна має гарантовано вивести з ладу корабель до 5 тис. тонн – це те завдання, перед яким безсилі катери з малокаліберними 20-30-міліметровими гарматами.

Той же великий десантний корабель з паливом і боєприпасами для десанту – ідеальна ціль для осколкової бойової частини “Нептуна”.

У червні 2020 року головка самонаведення ракети, пройшовши 80 км, виявила ціль і вразила її – відео прильоту по баржах-ліхтерах і супроводу ракети Р-360 винищувачами ЗСУ ширилося в соціальних мережах як лісова пожежа.

Створювався “Нептун” у стислі терміни – на початкових етапах як стартовий двигун використовували “двіжок” від ЗРК С-125, а транспортний контейнер – від С-300.

Береговий комплекс випробовували на шасі від “КрАЗ”, але цілком ймовірно “Нептун” переведуть на базу “Татри”.

Дивізіон з 6 машин з 24 ракетами в одному пострілі може перекрити 600 км узбережжя.

У планах закупити від двох до чотирьох дивізіонів й мінімум 120 ракет Р-360.

Крім того, потрібні пункти дислокації, казарми, парки і сховища для ракет з такелажем і комплексами для повірки – капітальні вкладення.

За планом почнуть закуповувати комплекси в 2021 році – тільки попередня вартість розробки і підготовка до серійного виробництва “Нептуна” обійшлися в 1.5 млрд. гривень.

(У грудні міністр оборони Андрій Таран повідомив про укладений контракт з КБ “Луч” на постачання “Нептунів”, щоб це йшло за оборонним замовленням ще 2020 року. А вже на початку січня 2021 року командувач ВМС Олексій Неїжпапа повідомив про створення ракетного дивізіону, який озброїться “Нептуном”, та початку підготовки розрахунків, які працюватимуть з береговим ракетним комплексом. – Ред.)

Швидко однозначно не буде, але у планах отримати перший дивізіон через 12 місяців.

Тим часом Україна підписала меморандум на поставки “Нептуна” в Індонезію, а від моменту появи історій з Росії, що українська ракета не полетить, до першого меморандуму на експортний контракт минуло чотири роки.

Ціль – підводні човни

Ще є контракт на корвети типу “Ада”, підписаний у вигляді меморандуму з Туреччиною у грудні 2020 року – один корабель побудують на верфях у Туреччині, ще три локалізують на заводі “Океан” у Миколаєві.

Цей багатоцільовий корвет може супроводжувати конвої, працювати по катерах або інших корветах 76 мм гарматою, захистити себе американськими ракетами “Гарпун” і турецькими “Atmaca”.

Але основні його функції протичовнові – за допомогою гелікоптера на борту виявити і вразити глибинними бомбами підводні човни супротивника.

І тут знову ж згадуємо про сім підводних човнів з “Калібрами” у Чорноморському флоті РФ.

Загалом у Морську охорону, ВМСУ і берегові комплекси “Нептун” найближчими роками вкладуть понад 3 мільярдів доларів: це близько 600 млн доларів контракту “Mark VI”, британський кредит на 1,6 млрд. доларів, програма з Францією на 136. млн. євро і контракт з Туреччиною, який, ймовірно, коштуватиме більше 1 млрд доларів.

Плюс три-чотири дивізіони “Нептуна” і запас ракет до них.

Плюс “Байрактари” (мінімум п’ять цих безпілотників будуть працювати в інтересах флоту) і вертольоти для авіації ВМСУ.

І ще берегова інфраструктура – 4 млн. на бази спецпідрозділу прикордонників “Дозор” від США, військово-морська база “Схід” у Бердянську, казарми, парки і пункти постійної дислокації.

Загальна сума, яка готується до освоєння, для українських реалій величезна.

Попри заяви про мир і відсутність військового вирішення конфлікту, Україна готується протистояти РФ і “заточує” флот під протидесантні операції й боротьбу з підводними човнами.

За чотири-п’ять років український флот буде здатний завдати втрати будь-якій країні в регіоні і зробити спробу вторгнення з моря болючою.