ЗАХОПЛЕННЯ ЧАЕС

Увечері 24 лютого 2022 року Чорнобильська зона відчуження і всі об’єкти Чорнобильської атомної електростанції були захоплені російськими військовими. Усі співробітники станції опинились у статусі заручників і перебувають у такому стані вже чотирнадцятий день. Їм ніби-то надають сухі пайки для харчування, однак вони перебувають під психологічним тиском, не змінюються своїми колегами, що суперечить правилам експлуатації такого об’єкта. Пересуваючись зоною відчуження російські танки та техніка розворушили верхній шар ґрунту, що призвело до підвищення рівня радіації довкола. Потрібно розуміти, що військові також зазнають значного опромінення в зоні відчуження.
03 березня 2022 року Україна звернулася до МАГАТЕ у зв’язку з захопленням російськими військовими Чорнобильської АЕС. вжити дій для «негайного припинення вогню та недопущення наближення окупаційних військ на відстань ближче ніж 30 км від АЕС, а також активізації штабу при Центрі з інцидентів і аварійних ситуацій (ЦІАС МАГАТЕ) з координації дій для запобігання реалізації актів ядерного тероризму на ЧАЕС і гуманітарної та психологічної допомоги її персоналу. Військовими було захоплено сховища відпрацьованого ядерного палива – СВЯП-1, СВЯП-2; новий безпечний конфайнмент об’єкта «Укриття»; блоки №№ 1, 2, 3 ЧАЕС, які на етапі зняття з експлуатації.
09 березня 2022 року відбулось знеструмлення Чорнобильської АЕС та зони відчуження, де знаходиться 20 тисяч відпрацьованих паливних збірок, які потребують постійного охолодження. Також без електропостачання не працює система вентиляції, що призводить до значного опромінення персоналу, та система пожежогасіння. Якщо не буде охолодження, зросте температура, виникне паріння і вихід радіоактивних речовин, які вітром можуть бути перенесені до Білорусі, Росії, Європейського Союзу.
Захоплення такого об’єкту є грубим порушенням п. 1 ст. 56 Додаткового протоколу (І) до Женевських конвенцій 1949 р., що передбачає: «Установки та споруди, що містять небезпечні сили, а саме греблі, дамби та атомні електростанції, не повинні ставати об’єктом нападу навіть у тих випадках, коли такі об’єкти є військовими об’єктами, якщо такий напад може спричинити вивільнення небезпечних сил та наступні тяжкі втрати серед цивільного населення.
Дії держави-агресора породжують низку непростих питань з точки зору міжнародного ядерного права. Це, наприклад, питання відповідальності за оперативне сповіщення в разі ядерної аварії (стаття 2 Конвенції про оперативне сповіщення про ядерну аварію 1986 року). Хоча Україна, як держава тимчасово втратила контроль над ядерним об’єктом, на станції продовжує працювати український персонал. Разом із тим, як зазначено вище персонал перебуває під контролем окупаційних сил із явною загрозою для його життя й здоров’я, тож держава може втратити змогу одержувати надійну інформацію про стан об’єкта.
Російська Федерації разом із тим має вже достатньо усталену «традицію» грубого порушення Конвенції про оперативне сповіщення, що підтверджується поведінкою держави-агресора на тлі викидів рутенію-106, що були зафіксовані в жовтні 2017 року та інциденту в Ньоноксі в серпні 2019. На тлі відвертої та безпрецедентної зневаги до міжнародного права як такого, продемонстрованої Росією за два останні тижні, такі дії потребують фіксації та належного реагування з боку міжнародного співтовариства й міжнародних організацій.