Сергій Жижко: Справа не в силі грошей а у продажності людей!

мах

На початку 1990-х один з активістів патріотичних партій сказав півжартома-півзнаміром: «Ех, кому б продатися!»

Це вже був контекст — хочу займатися політикою і надалі та потрібні гроші. А грошей немає.

Медведчуку у 1994 році не вдалося виграти вибори у Морозова в Києві за гроші.
Першим, хто виграв вибори за гроші і прорвав греблю більш-менш чистих політичних виборів був Бакай, який виграв у Степана Хмари на Бориспільщині у 1996 році.
Потім новобагацькі за його прикладом, купляючи адмінресурс, десятками у 1998 році і сотнями у 2002.. до сьогодні потягнулися у ВР. Ті з них, що, начеб то олігархи (крадії) скупили партії, ЗМІ і міністерства.

За два десятиліття питання участі у виборах — адресних «гречки»-харчових пакетів для виборців, купюр для членів комісій стало ритуалом.
Якщо вибори корумповані, то і наслідки післявиборного життя — адміністративні, правоохоронні, бізнесові — пронизані корупцією.
Звикли все продавати і купляти — від такого необхідного здоровя, до освіти, до посад і пагонів. Корумповано і добровільно беруть участь у випередженні сусіда в життєвих успіхах 30%(?) населення. Не всі ж у цьому можуть (і хочуть) брати участь.

Поріг продажності в країні, в суспільстві є низьким.
Як мені написали: «Тобто бабло є гіршим ворогом, ніж кгб…бо то людину ніби не вбиває….але вбиває людину в людині… лишається лише оболонка…».
Очевидно, кгб було злом, а гроші не всесильні. Справа не в силі грошей а у продажності людей.

Сергій Жижко

і