КОЛІРНИЙ ДЕКОР ПАЛАЦУ ІВАНА МАЗЕПИ У БАТУРИНІ ТА ЄВРОПЕЙСЬКІ ПАРАЛЕЛІ

КАНАДСЬКИЙ ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКИХ СТУДІЙ
АЛЬБЕРТСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ
ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ «УКРАЇНІКА»
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЧЕРНІГІВСЬКИЙ КОЛЕГІУМ» ім. ТАРАСА  ШЕВЧЕНКА
НАЦІОНАЛЬНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК «ГЕТЬМАНСЬКА СТОЛИЦЯ»

представляють науково-популярне видання:

КОЛІРНИЙ ДЕКОР ПАЛАЦУ ІВАНА МАЗЕПИ

У БАТУРИНІ ТА ЄВРОПЕЙСЬКІ ПАРАЛЕЛІ

Зенон Когут, Володимир Мезенцев, Юрій Ситий

Упорядник і відповідальний редактор Володимир Мезенцев

Фотографії Володимира Мезенцева, Юрія Ситого, Сергія Дмитрієнка, Каріни Солдатової, Максима Нескуби, Наталії Сушко, Мирослава Кобилянського, Кирила Полякова

Комп’ютерна графіка Сергія Дмитрієнка, Олександра Бондаря

Консультанти і рецензенти: архітектор-реставратор Сергій Юрченко, директор Науково-дослідного інституту історії архітектури і містобудування у Києві, д-р габіль Олексій Сокирко, професор Київського національного університету ім. Тараса Шевченка

Видавництво «Гомін України»/“Ukrainian Echo” Publishing Company Ltd.
9 Plastics Ave., Toronto, Ontario, Canada M8Z 4B6
Tel.: (416) 516-2443. Email: homin@on.aibn.com

На передній обкладинці картина «Гетьман Іван Мазепа з військом перед укріпленнями Батурина». Художник Артур Орльонов, 2025 р. (Київ). Друкується за дозволом автора. Комп’ютерний дизайн обкладинки С. Дмитрієнка.

Торонто: Видавництво «Гомін України», 2025

ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ БАТУРИНА 2025 р.
І ПІДТРИМКА ПРОЄКТУ

Великомасштабна війна Росії проти України не зупинила історико-археологічне і архітектурно-мистецьке дослідження м. Батурина Чернігівської обл. науковцями Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» цього міста, Національного університету «Чернігівський колегіум» ім. Тараса Шевченка м. Чернігова і Канадського інституту українських студій (КІУС) Альбертського університету в м. Едмонтоні та його відділу м. Торонто в Канаді. У 1995-2021 рр. вони щоліта проводили розкопки в Батурині. Через російську аґресію в Україну довелось призупинити стаціонарні археологічні досліди там у 2022-23 рр. Однак у липні-серпні минулого і цього року, попри військові дії на сусідній Сумщині, співробітники заповідника «Гетьманська столиця» з участю волонтерів з Києва, Чернігова та м. Луцька Волинської обл. коштом КІУС провели розкопки на околицях Батурина¹ (іл. 6-8). Тут ознайомимо з їхніми результатами у 2025 р.

Наш попередній буклет розглянув архітектуру і зовнішній пластичний декор зруйнованої головної резиденції гетьмана Івана Мазепи (до 1700 р.) у Батурині на основі матеріалів передвоєнних археологічних досліджень її залишків та широких порівнянь з подібними ранньомодерними палацами Польщі та інших країн Заходу.² Ця праця уперше детально опише і графічно реконструює виявлене археологами первинне поліхромне фарбування фасадів того Мазепиного осідку та покаже численні аналогії такого колірного оформлення споруд Європи XVI-XVIII ст. (іл. 11-17, 21-27).

Вже 25 років КІУС та Дослідний інститут «Україніка» у Торонто спонсорують проєкт вивчення історії та культури Батурина козацької доби. Його учасники щиро дякують директорці КІУС проф. Наталії Ханенко-Фрізен, її заступнику д-р Сергію Ціпку, директору Центру українських історичних досліджень ім. Петра Яцика при відділі КІУС в Торонто проф. Франку Сисину та президенту Дослідного інституту «Україніка», виконавчому директору Ліґи Українців Канади мґр Оресту Стецеву за щедре фінансування Батуринського проєкту й поширення наших буклетів протягом чверті століття.

Цей проєкт адмініструється Центром українських історичних досліджень ім. Петра Яцика при Торонтському відділі КІУС (https://www.ualberta.ca/canadian-institute-of-ukrainian-studies/centres-and-programs/jacyk-centre/baturyn-project.html). 2001 р. Батуринський проєкт започаткував тодішній директор КІУС, провідний історик гетьманської держави проф. Зенон Когут і керував ним до 2015 р.³ Він лишається авторитетним академічним дорадником проєкту, співавтором наших буклетів та статей про нові історико-археологічні студії столиці Гетьманщини.⁴ Науковий працівник Торонтського відділу КІУС д-р Володимир Мезенцев брав участь у розкопках Батурина та решток Мазепиного маєтку як співкерівник українсько-канадської археологічної експедиції у 2001-13 рр. Він є виконавчим директором Батуринського проєкту в Канаді. Фонд Катедр Українознавства у Нью-Йорку (www.ukrainianstudiesfund.org) надає щорічні субсидії на цей проєкт.

Батуринська археологічна експедиція базується при Навчально-науковому інституті історії та соціогуманітарних дисциплін Чернігівського університету. Директор цього інституту, знаний історик Лівобережної України проф. Олександр Коваленко активно допомагає вивченню батуринської старовини. Керівником експедиції є науковий співробітник Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» у Батурині археолог Юрій Ситий (Чернігів).

У 2024-25 рр. дослідження Батурина і підготовку публікацій підтримали дотаціями Дослідний інститут «Україніка», Крайова Управа Ліґи Українців Канади (голова Борис Михайлець), Ліґа Українців Канади – відділ у Торонто (голова Микола Литвин), Кредитова спілка «Будучність» (голова дирекції Андрій Тарапацький), Українська кредитова спілка (персональна подяка Генеральному директору Тарасу Підзамецькому), Фундація «Прометей» ім. Стефанії Швед та Степана Онищука (голова Христина Бідяк) і «Benefaction Foundation (OTDzulynsky Fund)» у Торонто.

Вшануємо і оприлюднимо імена добродіїв у Канаді та Америці, які пожертвували на Батуринський проєкт у 2024-25 рр. Це є вельмишановні Оленка Негрич, д-р Юрій Іванчишин і д-р Вільгельміна Деґрот, Орест і Тетяна Джулинські, Мирон та Олена Дилинські, Роман і Дарія Пількови, д-р Ернест Еващук, Роман Пендзей, Володимир та Христина Кудрики, проф. Віктор Палис, Ірина Мицак, Євгенія і Каріна Мельничуки, Тамара Ботюк, Михайло Гуцман, Наталія та Іван Ємці (Торонто), д-р Юрій і Орися Лисики (Ошава, Онтаріо), Марта Олійник (Монреаль), д-р Марія Грицеляк (Парк-Рідж, Іллінойс) та Майкл-Стівен Гумницький (Мерфрісборо, Теннессі). Дослідники Батурина щиросердно дякують названим українським громадським організаціям, кредитівкам, фундаціям і високоповажним благодійникам за їхню щедру підтримку проєкту від початку цього століття. Особливо відзначимо Оленку Негрич, д-р Юрія Іванчишина, Майкла С. Гумницького та д-р Марію Грицеляк за гетьманські дари на продовження студій Батурина минулого і цього року.

Висловлюємо велику подяку голові редакційної колеґії Гомону України/Ukrainian Echo д-р Олегу Романишину, мовній редакторці Софії Сосняк та комп’ютерному дизайнеру Михайлу Гуцману за фахову підготовку до друку й публікацію довгих і багатоілюстрованих статей про вивчення Батурина українською та англійською мовами у цій авторитетній газеті понад два десятиліття, а також чотирнадцяти буклетів у її видавництві. Д-р О. Романишин та мґр О. Стеців всебічно підтримують Батуринський проєкт у громаді, допомагають його фінансуванню, досконало організують, спонсорують і рекламують публічні лекції В. Мезенцева про останні досліди старожитностей гетьманської столиці в Торонто та оприлюднюють наші буклети й статті на цю тему на вебсайтах Дослідного інституту «Україніка» і Ліґи Українців Канади.⁵

25 квітня 2025 р. В. Мезенцев зробив доповідь «Архітектура і декор Мазепиного палацу в Батурині та західні аналогії», ілюстровану прозірками, у приміщенні «Олд Мілл» в Торонто. «Україніка» та КІУС широко рекламували її у канадсько-українській медії та Інтернеті. У травні відео цієї лекції показали на Forum TV Canada та розмістили на ютубі й Фейсбуці.⁶

Запропонований буклет є чотирнадцятим випуском у серії подібних щорічних публікацій авторів про результати історико-археологічних досліджень ранньомодерного Батурина в 2010-25 рр. У попередніх випусках розглянуті розкопки залишків палацу І. Мазепи, реконструкції його дизайну та убору, фортифікація міста, геральдичні емблеми, культура й побут козацької верхівки, художні ремесла, економічні та мистецькі зв’язки гетьманської столиці з Заходом.⁷ Дуже дякуємо Фундації «Будучність» (голова дирекції Богдан Лещишин) та Дослідному Інституту «Україніка» і його президенту О. Стецеву за покриття коштів видання восьми останніх брошур тої серії у 2018-25 рр.

Ці гарно видані науково-популярні багатоілюстровані історико-археологічні й архітектурно-мистецькі праці авторів про столицю козацької держави рекомендуються широкому колу читачів і вченим, усім шанувальникам української старовини. Останні дев’ять буклетів 2017-25 рр. можна придбати у канцелярії Крайової Управи Ліґи Українців Канади в Торонто за $10 кожний (телефон: (416) 516-8223, email: luc@lucorg.com). Тринадцять брошур 2012-25 рр. розповсюджує Видавництво КІУС в Едмонтоні (тел.: (780) 492-2973, email: cius@ualberta.ca ; https://www.ciuspress.com/product-category/archaeology/?v=3e8d115 eb4b3.

* * *

Підготовку цього буклету консультували директор Науково-дослідного інституту історії архітектури і містобудування у Києві архітектор-реставратор Сергій Юрченко; відомий історик Гетьманщини і козацької еліти, професор Київського національного університету ім. Тараса Шевченка д-р габіль Олексій Сокирко; спеціалістка з біографії та діяльності І. Мазепи, співробітниця Українського наукового інституту Гарвардського університету (HURI Jacyk Distinguished Fellow) проф. д-р Тетяна Таїрова-Яковлева; знаний історик козацької держави і Батурина та мазеполог Сергій Павленко (Чернігів); учасниця розкопок у Батурині та дослідниця його ранньомодерних керамічних виробів, наукова співробітниця Інституту археології Національної академії наук України (НАНУ) д-р Людмила Мироненко; вчена секретарка Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» д-р Наталія Саєнко; завідувачка його відділом археології Каріна Солдатова; історики зодчества Речі Посполитої в інститутах мистецтва Польської академії наук (ПАН), університетах та бюрах реставраторів/консерваторів споруд Варшави і м. Кракова у Польщі.⁸ Вельми дякуємо цим вченим за слушні поради, інформації та апробації першого варіанту цієї праці та нашої комп’ютерно-графічної реконструкції пофарбованого екстер’єру Мазепиного палацу в Батурині (іл. 17 і задня обкладинка). Подяка належить також директорці Центру ім. Петра Яцика у Бібліотеці Робартс Торонтського університету д-р Ксені Кебузинській за цінні бібліографічні консультації В. Мезенцева.

На щастя, дотепер Батурин, його п’ять музеїв старожитностей, знамениті пам’ятки зодчества XVII-XIX ст., реконструйована цитадель та величні скульптурні монументи і меморіали Національного заповідника «Гетьманська столиця» не постраждали від бомбардувань і руйнувань російських аґресорів (іл. 1, 2, 4, 5, 28). У тяжких умовах великомасштабної навали загарбників на Україну співробітники заповідника плідно продовжили пам’яткоохоронну, музейну, екскурсійну, освітню, науково-дослідницьку і видавничу діяльність. Незважаючи на виклики воєнного часу, часті й тривалі повітряні тривоги та перебої з електропостачанням, наплив відвідувачів до музеїв та історичних споруд Батурина з України і з-за кордону все зростав останні роки. У 2025 р. їх оглянуло біля 50 тис. туристів з України, Польщі, Естонії, Німеччини, Великої Британії, Нідерландів, Швеції, США й Канади. Серед них було до 17 тис. українських школярів і студентів, 6,242 службовці ЗСУ з їхніми родинами, іноземні волонтери, журналісти та багато біженців від військових дій і російської окупації на південно-східній Україні. Працівники батуринського заповідника провели з ними 2,720 екскурсій українською і англійською мовами та віртуальні тури для мешканців м. Мюнхену в Німеччині.

З 2024 р. поновили експозицію зразкового Музею археології Батурина. Його відвідування набагато збільшилось, до 11,450 осіб за 2025 р. Серед них нараховано близько 2 тис. учасників бойових дій та членів сімей загиблих захисників України і 269 українських учнів.

2025 р. співробітники заповідника презентували 138 публічних лекцій онлайн про гетьманську столицю українською і англійською мовами для викладачів та студентів університетів, шкіл, бібліотек і військових частин України, працівників й оглядачів Українського музею в Австрії. Вони виступали на міжнародних наукових конференціях в Україні, Польщі, Німеччині та Іспанії. Науковці цієї установи надрукували й поширили в Інтернеті 176 академічних і науково-популярних статей про діяльність заповідника в умовах війни, важливі музейні експонати, співпрацю з музеями та архівами Чехії, Австрії та Швеції, про славнозвісних гетьманів, козацьких старшин та їхні роди, останні розкопки Батурина, його розорення 1708 р. і вшанування пам’яті полеглих борців за волю Батьківщини у виданнях України, Польщі, Чехії та Франції.⁹

У 2025 р. Національний заповідник «Гетьманська столиця» відзначив 30-річчя від початку археологічних досліджень Батурина.¹⁰ Як і в минулі роки, заповідник опублікував черговий збірник наукових статей Батуринська старовина, випуск 11 (15), за редакцією Тетяни Кербут, Олександра Коваленка та ін. (Ніжин, 2025).

Тож, завдяки відданій праці співробітників заповідника «Гетьманська столиця», цього року значно зросло відвідування музеїв, архітектурних і скульптурних пам’яток Батурина й пожвавився інтерес українців, особливо молоді, військових, їхніх родин та іноземних туристів до історії, культури і очільників козацької держави та її відтвореної столиці (іл. 1, 2, 4, 5, 28). Вона все більше привертає увагу і стає туристичною атракцією у світі, здебільше серед української діаспори. Збереження, вивчення й популяризація археологічних, архітектурних і мистецьких пам’яток Батурина, крім високої наукової цінності, служить також вихованню національної свідомості та патріотизму українців, справі оборони незалежності й державності нашої Батьківщини від зазіхань імперських поневолювачів, від московських фальсифікацій її минулого і пропаґанди.

СЛАВНА І ТРАГІЧНА ДОЛЯ БАТУРИНА

У наших раніших буклетах більш розлого описано історію Батурина за княжої, польсько-литовської та козацької епох, його героїчну оборону, захоплення і нищівне розорення російською армією у 1708 р.¹¹ Тут лише коротко нагадаємо, що 1669 р. місто обрали столицею козацької держави (1648-1781 рр.), головним осідком гетьманів Війська Запорізького.

Цього року побачила світ нова фундаментальна англомовна монографія З. Когута про становлення козацької держави, політичну культуру, історичні наративи, світогляд та національну ідентичність українців у 1569-1714 рр. Її автор на основі останніх студій ґрунтовно висвітлив діяльність, політику і концепції державотворення видатних гетьманів Івана Самойловича (1672-87 рр.), Івана Мазепи (1687-1709 рр.) та Пилипа Орлика (1710-42 рр.), пов’язаних життям з Батурином¹² (див. передню обкладинку, іл. 4, 5).

Козацька Україна та її столиця досягли найвищого піднесення за довгого й блискучого правління керманича європейського вишколу і орієнтації І. Мазепи. Він запроваджував архітектуру та мистецтво Заходу до Батурина й перетворив його на один з найзначніших, багатих і динамічно зростаючих міст України наприкінці XVII – на початку XVIII ст. (іл. 1-3). Заміські садиби І. Самойловича та І. Мазепи досліджує цей буклет. Розбудова останнім державного скарбу, господарства, військової потуги, православної Церкви, освіти, культури й добробуту людності Гетьманщини та її столиці, інтенсивне спорудження там храмів, монастирів і фортець у 1690-х рр. докладно розглянуто у новій монографії С. Павленка.¹³

1708 р. І. Мазепа зробив свій вирішальний європейський вибір – уклав воєнно-політичний альянс зі шведським королем Карлом ХІІ. Гетьман підняв повстання за звільнення козацької України від автократичної влади Москви, за збереження козацьких волі, прав і самоврядування. Того ж року козаки, гетьманська ґвардія та міщани звитяжно боронили повсталий Батурин від переважаючої армії царя Петра І. Однак, за відсутності І. Мазепи, російське військо зрадою захопило батуринську фортецю, вигубило залогу та усіх цивільних мешканців, разом 11-14 тис. батуринців, пограбувало й спалило місто дотла.¹⁴ Царські воєначальники розпродали загарбані там цінності та майно І. Мазепи, а його державний і приватний архів та генеральну канцелярію вивезли до Москви й Санкт-Петербургу.¹⁵ Так Петро І помстився нескореному гетьману, знищив його столицю разом з населенням для застрашення усіх Мазепиних прихильників і придушив антимосковське повстання жорстоким терором.¹⁶

Півстоліття фортеця й прилеглі посади покараного міста лежали у згарищах спустошені. Наступний гетьман Лівобережної України Іван Скоропадський (1708-22 рр.) не відбудовував Батурин, але дозволив нечисленним втікачам від різанини та новосельцям мешкати тільки на його околицях.¹⁷ Він сам використовував уцілілий гетьманський маєток у приміському с. Обмачів, про який мова нижче.

Просвічений гетьман Кирило Розумовський (1750-64 рр.) спромігся відбудувати й заселити знову увесь Батурин і повернути йому статус головного міста козацької держави (іл. 5). Навіть після її скасування царатом 1764 р. відставний гетьман продовжував розбудову та благоустрій міста власним коштом до своєї смерті у 1803 р. Ліквідацію гетьманського правління і української політичної та адміністративної автономії Російською імперією детально досліджено у ряді книг З. Когута.¹⁸ Протягом XIX-XX ст. колишня гетьманська столиця все більш занепадала, аґрарізувалась й перетворилась на незначне містечко, «закуток царської імперії», а за совєтської влади – на т. зв. селище міського типу (смт).

У самостійній Україні 2008 р. Батурин отримав адміністративний статус міста на визнання його важливої ролі в українській історії та державотворенні. За сприянням уряду і завдяки активній діяльності Національного заповідника «Гетьманська столиця», він став головним центром збереження, дослідження та популяризації історико-культурної спадщини козацької держави, її очільників, пізнавального туризму, народної просвіти й патріотичного виховання українців, особливо юнацтва (іл. 1, 2, 4, 5, 28). Нехтуючи небезпекою наближення до військових дій на Сумщині, десятки тисяч туристів з України та Заходу продовжують відвідувати музеї та історичні об’єкти батуринського заповідника, що прославляють козаччину, видатних володарів булави і вшановують світлу пам’ять жертв московської навали 1708 р.

23 серпня цього року чернігівська обласна, ніжинська районна й міська адміністрації, батуринці та гості з участю народних депутатів, воїнів ЗСУ і артистів філармонії Чернігова урочисто й велелюдно святкували День Державного Прапора України у Батурині¹⁹ (іл. 28). Від 2021 р. там, на Майдані Гетьманської слави, гордо височить найбільший на Чернігівщині флагшток з національним стягом.²⁰

РОЗКОПКИ ПОСЕЛЕННЯ РИБАЛОК ГЕТЬМАНСЬКОГО
МАЄТКУ В СЕЛІ ОБМАЧЕВІ ПІД БАТУРИНОМ 2025 р.

У липні цього року співробітники відділу археології Національного заповідника «Гетьманська столиця» з його завідувачкою К. Солдатовою та археологом Максимом Нескубою разом з волонтерами під керівництвом Ю. Ситого провели охоронні розкопки у заплаві лівого берега р. Сейм, на горбку з назвою «Грудок», на околиці с. Обмачів Ніжинського р-ну Чернігівської обл. Це село лежить за 5 км на північний захід від Батурина. У XVII-XVIII ст. там було численне козацьке населення.

2022 р. на підвищенні Грудок військові траншеї пошкодили залишки селища рибалок тих століть. 2025 р. в ході обстеження стінок траншей археологи виявили рештки заглиблених у землю житла, кількох господарських споруд, двох поховань та фраґменти керамічного посуду кінця XVII – початку XVIII ст. (іл. 6-8). Спеціаліст з фізичної антропології з відділу біоархеології Інституту археології НАНУ Юрій Долженко визначив, що два черепи похованих належали чоловіку й жінці 23-30 років²¹ (іл. 8).

За Ю. Ситим, розкопане житло з підклітом було спалено, ймовірно, під час розорення Мазепиної столиці російським військом у 1708 р., а поховані молоді мешканці рибальського селища є жертвами того нападу. Це поселення знаходилось на давньому шляху з Батурина до чоловічого Миколаївського Крупицького монастиря біля с. Осіч, за 11 км від міста. Той визначний духовний і культурний центр модерної України та сусідній скит разом з Батурином і околицями пограбувало й зруйнувало московське військо. 1999 р. його відновили як жіночий монастир.²²

У 2009-10 рр. між селами Осіч та Каціри археологи знайшли залишки селища XVII – початку XVIII ст., населення якого також знищили царські карателі у 1708 р.²³ Ці приміські села, хутори козацької старшини та чоловічий і Кербутівський дівочий монастирі поділили трагічну долю Мазепиної столиці. Автор Історії Русів межі XVIII-XIX ст. драматично описує, як царський воєначальник після розгрому Батурина, «…переходячи околиці міські, палив і руйнував усе, що траплялося йому на дорозі, обертаючи житла народні на пустелю».²⁴ Французький історичний твір 1721 р. також повідомляє про спалення московитами «більшості» поселень, сусідніх зі спустошеним Батурином, і «…криваву різанину й жах, які сповнили цей край».²⁵

Очевидно, селище рибалок, відкрите на Грудку 2025 р., належало до гетьманського маєтку в Обмачеві. У 1675 р. І. Самойлович заснував там заміську садибу і спорудив дерев’яний палац («хороми») та господарські будівлі (іл. 4). Він приймав там посланців царя. Ця ранґова маєтність «на булаву» з угіддями в околицях Батурина перейшла до наступних гетьманів: І. Мазепи, І. Скоропадського та К. Розумовського²⁶ (передня обкладинка, іл. 5). Обмачівська гетьманська садиба з угіддями була великим виробничо-торговельним і промисловим комплексом.²⁷

У вересні цього року Ю. Ситий провів археологічну розвідку на терені Обмачева. Він вважає, що гетьманський двір розміщався у тому селі, на місці городища раннього залізного віку, що є на терасі лівого берега Сейму. Археолог знайшов там уламки керамічного посуду XVII ст. Маєток захищали давні вали й рови того городища, а по гребеню валу встановили гострокіл.

К. Солдатова підтримує локалізацію Ю. Ситим гетьманського маєтку Обмачева. За її студіями писемних джерел XVIII ст., відкрите селище рибалок на Грудку згадується у документах як Обмачівський хутір, приналежний сусідньому гетьманському двору. Окремий підрозділ козаків Батуринської сотні займався рибальством на угіддях гетьманів і мав повинність постачати рибу на їхні кухні. Дослідниця міркує, що ті гетьманські козаки-рибалки брали участь у повстанні І. Мазепи та обороні Батурина від царської армії. За це нападники спалили рибальське поселення на Грудку й вигубили частину його мешканців (іл. 8). Після погрому Мазепиної столиці та передмість у 1726 р. на Обмачівському хуторі лишилось тільки шість родин рибалок.²⁸

К. Солдатова допускає, що московити також пограбували гетьманський палац у Обмачеві, але не зруйнували його.²⁹ За архівним документом, цей дерев’яний палац зберігся від часу І. Самойловича до 1747 р. Того року згадано сволок під його стелею, на якому вирізьблено пам’ятний напис про зведення «хоромів» тим гетьманом.³⁰ Також Чернігівський літопис повідомляє, що після підходу до зруйнованого вщент Батурина союзних шведських і гетьманських військ І. Мазепа зупинився у заміському Обмачеві в листопаді 1708 р.³¹ Це свідчить про те, що назване село й Обмачівський палац пережили розгром столиці І. Мазепи і після нього маєток служив наступним гетьманам. Хоч К. Солдатова по документах XVIII ст. встановила, що в Обмачеві залишилось мало корінних насельників після розорення Батурина і околиць. Археологи готуються продовжити польові дослідження там улітку 2026 р.

АРХІТЕКТУРА І ПЛАСТИЧНИЙ ДЕКОР ПАЛАЦУ ГОНЧАРІВКИ
ЗА МАЛЮНКОМ 1744 р. ТА АРХЕОЛОГІЧНИМИ ДАНИМИ

У другій половині 1690-х рр. І. Мазепа заснував свою велику укріплену садибу на околиці Гончарівка, за 2 км на південний схід від фортеці Батурина (іл. 3). За датуванням В. Мезенцева, між 1696 р. і 1700 р. гетьман там побудував і багато прикрасив амбітний цегляний триповерховий палац, куди переніс свою головну резиденцію з ранішого осідку в цитаделі Батурина (іл. 2, 3, 17, 18). Садибні церква, службові й господарські споруди були дерев’яні.

Російське військо під час зруйнування гетьманської столиці у 1708 р. захопило цей заміський маєток, пограбувало й спалило Мазепин палац. Відтоді споруди там стояли пусткою, поступово розвалювались і розграбовувались. Протягом XVIII-XX ст. руїни палацу розбирали на цеглу та інші будівельні й декоративні матеріали для використання у нових спорудах.

У 1995 р. та 2003-21 рр. археологи розкопали залишки фундаментів палацу та кількох дерев’яних будівель садиби Гончарівки. Вони встановили план і розміри глибокого підвалу, довжину палацу, близько 20 м, і його ширину – 14.5-15 м (іл. 9). Для Центральної України Мазепиного часу це була порівняно велика житлова споруда.³²

1744 р. німецький колекціонер архітектурних креслеників Фрідріх-Вільгельм фон Берґгольц (Friedrich Wilhelm von Bergholtz, 1699-1765 рр.) відвідав Батурин і з натури зробив олівцем аматорський схематизований малюнок без масштабу палацу І. Мазепи на Гончарівці, руїни якого тоді ще стояли (іл. 10). Його ориґінал зберігається у Національному музеї Стокгольму.³³ В. Ме­зенцев та більшість дослідників вважають малюнок 1744 р. унікальним і достовірним зображенням руїн гончарівського палацу та першорядним джерелом для вивчення і реконструкції архітектури й пластичного декору цієї пам’ятки.³⁴

На основі малюнку Ф.-В. Берґгольца, плану підмурків резиденції гетьмана та археологічних знахідок фасадних орнаментальних деталей В. Мезенцев у спілці з художником Батуринського археологічного проєкту Сергієм Дмитрієнком (Чернігів), підготували гіпотетичні реконструкції її об’єму технікою комп’ютерної графіки. Там відтворено головну, торцеву (південну), й поздовжню (східну) елевації палацу з їхнім вбранням і первинним червоно-білим фарбуванням та екстер’єр після суцільної монохромної побілки до 1708 р. (іл. 17, 18 і задня обкладинка).

За цими графічним і археологічними даними та нашими реконструкціями, палац Гончарівки мав склепінчастий підвал, три наземні поверхи з балочними перекриттями, мансарду, ймовірно, вальмовий дах із заломом та вертикальну об’ємно-просторову композицію. Висота наземних ярусів зменшувалась догори. Перший поверх значно підвищував цоколь.

Чільний фасад увінчував високий трикутний бароковий фронтон з похилими увігнутими крилами та великим арочним вікном мансардного поверху. Обабіч цього вікна були тонкі пілястри чи півколонки (іл. 10, 14, 17, 18). Фронтон фланкували кутові стовпчики з трикутними завершеннями й малими волютними завитками по боках.

Наріжжя головної елевації на кожному поверсі прикрашали тонкі цегляні напівколони чи тричвертні колони з керамічними профільованими базами. Колони стояли на п’єдесталах і вінчались різьбленими з вапняку капітелями коринфського ордера (іл. 10-13, 17, 18). Колони з п’єдесталами коротші й тендітніші на верхніх ярусах, відповідно до зменшення їхньої висоти. Капітелі символічно підтримували антаблементи з профільованими карнизами, які відділяли й завершували кожний поверх (іл. 15). Над верхнім карнизом лінію колон продовжували вищезгадані наріжні стовпчики по краях фронтону.

На другому й третьому ярусах чолового фасаду розміщувалось по три великих прямокутних вікна. У його центрі був вхід, обрамований порталом з бароковим фігурним тимпаном, правдоподібно, з рельєфним гербом І. Мазепи в середині. С. Юрченко гадає, що Ф.-В. Берґгольц міг довільно збільшити від реальних габарити й пропорції вікон і входу на своєму позамасштабному схематизованому малюнку палацу Гончарівки. Хоч на його реконструкціях автори мусили слідувати якнайточніше цьому графічному джерелу (іл. 10, 17, 18).

Усі вікна облямовували лиштви з трикутними й лучковими/арочними профільованими сандриками, форми яких чергувались у горизонтальному і вертикальному напрямах. Кожне профільоване підвіконня декоративно спиралось по боках на невисокі керамічні кронштейни (іл. 10, 14, 17, 18).

Бічні стіни палацу були оздоблені простіше, тільки лиштвами й сандриками вікон та профільованими карнизами, без колон і фронтонів. На наших реконструкціях, здогадно, зображено по чотири прямокутних вікна на кожному поверсі й мансарді та три антаблементи на поздовжній елевації (іл. 10, 17, 18). Таке зосередження орнаментальних деталей на головному фасаді типове для барокових палаців, вілл і костелів Заходу. Відмінно, ранньомодерним православним церквам і кам’яницям Центральної України був притаманний зовнішній декор, однаковий з усіх боків споруд.³⁵

Питання про будівельну техніку, архітектуру, стиль, багатоповерховість, реконструкцію суперструктури, аналогії, зодчих і декораторів палацу Гончарівки детально розглянуті В. Мезенцевим у кількох академічних статтях.³⁶ У нашому попередньому буклеті підсумовано багатолітнє дослідження його архітектури й зовнішнього убору і порівняно їх з подібними мурованими бароковими маґнатськими палацами Варшави, монастирськими будинками та житловими кам’яницями міщан чи шляхти м. Любліна в Польщі кінця XVII-XVIII ст. Там показано типологічну відмінність дизайну і оформлення Мазепиної головної резиденції від здебільше одноповерхових кам’яниць козацької старшини народної традиції. Обґрунтовано висновок, що гетьман побудував і прикрасив свій осідок у столиці козацької держави за взірцем порівняно невеликих мурованих вежоподібних триповерхових барокових палаців чи вілл можновладців Польщі або інших країн Центральної Європи XVII ст.

За визначенням провідного історика зодчества України д-р Віктора Вечерського (Київ), яке поділяє В. Ме­зенцев, архітектура палацу Гончарівки належала до стилістики центральноєвропейського бароко.³⁷ С. Юрченко вбачає в ній риси маньєристичного стилю Заходу першої половини XVII ст. Однак, за археологічними матеріалами, західний зовнішній декор того палацу доповнили низками керамічних полив’яних різнобарвних дисків з рельєфами розеток вздовж фризів антаблементів (іл. 13, 17, 18). Ці оздоби були не характерними для інших світських споруд України та барокового зодчества Європи. Очевидно, такий реґіональний прийом у Батурині запозичили з опорядження завершень фасадів і підбань цегляних церков, дзвіниць та трапезних монастирів Середньої Наддніпрянщини, переважно Києва XVII-XVIII ст.³⁸

За писемними повідомленнями, у головній ставці І. Мазепи на Гончарівці знаходились особисті покої гетьмана, його дружини Ганни (†1702 р.), державна/військова й приватна гетьманська скарбниця, генеральна канцелярія, архів, бібліотека і зал для прийнять та бенкетів.³⁹

КОЛЬОРИ ФАСАДІВ МАЗЕПИНОЇ РЕЗИДЕНЦІЇ
ЗА АРХЕОЛОГІЧНИМИ МАТЕРІАЛАМИ

Ця праця покаже археологічні свідчення про поліхромне фарбування елевацій палацу Гончарівки, обґрунтує його реконструкцію та широко порівняє з відомим зовнішнім колірним оформленням мурованих будівель Гетьманщини і Заходу Нового часу (іл. 11-17, 19-27).

Спеціальних публікацій про колористику ранньомодерної архітектури України нам невідомо. На щастя, від початку цього століття такий декор давніх споруд Європи плідно  досліджували польські історики зодчества та реставратори/консерватори будівель. В. Мезенцев спирається на їхні публікації, важливі консультації, інтернетні ресурси та на свої власні натурні обстеження і фото 2014-15 рр. відтвореного фарбування екстер’єрів архітектурних пам’яток Польщі XVII-XVIII ст.⁴⁰ (іл. 21-23).

У ході розкопок решток палацу Гончарівки знайшли багато фраґментів цегли, керамічних карнизних блоків та інших будівельних і декоративних деталей із залишками тиньку та побілки вапном. Тому до 2009 р. археологи вважали, що стіни тої споруди завжди були повністю потиньковані й побілені.

Однак у 2009-12 рр. вони виявили значну кількість уламків лекальних/сеґментовидних цеглин від мурування фустів фасадних півколон палацу, їхніх керамічних профільованих баз та двох різьблених вапнякових коринфських капітелей з рельєфами волют. На їхніх лицьових сторонах збереглись рештки досить яскравої червоно-рудої вохристої фарби, перекритої місцями шаром вапна (іл. 11, 12). 2010 р. біля котловану палацу також знайшли велику фракцію подібної червоно-рудої вохри, можливо, з навколишнього будівельного майданчика (іл. 16).

Ще 2013 р., аналізуючи ці археологічні знахідки, В. Мезенцев писав, що після зведення гончарівського палацу перед 1700 р. його цегляні півколони разом з керамічними базами й кам’яними капітелями чільного фасаду пофарбували у соковитий червоно-рудий колір. Ці виступаючі ордерні елементи виразно виділялись на площинах елевацій, які, очевидно, відпочатку були потиньковані й побілені. До спалення палацу в 1708 р. його червоні ордерні елементи забілили крейдою. Можливо, це зробили під час ремонту будинку приблизно через п’ять років після спорудження, десь у перші роки XVIII ст.⁴¹

На основі малюнку Мазепиного палацу в Батурині 1744 р. та вищезгаданих археологічних знахідок С. Юрченко і В. Мезенцев підготували й опублікували 2013 р. гіпотетичну комп’ютерно-графічну реконструкцію його наріжної півколони з коринфською капітеллю, базою і п’єдесталом, забарвлених червоним, та побіленим фасадом (іл. 13). Там зображено фраґмент антаблементу палацу, фриз якого оздоблено керамічними ґлазурованими різнобарвними розетками та плитою з шляхетським гербом І. Ма­зепи «Курч». Цей архітектор-реставратор припускає, що профільовані карниз, архітрав та основа цоколю споруди також первинно були виділені червоною фарбою.⁴²

Польські історики архітектури і реставратори будівель Речі Посполитої, котрі оцінили реконструкцію В. Мезенцева вілли Гончарівки, вважають, що усі пластичні рельєфні декоративні деталі її елевацій були акцентовані червоним кольором, а площини стін – побілені за аналогіями ранньомодерних західних споруд з подібною зовнішньою колористикою.⁴³ На користь цього є знахідки серед решток палацу кількох уламків керамічних малих півколонок, профільованих карнизів чи підвіконь та кронштейнів, які підтримували останні з боків. На їхніх знімках помітні залишки червоно-рудої вохристої фарби, частково замазані пізнішим шаром вапна на лицьових сторонах (іл. 14, 15).

На підставі цих археологічних даних та паралелей європейського зодчества, які наведемо нижче, В. Ме­зенцев і С. Дмитрієнко підготували нові гіпотетичні кольорові комп’ютерно-графічні реконструкції головного, торцевого, та поздовжнього фасадів палацу Гончарівки до 1700 р., перед суцільною побілкою його екстер’єру до 1708 р. (іл. 17 і задня обкладинка). Там, на чільній елевації, відтворено первісний червоно-рудий вохристий колір наріжних півколон, їхніх баз і капітелей, де сліди такої фарби достовірно виявили в натурі. Здогадно, за західними аналогіями, на фасадах палацу також забарвлено червоним карнизи та архітрави на кожному поверсі, лиштви й сандрики вікон, підвіконня з бічними кронштейнами і підошва цоколю на решті білих стін. Так само гіпотетично вкриті червоним кольором виступаючі деталі фронтону, його кутових стовпчиків і порталу входу з тимпаном на чоловій елевації та трикутні завершення вікон мансарди на поздовжній.

УНІКАЛЬНІСТЬ КОЛІРНОГО РІШЕННЯ ПАЛАЦУ
ГОНЧАРІВКИ ДЛЯ ЗОДЧЕСТВА ГЕТЬМАНЩИНИ

Під час архітектурних обстежень і реставрацій пізньоґотичних католицьких костелів XVII ст. на Львівщині й Тернопільщині, тоді у складі Польського королівства, С. Юрченко виявив там первинне фарбування червоним ребер склепінь та побілку решти перекрить і стін інтер’єрів. Він також відкрив залишки темно-червоної фарби під шаром пізнішого тинькування на фронтоні ренесансно-маньєристичної православної монастирської церкви св. Іоанна Милостивого 1637 р. в с. Малі Загайці Кременецького р-ну на Тернопіллі.

На його думку, сполучення червоних і білих кольорів різних відтінків у опорядженні мурованих монастирських й світських споруд Гетьманщини успадковано від декору пізньоґотичної та маньєристичної архітектури України й Заходу.⁴⁴ Наприклад, реставровані цегляні келії та покої ігумена XVI-XVII ст. у Спасо-Преображенському монастирі м. Новгорода-Сіверського Чернігівської обл. мають червоно-рожевий фриз на завершенні побілених фасадів. Північні келії другої половини XVII ст. Єлецького монастиря у Чернігові реконструйовано з пофарбованими червоно-вохристим кольором дерев’яними рамами арочних вікон та профільованим карнизом і архітравом, які вінчають побілену цегляну стіну⁴⁵ (іл. 19). На потинькованій і побіленій бароковій житловій кам’яниці родини Сичевських кінця XVII ст. на Подолі у Києві, де розміщено Музей гетьманства, червоно-теракотовою фарбою вкриті профільовані лиштви вікон, трикутні сандрики та облямівки фігурних ніш⁴⁶ (іл. 20).

Проте нам невідоме фарбування червоним будь-яких деталей на екстер’єрах мешкальних, службових і господарських кам’яниць, скарбниць і канцелярій гетьманів, полковників та інших козацьких старшин, а також колеґій, церков, дзвіниць і трапезних Гетьманщини. Червоно-білої зовнішньої колористики не згадують дослідники біля пів сотні переважно сакральних будівель, новозведених чи відновлених коштом неперевершеного мецената й фундатора храмів України І. Мазепи.⁴⁷

За С. Юрченком, на початку XVIII ст. у Гетьманщині стало прийнятим цілковито білити назовні усі цегляні споруди.⁴⁸ Зразками такої монохромної побілки елевацій є дзвіниця з церквою св. Івана Предтечі 1702 р. Чернігівського колегіуму, фундована І. Мазепою, та митрополича палата 1730-35 рр. на подвір’ї Софійського собору в Києві.

Тож, можна гадати, що у перші роки XVIII ст. червоні фасадні рельєфні деталі палацу Гончарівки вкрили шаром вапна й зробили його стіни повністю побіленими від цоколю до фронтону за тодішньою новою архітектурною модою козацької держави. У такому вигляді головна Мазепина резиденція дійшла до розгрому Батурина 1708 р. Див. гіпотетичну комп’ютерно-графічну реконструкцію В. Мезенцева екстер’єру розглядуваного палацу після суцільної побілки до того року на іл. 18.

Це показує, що комбінація червоного і білого кольорів не була поширена або дотепер маловідома у зовнішньому декорі будівель Гетьманщини за І. Ма­зепи. Суттєво, що там не зустрічається фарбування червоним фустів, баз і капітелей колон, окрім вілли Гончарівки (наприклад, іл. 19, 20). Тож, надійно встановлене археологами первісне забарвлення червоним її ордерних елементів було унікальним серед відомих пам’яток архітектури Центральної України XVII-XVIII ст.

За версією В. Мезенцева, замовник І. Мазепа, зодчий, чи декоратори його головного осідку в Батурині перенесли туди червоно-білу коло­ристику в комплексі з архітектурою і зовнішнім убранням барокових пала­ців та вілл Польщі чи інших країн Європи XVII ст.⁴⁹ Як покажемо далі, прийом фарбування фасадів світських і релігійних споруд подібними кольорами був там популярним за раннього Нового часу (наприклад, іл. 21-27).

АНАЛОГІЧНА КОЛОРИСТИКА ПАЛАЦІВ,
ЗАМКІВ І КОСТЕЛІВ ПОЛЬЩІ XVI-XVIII ст.

У Центральній і Західній Європі фарбування елевацій мурованих будинків червоним різних тонів у поєднанні з білим, жовтим, кремовим, сірим та іншими ясними кольорами зустрічається з романської й ґотичної архітектури, переважно в базиліках. Сполучення таких барв найбільше вживалось у оформленні світського і культового зодчества маньєризму, бароко й рококо. Ця колористика була важливим елементом зовнішнього убору численних споруд XVII-XVIII ст., відповідала їхній стилістиці та естетичним смакам тої епохи.⁵⁰

До нашого часу ориґінальні фарби на стінах ранньомодерних будівель погано збереглись, нерідко втратили чи змінили кольори й відтінки. В ході їхніх ремонтів та поновлень у XIX-XXI ст. характерне для бароко поліхромне покриття фасадів часто заміняли на однотонні стримані, здебільше світлі, кольори, типові для архітектури класицизму.  Тоді та іноді дотепер реставратори, консерватори й декоратори споруд тенденційно вважали ранньомодерну червоно-білу комбінацію неприйнятною, занадто контрастною, барвистою чи драстичною, а яскравого червоного кольору взагалі уникали.⁵¹ Зазвичай, таке барокове фарбування будинків різко виділяло їх, не гармоніювало з навколишнім міським, архітектурним чи природним середовищем.

Втім, після Другої світової війни археологи і реставратори у процесі досліджень стратиграфії шарів тиньку та фарб на ряді барокових палаців і костелів Польщі відкрили залишки червоної фарби та крейди на елеваціях. Вони встановили, що там, як і в Україні Нового часу, будівлі фарбували дешевою природною мінеральною вохрою (оксид заліза з домішкою глини, перепаленої до червоного кольору). Відмінно, у Нідерландах, Франції та Англії XVI-XVIII ст. їх розписували дорогими тоді хімічними фарбами, які виготовляли з кольорових напівдорогоцінних каменів, вивезених з колоній цих країн в Африці та Азії.⁵²

Останнім часом польські історики архітектури й мистецтва та реставратори/консерватори середньовічних і модерних пам’яток зодчества глибоко вивчають різні питання їхньої колористики та переконують у необхідності наукового відтворення історично вірного фарбування. Проте дотепер не вдалось відновити виявлене науковцями первинне зовнішнє оформлення зі щедрим використанням червоних барв на кількох визначних палацах, замках і костелах XVII-XVIII ст. у Польщі. Бо яскрава барвиста барокова колористика споруд досі лишається незвичною для сучасного сприйняття й уподобань багатьох вчених і тим більш широкого загалу.⁵³

У 1681-96 рр. запрошені італійські зодчі, скульптори та маляри спорудили й прикрасили за стилем римського бароко розкішну літню резиденцію польського короля Яна ІІІ Собеського на передмісті Варшави Вілянові. Дослідження показали, що з початку до 1720 р. її фасади були пофарбовані у білий, жовтий, кремовий, рожевий та інші ясні кольори. Їх оздоблювали коринфські колони, пілястри, антаблементи, лиштви вікон з трикутними сандриками, портали входів та інші виступаючі пластичні деталі й горельєфи соковитих багряної, порфірової, вишневої, теракотової і золотої фарб⁵⁴ (іл. 21).

Червоно-білу палітру елевацій також первісно мали аристократичний палац Сандомирських-Брюля 1696 р., зруйнований німецькими окупантами в 1943 р., та костел cв. Йосипа 1664 р. конвенту сестер-візитанток, перебудований за стилем рококо 1765 рр., у Варшаві.⁵⁵

На жаль, у Вілянівському палаці-музеї та згаданому костелі ориґінальну колористику екстер’єрів повністю не реконструювали. Планується її відновити у резиденції Я. Собеського за його часу та відбудувати в первинному вигляді палац Брюля.⁵⁶ Дотепер червоно-вохристе фарбування кінця XVII ст. відтворили тільки на окремих пластичних деталях, зокрема, на порталах бічних входів палацу Вілянова (іл. 21).

На зовнішньому опорядженні палаців та костелів Варшави за стилями пізнього бароко й рококо XVIII ст. застосовували також альтернативний розподіл розглядуваних кольорів. Прикладом є побілені пілястри, лиштви вікон і портал на червоних площинах фасадів палацу маґнатів Чапських 1686 р. Після руйнації 1939 р. його реконструювали відповідно до модифікації у дусі рококо 1765 р. з такою альтернативною колористикою.⁵⁷

В XVI ст. італійські архітектори та митці перебудували й оформили середньовічний величний замок польських королів на Вавелі, у Кракові, за стилем пізнього Відродження.⁵⁸ Дослідження елевацій вежових королівських покоїв замку встановили, що їх тоді розписали яскравими червоною, зеленою та іншими барвами. Фусти колон аркади на замковому подвір’ї пофарбували червоним, а їхні капітелі позолотили.⁵⁹

У 1685-95, 1700 рр. на руїнах ґотичного замку в м. Ридзині Великопольського воєводства італійські зодчі спорудили барокову чотириповерхову резиденцію польського короля Станіслава Лещинського, союзника шведського короля Карла XII та І. Мазепи. Ці маестро пофарбували її фасади у червоний і світлий кольори на зразок тогочасного зовнішнього декору палацу Вілянова. Однак в ході реконструкцій трьох названих вище осідків польських королів їхню ориґінальну ранньомодерну колірну композицію не відтворили. Вона відома лише дослідникам і реставраторам архітектури Польщі Нового часу.⁶⁰

2015 р. завершили реставрацію костелу св. Івана Хрестителя та Івана Євангеліста конвенту сестер-презенток у Старому Місті Кракова (іл. 22). Цей храм XII ст. перебудували у бароковому дусі в середині XVII ст. та 1715-23 рр. Реставратори виявили й відновили там барокове червоно-біле фарбування стін.⁶¹

Площини елевацій костелу потинькували й побілили. Чільний, торцевий, фасад з входом у центрі членують червоно-вохристі пілястри з коринфськими капітелями, профільовані карниз та архітрав. Арочні ніші мають обрамлення й лучкові сандрики того ж соковитого кольору. Головну елевацію увінчує великий бароковий трикутний фронтон з іконою св. Діви Марії посередині, похилими увігнутими крилами та бічними стовпчиками. Останні, пілястри з іонічними капітелями і п’єдесталами, які фланкують ікону, профільовані карнизи на завершенні фронтону також вкриті червоною вохрою.

Вертикальні дизайни, барокові ордерні елементи та інші пластичні декоративні деталі, пофарбовані червоним, з побілкою решти чолових фасадів цього костелу і реконструкції Мазепиного палацу на Гончарівці є подібні (порівняй іл. 17, 22 і задню обкладинку). В інтер’єрі храму червоною вохрою забарвили пілястри з капітелями, арки й ребра склепінь на тлі побілених стін і перекрить.

Багато істориків зодчества та реставраторів споруд Польщі визнають, що розглядувана червоно-світла колористика палаців, замків і костелів поширилась туди разом з віяннями архітектури Західної Європи. Її перенесли до Речі Посполитої численні запрошені італійські, французькі, голландські, німецькі, австрійські та швейцарські зодчі й декоратори.⁶²

У плануванні, архітектурі та оздобленні палаців знаті польсько-литовської держави, як і багатьох країн Європи, простежують наслідування заміських вілл Північної Італії за стилями пізнього Відродження і палладіанства, а також маньєристичних і барокових палаців Франції, особливо знаменитих вишуканих маєтків короля Людовика XIV.⁶³ Дослідники королівської резиденції з парком Вілянова порівнюють її з прегарним палацово-парковим комплексом «короля-сонця» у Марлі 1685 р.⁶⁴ Колірні рішення цього французького палацу і паркових павільйонів опишемо нижче.

ЧЕРВОНО-СВІТЛЕ ФАРБУВАННЯ СПОРУД
СІЛЕЗІЇ, ЧЕХІЇ ТА НІМЕЧЧИНИ XVI-XVIII ст.

Широкий порівняльний аналіз колористики ранньомодерних будівель Центральної Європи на основі публікацій та інтернетних ресурсів дозволив В. Мезенцеву зробити наступні спостереження. У світлі наявних даних, виявлення й відновлення червоно-світлого фарбування екстер’єрів відоме на значній кількості мурованих королівських та маґнатських палаців, замків і монастирських храмів Польщі XVI-XVIII ст. Набагато менше його зустрічаємо серед світських й сакральних споруд Литви, Білорусі та Латвії (південної Лівонії) XVII-XVIII ст., лише як поодинокі зразки в Інтернеті. Найбільш розповсюдженою червоно-світла колористика була у зовнішньому опорядженні різних мурованих і дерев’яних будинків Сілезії, Чехії та південної й центрально-східної Німеччини того часу. Далі покажемо приклади ранньомодерних архітектурних пам’яток цих країн і співставимо відтворене там фарбування елевацій з реконструкцією палацу Гончарівки (порівняй іл. 17, 23-25).

У 1526-1740 рр. Сілезія була під владою Габсбурзької імперії. У цей період екстер’єри палаців, замків, костелів, каплиць, ратуш та інших мурованих споруд того реґіону часто тинькували, білили, а рельєфні декоративні деталі вкривали вохристою червоною фарбою різних тонів. У XVII-XVIII ст. така контрастна поліхромія фасадів домінувала в зодчестві Сілезії, як і сусідніх Моравії, Богемії, південної Німеччини, Саксонії, Лужиці та Австрії.⁶⁵

З рубежу цих століть у столиці Сілезії, м. Вроцлаві, існує великий мурований триповерховий бароковий будинок з мансардою, де з початку розміщався кляштор і шпиталь Ордена лицарів хреста з червоною зіркою. Після приєднання Сілезії до Польщі, з 1947 р. споруду займає Національний інститут ім. Оссолінських (Оссолінеум). Реконструкція того року відновила її ошатну яскраву зовнішню барокову колористику⁶⁶ (іл. 23).

Побілені елевації другого й третього ярусів там членують широкі червоні пілястри на п’єдесталах і карнизи. Тою ж фарбою виділені лиштви прямокутних вікон та їхні трикутні й лучкові профільовані сандрики на другому поверсі. Ці форми сандриків чергуються аналогічно, як такі обрамлення вікон Мазепиного палацу Гончарівки на його малюнку 1744 р. (іл. 10, 17, 18). На третьому ярусі Оссолінеуму червоні сандрики вікон прямі.

На головному, південному, фасаді будинку є ризаліт, що значно виступає. Ризаліт має вхід, три поверхи, по три вікна на кожному, високий бароковий фронтон з увігнутими крилами й вікном у центрі до мансардного поверху. Вікно фронтону фланкують тонкі червоні пілястри і півколони на п’єдесталах з золоченими коринфськими капітелями та профільованими базами. Вони спираються на широкий цоколь і символічно підтримують профільовані розкріповані архітрав та карниз червоного забарвлення на білому фоні фронтону ризаліту.

Північна елевація Оссолінеуму з банею загалом має такі самі пластичні орнаментальні деталі та колірне рішення. Триярусні торці двох бічних крил там подібні за параметрами, дизайном і декором до вищеописаного ризаліта головного фасаду. Відмінно, лише червоні пілястри другого поверху на цих торцях оздоблені іонічними золоченими капітелями. Типові барокова архітектура, пластичний убор та червоно-біле фарбування ризаліту з фронтоном і торців крил будинку Оссолінеуму Вроцлава схожі до розв’язання та оформлення чільної елевації гончарівської вілли (порівняй іл. 17, 23).

За правління Габсбурґів, 1703 р. у Вроцлаві, на вул. єпископа Нанкера, 4 звели цегляну палату цісарської управи. Цю триповерхову з мансардою барокову споруду реконструювали також з первісною чепурною колористикою екстер’єру.

Зараз її займає університет того міста. На світлих площинах стін червоно-рожевою фарбою акцентували рустовані наріжні пілястри, профільовані карнизи, цоколь, лиштви прямокутних вікон, фігурні сандрики та портали входів на чоловому, торцевому, фасаді.⁶⁷ З початку XVIII ст. у зодчестві Сілезії здебільше вживали альтернативний розподіл кольорів з червоними площинами елевацій і світлими виступаючими декоративними елементами.⁶⁸

Як і Сілезія, Чехія за Нового часу була у складі Габсбурзької імперії. У чеських землях – Богемії, Моравії та Чеській Сілезії – знаходимо багато барокових мурованих палаців, замків, костелів, католицьких і православних каплиць, кляшторів, ратуш та деякі міські брами, де відтворено ориґінальне червоне фарбування пілястр, колон, антаблементів, лиштв і сандриків вікон, порталів та фронтонів на білих чи ясно-жовтих стінах екстер’єрів. Така колористика була виразною рисою архітектури чеського бароко.

Наприклад, її мають споруджений французьким зодчим імпозантний Тройський палац 1691 р. під Прагою; замок у м. Опочно, в Богемії, (барокова перебудова італійського архітектора 1690-х рр.); резиденція празького єпископа 1694 р. у м. Літомержіце, в Усті-над-Лабем краю; палац 1734 р. у м. Кунін, в Моравсько-Сілезькому краю; ратуша 1738 р. у м. Раковнік Середньочеського краю Богемії;⁶⁹ бароковий головний фасад кінця XVII ст. базиліки св. Георгія в замку Праги (твір італійського маестро); ротонда св. Мар­ґарити (барокова модифікація австрійського зодчого 1716 р.) у палацовому комплексі 1700 р. м. Яромержіце-над-Ракитним, в Моравії; костели св. Миколая (барокова реновація після 1647 р.) у м. Борі та Успіння Діви Марії 1750 р. в м. Престіч Пльзенського краю; православна каплиця св. Івана Предтечі 1765 р. у м. Хабаржовіце, в Усті-над-Лабем краю; каплиці Знайдення Хреста Господнього 1728 р. в м. Тепліце того краю і св. Івана Хрестителя 1676 р. у Літомержіце; костел св. Івана Непомуцького 1734 р. в м. Кутна Гора, у Богемії; базиліка Вознесіння Діви Марії (1625, 1749 рр.) в м. Стара-Болеслав Середньочеського краю; запроєктовані італійськими зодчими костели Різдва св. Івана Хрестителя (барокова перебудова 1696 р.) і Св. Трійці 1728 р. у м. Валечі Карловарського краю; францисканський кляштор в м. Крумлові (барокові модифікації XVII-XVIII ст.), у Богемії, та цистерціанський монастир (барокова перебудова XVIII ст.) в м. Маріанська Тиніце Пльзенського краю, у Чехії.⁷⁰

Як відзначено, чимало названих палаців, замків і костелів XVII-XVIII ст. цієї країни з червоно-світлим зовнішнім декором створили італійські, французькі та австрійські архітектори.

Особливо численними є різні ранньомодерні муровані споруди з розглядуваною колористикою екстер’єрів у федеральних землях південної й центрально-східної Німеччини: Саарі, Рейнланд-Пфальці, Баден-Вюртемберзі, Баварії, Гессені, Тюринґії та Саксонії. Там виявлено й поновлено ориґінальне фарбування на фасадах багатьох палаців, особняків, замків, костелів, дзвіниць, монастирських будівель, ратуш, університетів, міських брам і міщанських кам’яниць за стилями Відродження, маньєризму, бароко й рококо.

Визначними пам’ятками зодчества, де світлі площини елевацій членують виступаючі орнаментальні деталі, виділені червоною фарбою різних відтінків, є ґрандіозні палацові ансамблі в м. Мангайм (1720 р.) та м. Брухзаль (1722 р.), стара ратуша 1700 р. з кос­телом св. Себаст’яна й дзвіницею у Мангаймі, старий корпус 1712 р. славного університету м. Гайдельберґ, управи лицарів Тевтонського ордену в м. Альтсгаузен (барокова перебудова 1729 р.) і на острові Майнау (1739 р.) Боденського озера, у Баден-Вюртемберзі, палаци Шонборнер Гоф 1670 р. та Остейнер Гоф 1747 р. і ставка Тевтонського ордену 1740 р. в м. Майнц, адміністративний будинок середини XVIII ст. біля фортеці Еренбрайтштайн у м. Кобленц землі Рейнланд-Пфальц, палац 1702 р. в містечку Бібріх під м. Вісбаден та стара ратуша 1725 р. у м. Бюрстадт землі Гессен, старий палац (1603-1753 рр.) в м. Байройт і костел св. Мартіна з дзвіницею (барокові модифікації 1737-71 рр.) у м. Ламердінґен, в Баварії, ренесансно-бароковий будинок XVI-XVIII ст. уряду Тюринґії у м. Ерфурт, ренесансна ратуша 1539 р. м. Марієнберґ та цистерціанське абатство Зірки св. Діви Марії (барокова перебудова і декор 1716-32 рр.) у с. Паншвіц-Кукау, в Саксонії.⁷¹

Ґотичну базиліку вказаного цистерціанського жіночого конвенту Марієнштерн частково перебудували у бароковому дусі на початку XVIII ст. Її чільний, торцевий, фасад увінчано високим трикутним бароковим фронтоном з похилими увігнутими крилами, бічними волютами й конічними стовпчиками. Фронтон у центрі прикрашає арочна ніша зі статуєю св. Діви Марії, обрамлена трикутним сандриком і фланкована тонкими пілястрами. Цю елевацію опоряджено ґотичними контрфорсами на п’єдесталах, профільованими карнизами й архітравами, цоколем та ґанком з порталом входу. Названі виступаючі пластичні елементи, ніша фронтону, лиштви усіх вікон і портал вкриті червоно-вохристою фарбою, а площини стін побілені за поширеною колірною композицією барокових екстер’єрів (іл. 24).

Два побілені триповерхові ризаліти з входами посередині монастирського корпусу також увінчано трикутними фронтонами (один з овальним вікном до мансарди), розчленовано червоними пілястрами з  п’єдесталами, цоколем і профільованими антаблементами (іл. 25). Ризаліти мають по три вікна на другому й третьому ярусах, облямовані лиштвами та арочними й прямими сандриками, і ґанки з порталами червоного кольору.⁷² Описані барокові вертикальний дизайн, рельєфний убор та червоно-біле фарбування головного фасаду костелу і ризалітів будинку кляштора Зірки св. Діви Марії початку XVIII ст. у Паншвіц-Кукау близькі до реконструкції чолової елевації палацу Гончарівки (порівняй іл. 17, 24, 25 і задню обкладинку).

У північній Німеччині знаходимо набагато менше барокових мурованих світських і культових споруд з червоно-світлою зовнішньою колористикою, ніж у південній та центральній. Замок Ересшовен кінця XVII ст. під м. Кельн, у Північному Рейні-Вестфалії, є прикладом дещо іншого, коричнево-жовтого, фарбування екстер’єру.⁷³ До наших порівнянь і прикладів пам’яток зодчества Німеччини не залучені менш численні там будівлі з брунатним й жовто-вохристим декором фасадів та з альтернативним розподілом кольорів, відмінних від фарбування Мазепиної вілли, а також середньовічні зразки. Дослідники деяких німецьких палаців з червоно-кремовим забарвленням елевацій у Майнці, на Верхньому Рейні, відзначають впливи французького бароко на їхню архітектуру і оформлення.⁷⁴

У Німеччині збереглась сила середньовічних та модерних фахверкових мешкальних споруд, де консервували чи поновили ориґінальне зовнішнє фарбування. Балки каркасу там також часто вкривали червоним різних тонів, а проміжки стін між ними тинькували й білили. Так барви масової міської фахверкової забудови пасували до червоно-світлої колористики фасадів мурованих споруд, особливо популярної у південній і центрально-східній Німеччині за раннього Нового часу.

ЧЕРВОНО-СВІТЛА КОЛОРИСТИКА
У ЗОДЧЕСТВІ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ XVII-XVIII ст.

Нагадаємо, що дослідники та реставратори архітектури Речі Посполитої твердять, що розглядуваний колірний дизайн екстер’єрів її палацових і релігійних будівель запозичили з тогочасного передового зодчества Італії, Франції та Австрії.⁷⁵ Вище також згадувалось, що запрошені західноєвропейські маестро створили багато палаців, вілл, замків, костелів, монастирів тощо з таким зовнішнім поліхромним фарбуванням у Польщі, Чехії та Німеччині XVI-XVIII ст.

За панування Габсбурґів над Богемією, Моравією і Сілезією їхні архітектура й мистецтво зазнали сильного австрійського впливу.⁷⁶ Вищезгаданий будинок цісарської адміністрації 1703 р. у Вроцлаві спорудили і пофарбували назовні у червоно-світлі кольори, очевидно, за взірцем тогочасних державних установ Австрії.

У федеральних землях Нижньої Австрії, Тіролю та Зальцбурґу досліджена й відтворена ориґінальна колористика кількох середньовічних і ранньомодерних мурованих базилік, каплиць, дзвіниць, кляшторів та бібліотеки. Їхні елевації побілені чи забарвлені жовтим, кремовим і ясно-сірим кольорами, а кутові пілястри, рустування, карнизи, віконні лиштви та облямівки фронтонів – червоним, рожевим або світло-коричневим.⁷⁷

Порівняємо реконструкцію чільного фасаду гончарівської вілли з невеликим мурованим триповерховим шляхетським особняком Робінігоф у м. Зальцбурґ, в Австрії (іл. 17, 26). Його спорудили 1648 р. й модифікували у стилі рококо в 1750 р. Головну елевацію там увінчує великий підтрикутний пізньобароковий фронтон з вікнами до мансарди, похилими увігнутими крилами, волютами та вазами по боках.

Реновація цього будинку 2007 р. відновила ориґінальну поліхромію його екстер’єру.⁷⁸ Блідо-жовті площини чолового фасаду там членують рожево-вохристі пілястри й карнизи. Прямокутні вікна прикрашають лиштви того ж теплого кольору, обрамовані пишними позолоченими рослинними мотивами.

Прикладами аристократичних заміських вілл за стилем французького бароко з дещо аналогічним колірним рішенням є шато де Бретюль XVII ст. і де Дам­п’єр 1683 р. під Парижем. Там збереглись червоно-цегляні лиштви вікон, трикутні сандрики, профільовані карнизи, фронтони з вікнами до мансард та портали на жовтому, білому й сірому тлі площин елевацій.⁷⁹ Пізньобароковий шато де Пурталес 1750 р. в м. Страсбурґ, у Франції, має брунатні пілястри, лиштви вікон, лучкові сандрики, профільовані карнизи, фронтони та цоколь на побілених стінах.⁸⁰

Вплив шедевру французького барокового палацово-паркового мистецтва, Марлі, на планування, архітектуру і декор резиденції польських королів у Вілянові відзначався вище.⁸¹ У 1679-86 рр. Людовик XIV розбудував цей амбітний комплекс поблизу Версалю. Палац і павільйони у парку Марлі, схожому на версальський, розібрали 1806 р.

За описами, ґравюрами й малюваннями, втрачений королівський палац мав квадратний план, кубічний об’єм, два поверхи, прямокутні вікна та головний фасад з входом у центрі, увінчаний трикутним фронтоном. Цю елевацію членували карнизи й пілястри на п’єдесталах, пофарбовані червоним, а капітелі та бази – золотим кольором. Мурований паркан біля королівської резиденції з початку розписали із зображенням колонади рожевого мармуру. Дослідники відзначають синтез прийомів архітектури, убору і планування вілл можновладців античного Риму, пізнього Відродження й палладіанства Північної Італії та стилістики французького класичного бароко у створенні палацово-паркового ансамблю Марлі.⁸²

На олійній картині з його панорамою 1723 р. з колекції Національного музею шато Версалю намальовано королівський палац і дванадцять двоповерхових павільйонів для гостей у парку. Усі вони мали блідо-жовті фасади, опоряджені червоними пілястрами й карнизами.⁸³

Дослідник Батурина археолог д-р Олександр Бондар (Чернігів) вбачає у своїй графічній реконструкції мережі доріжок Мазепиної садиби з садом на Гончарівці риси реґулярного розпланування т. зв. «французьких парків». Вони були модними у Франції в добу бароко й походять з ренесансної Італії. Таке планування гончарівського маєтку з садом було найранішим відомим зразком у Центральній Україні.⁸⁴

1634 р. у містечку Сассуоло, під м. Модена, в Північній Італії, спорудили триповерхову віллу герцога за стилем італійського бароко.⁸⁵ Її фасади ясно-кремового кольору членують світло-брунатні профільовані карнизи, архітрав і пілястри, деякі рустовані. Того ж темного тону є інші пластичні виступаючі деталі екстер’єру.

На головній елевації вілли прямокутні вікна обрамовують лиштви з трикутними й лучковими сандриками. Їхні форми чергуються по горизонталі, як на чільному фасаді палацу Гончарівки (іл. 10, 17, 18). Екстер’єр цієї італійської вілли також прикрашено розетками різних форматів, включно на завершеннях пілястр під карнизами. Портали там фланкують масивні півколони з капітелями, пофарбовані коричнево-рудим вохристим кольором, на сірих базах і п’єдесталах. Тим самим теплим тоном забарвлені арочні облямівки входів та ніш зі статуями. У центрі передньої елевації, над входом, є бароковий трикутний фронтон з похилими увігнутими крилами й малими стовпчиками по краях. Тож, чимало декоративних рельєфних деталей, ордерних елементів і поліхромного оформлення вілли у Сассуоло початку XVII ст. та Мазепиного головного осідку в Батурині подібні.

2014 р. В. Мезенцев оглянув пам’ятку архітектури з аналогічною колористикою у м. Флоренції, в Італії. Там, на площі Синьорії, 5 з XIV ст. зберігся багатоповерховий палаццо Бомбіччі. До 1786 р. зодчий Бернардо Фаллані модифікував його екстер’єр у дусі флорентійського бароко на замовлення тодішнього власника палацу Франческо ді Пієро Бомбіччі.⁸⁶ Реставрація будинку в 2007-08 рр. консервувала чи поновила там барокове брунатно-рожеве вохристе фарбування пілястр, профільованих карнизів, лиштв прямокутних вікон з трикутними й прямими сандриками та світло-жовтий колір потинькованих площин фасадів (іл. 27).

Реновація внутрішнього подвір’я палацу штатгальтерів Гет Лоо 1686 р. у м. Апельдорн, в Нідерландах, відновила там службові споруди і стайню із зовнішнім червоно-білим забарвленням.⁸⁷

За кольоровою ґравюрою 1754 р., мурована багатоповерхова ратуша Амстердама (1742 р.) з початку мала побілений екстер’єр, опоряджений рожевими карнизами та пілястрами. Їхні коринфські капітелі, бази й п’єдестали намальовані жовтим чи золотим кольором. Таку поліхромію мав масивний ризаліт у центрі чільної елевації, увінчаний великим трикутним фронтоном з жовтими деталями.⁸⁸ 1808 р. цю величну ратушу, споруджену за стилем голландського класицизму, перетворили на резиденцію голландських королів й змінили ранішу палітру фасадів.

Червоно-біле зовнішнє фарбування вживали також у ранньомодерній церковній архітектурі Нідерландів та їхніх колоній. Наприклад, у м. Коломбо, в Шрі-Ланці (Цейлоні), до нашого часу дійшла мурована протестантська кірха Волвендааль 1757 р. Її екстер’єр потиньковано й побілено. На головній елевації бароковий трикутний фронтон оздоблено темно-червоними пілястрами, а портал входу забарвлено кораловим кольором. Той храм побудували голландські колоністи за володіння Шрі-Ланкою.⁸⁹

1746 р. на острові Зеландії, у Данії, звели бароковий триповерховий з мансардою палац Ледреборґ з каплицею, надбрамним банястим будинком і фліґелями на подвір’ї маєтку. Їхні фасади жовтого кольору членовано червоно-вохристими широкими пілястрами.⁹⁰

У Копенгагені, в парку Фредеріксберґ, збереглись піз­ньобарокові службовий будинок та оранжерея 1744 р. з червоно-білими екстер’єрами.⁹¹ У Данії зустрічаємо чимало фахверкових мешкальних споруд Нового часу, де балки каркасу пофарбовано червоним, а площини елевацій між ними потиньковано, побілено чи забарвлено жовтим кольором.

Тож, за дослідженнями В. Мезенцева, у світлі наявних публікацій та інтернетних джерел, розглядувана зовнішня червоно-світла колористика мурованих світських і культових будівель широко використовувалась у ранньомодерній Західній та Центральній Європі. Найбільше вона збереглась, виявлена, законсервована, або реконструйована в численних архітектурних пам’ятках південної й центрально-східної Німеччини, Чехії та Сілезії XVII-XVIII ст. Натепер менше її зразків знаходимо у зодчестві Австрії, Франції, Італії, Голландії, Данії, Словаччини й Румунії того часу.

Можливо, у названих країнах, як і в Польщі, у XIX-XXI ст. багато маньєристичних і барокових споруд перефарбували назовні у властиві архітектурі класицизму монохромні, переважно ясні, кольори. Тоді та за старою традицією дотепер в ході їхніх ремонтів і реставрацій не завжди відновлювали барвисті барокові фарби фасадів з яскравими різними тонами червоного.

ПЕРЕБУВАННЯ І. МАЗЕПИ НА ЗАХОДІ У 1650-60-х рр.

Дослідники біографії І. Мазепи вважають, що після студій у Києво-Могилянській колеґії він продовжив навчання в Краківській академії у Польщі в 1650-х рр.⁹² За датуванням Т. Таїрової-Яковлевої, в 1659-65 рр. юний шляхтич служив покоєвим дворянином при дворі польського короля у Варшаві та виконував його дипломатичні доручення.⁹³ У давній і новій столицях Речі Посполитої І. Мазепа мав нагоду на власні очі бачити найкращі польські королівські та маґнатські палаци й костели, де відомо червоно-світле фарбування елевацій у XVI-XVII ст.

Французький дипломат Жан де Балюз, який 1704 р. відвідав «замок… принца Мазепи», «господаря України» (очевидно, його укріплену головну резиденцію на Гончарівці), писав, що у молодих літах майбутній гетьман відвідав Париж і південну Францію. В 1659 р. він разом з послами від польського короля був на прийнятті у королівському палаці Лувру з нагоди укладення Піренейського миру між Францією та Іспанією.⁹⁴ Тоді І. Мазепа у складі делеґації від Речі Посполитої їхав з Варшави до Парижу, ймовірно, через північну Німеччину й Фландрію або через Чехію та південну Німеччину.

Багато істориків твердять, що наприкінці 1650-х рр. і в наступні роки молодий І. Мазепа виконував дипломатичні місії польського монарха, подорожував й підвищував освіту в університетах Німеччини, Голландії, Франції та Італії.⁹⁵ 2025 р. Т. Таїрова-Яковлева знайшла нові документальні свідчення про перебування І. Мазепи у Франції та Голландії до його гетьманування.⁹⁶ Мандри і навчання у Західній Європі були традиційними для юних шляхтичів та маґнатів польсько-литовської держави у XVII ст. Подорожні щоденники цих туристів і студентів 1660-х рр. демонструють, зокрема, їхній інтерес до тогочасних та стародавніх костелів, монастирів, палаців, замків, фортець, арсеналів, паркових споруд Західної і Центральної Європи й повернення до Польщі через Австрію, Чехію та Сілезію.⁹⁷

Нагадаємо, що у Сілезії, Моравії, Богемії та південній і центрально-східній Німеччині фарбування екстер’єрів ранньомодерних світських та сакральних споруд комбінацією червоного й світлих кольорів було найпоширенішим (наприклад, іл. 23-25). Тож, майбутній правитель України міг у натурі оглянути палаци, особняки, вілли та замки Заходу XVII ст. і надихатись їхньою архітектурою та убором з примітним зовнішнім колірним оформленням.

Ці думки В. Мезенцева близькі до висновків Л. Ми­роненко з її досліджень знайдених археологами кахлів від облицювання огрівальних печей палацу Гончарівки. Вона виявила аналогії їхнім сюжетам і орнаментам серед пічних кахлів Польщі, Литви та Німеччини кінця XVI – початку XVII ст. Археологиня гадає, що І. Мазепа замовив кахлі для груб своєї головної столичної резиденції за художніми дизайнами і форматами таких виробів Центральної Європи того часу, які він там особисто бачив. Вище вказувалось, що І. Мазепа перебував на Заході у середині XVII ст. 2024 р. Л. Ми­роненко опублікувала важливу ілюстровану англомовну статтю про декор кахлів Батурина XVII-XVIII ст. та їхні тогочасні західні паралелі в археологічному виданні Оксфорду про керамічне мистецтво Європи Нового часу.⁹⁸

ЗАХІДНІ ВИДАННЯ І ОБРАЗОТВОРЧЕ
МИСТЕЦТВО У МАЗЕПИНІЙ СТОЛИЦІ

І. Мазепа перебрав більшу частину багатого майна попереднього гетьмана І. Самойловича та його родини⁹⁹ (іл. 4). В описі пожитків останніх 1690 р. згадано, зокрема, велику кількість польських, латинських і грецьких стародруків, а також численні портрети та ікони.¹⁰⁰ Названо там і «книги польського друку… зразків малярських».¹⁰¹

За правління І. Мазепи західні книги, преса та картини доставлялись до Батурина. Так, вищеназваний французький дипломат Ж. Балюз у 1704 р. писав, що резиденція гетьмана мала «добірну бібліотеку, де на кожному кроці видно латинські книжки».¹⁰² Володар України отримував французькі та голландські газети й «слідкує і знає, що діється в чужоземних країнах».¹⁰³ У залі його палацу висіли гарні портрети Людовика XIV, польського короля, австрійського цісаря, турецького султана та інших іноземних правителів. При дворі І. Ма­зепи Ж. Балюз зустрів двох лікарів-німців та кілька італійських «майстрів». З ними гетьман розмовляв їхніми мовами.¹⁰⁴ Можливо, ці італійські маестро були митцями чи декораторами палацу Гончарівки.¹⁰⁵

Генеральний писар в уряді І. Мазепи, наступний гетьман на екзилі, Пилип Орлик (1710-42 рр.) захоплено згадував «величну» бібліотеку свого рейментаря, книжкові скарби, яким не було рівних у тогочасній Україні. Там зібрали найкращі київські видання, німецькі й латинські стародруки (інкунабули) та багатоілюстровані манускрипти у коштовних оправах.¹⁰⁶

Можна припустити, що серед європейських видань добірної Мазепиної бібліотеки були ілюстровані трактати провідних італійських теоретиків архітектури пізнього Відродження, раннього класицизму і бароко, котрі широко використовувались зодчими на Заході у XVI-XVIII ст.,¹⁰⁷ а також підручник для будівництва палаців, замків та маєтків, надрукований у Кракові 1659 р., або інші польські архітектурні трактати XVII ст.¹⁰⁸ Гетьман міг вибрати й надати дизайнеру і декораторам своєї резиденції на Гончарівці взірці з таких публікацій з ілюстраціями та описами підхожих барокових палаців і вілл Речі Посполитої чи інших європейських держав з придворних бібліотеки й збірки ґравюр та малювання у Батурині.

У XVI-XVIII ст. на Заході деякі ґравюри після друку розмальовували аквареллю чи ґуашшю. Рідше тоді друкували кольорові дереворити й мідьорити.¹⁰⁹ Зразок поліхромної голландської ґравюри 1754 р. ратуші Амстердаму згадано вище.¹¹⁰

За В. Мезенцевим, І. Мазепа чи зодчий його осідку на Гончарівці перенесли туди червоно-білу колористику фасадів разом з архітектурою і убором палаців та вілл Польщі або інших країн Європи, радше Центральної, XVII ст., де тоді було модним таке зовнішнє фарбування будівель.

ПІДСУМКИ ПРАЦІ

Підсумуємо основні висновки й припущення проведеного дослідження. Виявлене у ході археологічних обстежень залишків цегляного палацу І. Мазепи на Гончарівці (до 1700 р.) первинне фарбування червоно-рудим вохристим кольором пластичних виступаючих деталей на потинькованих і побілених площинах його елевацій не було поширеним в мурованому зодчестві Гетьманщини (іл. 11-17). Особливо покриття червоною фарбою фустів, баз і капітелей колон, яке мала ця головна резиденція гетьмана у Батурині, дотепер невідоме серед інших споруд Центральної України XVII-XVIII ст. (іл. 11-13).

Ймовірно, під час ремонту гончарівського палацу в перші роки XVIII ст. червоні фасадні деталі перекрили шаром вапна. Тоді екстер’єр став повністю побіленим, мабуть, за тогочасною архітектурною модою козацької держави (іл. 18). У такому вигляді будинок дійшов до свого розорення під час розгрому Батурина російським військом в 1708 р.

Гіпотетично реконструйована первісна червоно-біла комбінація барв елевацій Мазепиної ставки подібна до збереженого, законсервованого, чи відтвореного зовнішнього колірного декору численних ранньомодерних палаців, вілл, паркових павільйонів, замків, костелів, каплиць, монастирів, ратуш та інших мурованих споруд Центральної й Західної Європи (порівняй іл. 17, 22-27 і задню обкладинку). У світлі наявних публікацій та інтернетних ресурсів, аналогічне оформлення екстер’єрів пам’яток зодчества XVII-XVIII ст. з використанням червоної фарби різних відтінків на світлих фонах найбільше знаходимо у південній і центрально-східній Німеччині, Чехії та Сілезії (наприклад, іл. 23-25).

За версією В. Мезенцева, у 1696-1700 рр. на замовлення І. Мазепи побудували й прикрасили його головний осідок на Гончарівці на кшталт порівняно невеликих барокових аристократичних палаців (мансіонів) та заміських вілл Речі Посполитої або інших держав Центральної Європи XVII ст. Він міг бачити такі під час свого перебування у Польщі, Німеччині, Голландії, Франції, Італії та інших європейських країнах, які він переїжджав у 1650-60-х рр. Гетьман також мав можливість вибрати зображення й описи підхожих західних палаців серед ілюстрованих книг своєї незрівнянної бібліотеки і збірки картин у Батурині та надати звідти архітектурні взірці дизайнеру і декораторам гончарівської вілли.

Вірогідно, вони чи її замовник запровадили там червоно-біле фарбування як характерну окрасу екстер’єрів визначних палаців, костелів і кляшторів Варшави, Кракова й Вроцлава у Польщі та інших країнах Заходу XVII ст., особливо розповсюджену тоді в зодчестві Центральної Європи. З початку XVIII ст. там поширився відмінний, альтернативний, розподіл тих кольорів на фасадах мурованих споруд за стилями пізнього бароко й рококо.

Розглянуте у буклеті червоно-біле забарвлення елевацій ставки І. Мазепи в гетьманській столиці та широкі європейські паралелі цьому прийому підкріплюють твердження В. Мезенцева про типологічну відмінність палацу Гончарівки від відомих кам’яниць козацької еліти місцевої вернакулярної традиції та його приналежність до архітектури центральноєвропейського бароко. Детальним порівнянням розмірів, плану, дизайну і зовнішнього пластичного убору того палацу Батурина з подібними будівлями Заходу раннього Нового часу присвячено попередній буклет та академічну статтю.¹¹¹

Проведене дослідження доповнює наші знання про одну з найкращих втрачених споруд І. Мазепи, проливає світло на ще недостатньо вивчені колористику архітектури і палацове мистецтво Гетьманщини та впливи на них передового зодчества Заходу. Воно також показує європейську культурну ідентичність просвіченого гетьмана та перенесення ним модних способів орнаментації барокових будинків до столиці козацької держави. Це поглиблює наші уявлення про її високу культуру, збагачену стимулюючими західними віяннями та інноваціями за сприянням І. Мазепи.

Багатолітнє вивчення українськими й канадськими археологами решток його зруйнованої головної резиденції та наші комп’ютерно-графічні реконструкції її архітектури і декору допоможуть у мирний час в колишній столиці козацької України відбудувати на науковому рівні цінну унікальну пам’ятку творінь великого гетьмана.

* * *

Прийдешнього літа археологи планують провести розкопки у Батурині та його околицях, як це вдалось у 2024-25 рр. (іл. 7, 8). За усіх обставин війни в Україні, українські та канадські історики і археологи продовжать дослідження історії та культури гетьманської столиці, публікації академічних і науково-популярних статей, щорічних багатоілюстрованих буклетів та публічні доповіді на цю тему.

Додаткову інформацію про Батуринський проєкт у Північній Америці можна отримати від його канадського виконавчого директора д-р Володимира Мезенцева (КІУС, відділ Торонто) за телефоном (416) 766-1408 чи email: v.mezentsev@utoronto.ca. В Україні за довідками просимо звертатись до керівника Батуринської археологічної експедиції при Національному університеті «Чернігівський колегіум» Юрія Ситого за телефоном 067-388-5719 чи email: yurisytyi@gmail.com.

ПОСИЛАННЯ

1. Максим Нескуба, «Про результати досліджень історії Батурина розповів фахівець з Чернігівщини», Суспільний кореспондент. https://www.sknews.net/pro-rezultaty-doslidzhennia-istorii-baturyna-rozpoviv-fakhivets-iz-chernihivshchyny; Юрій Ситий, Сергій Сорокін, «Науковий звіт про археологічні дослідження в охоронних зонах Національного історико-культурного заповідника “Гетьманська столиця” в м. Батурин Ніжинського р-ну Чернігівської області у 2025 р.», Науковий архів Інституту археології НАНУ в Києві за 2025 р.
2. Зенон Когут, Володимир Мезенцев, Юрій Ситий, Архітектура палацу Івана Мазепи у Батурині та західні аналогії (Торонто, 2024). 36 с., 31 іл. https://www.academia.edu/128252943. Zenon Kohut, Volodymyr Mezentsev, Yurii Sytyi “Architecture and Decor of Ivan Mazepa’s Palace in Baturyn and Western Analogies”, Ukrainian Echo, vol. 39, no. 13, Toronto, 17 June 2025, pp. 1-4, 16 figs. https://www.academia.edu/130017223
3. Zenon Kohut, “Two Decades of Scholarship and Service: Report on the Canadian Institute of Ukrainian Studies (1992-2012)”, East/West: Journal of Ukrainian Studies (ewjus.com), vol. V, no. 1 (2018), pp. 28-30. https://www.academia.edu/47647496
4. Див. посилання 2, 7, 11, 20, 22, 38, 39, 41.
5. https://www.ucrainica.ca/our-projects/74; https://www.ucrainica.ca/articles; https://www.ucrainica.ca/ua/our-projects/74; https://www.ucrainica.ca/ua/new-item-ua; https://www.lucorg.com/hetman-mazepas-warriors
6. https://www.youtube.com/watch?v=4CxrKBWU2K0; https://www.youtube.com/watch?v=Gl-WdKkCdH4; https://www.facebook.com/ForumTVCanada
7. Чотирнадцять наших ілюстрованих буклетів 2011-25 рр. у форматі ПДФ розміщено на вебсайті КІУС в розділі «Baturyn Project» (https://www.ualberta.ca/canadian-institute-of-ukrainian-studies/centres-and-programs/jacyk-centre/baturyn-project.html) та на інтернет-сайті «Ім’я Івана Мазепи»: http://www.mazepa.name/ biblioteka-arheolohichnyh-zvitiv; http://www.mazepa.name/arhitektura-palatsu-ivana-mazepy-u-baturyni-ta-zahidni-analohiyi. Див. також посилання 2, 11, 20, 22, 38, 39, 41.
8. Див. посилання 43, 52, 59, 62.
9. Див., наприклад, Юрій Ситий, «Укріплення Батурина за матеріалами археологічних досліджень», Батуринська старовина: збірник наукових праць, вип. 11 (15), Ніжин, 2025, с. 193-206; Каріна Солдатова,  «До 30-річчя започаткування археологічних досліджень в Національному заповіднику “Гетьманська столиця”», Слово «Гетьманської столиці», № 4 (109), Батурин, серпень-вересень 2025, с. 4. https://baturin-capital.gov.ua/pro-zapovidnyk/diyalnist/gazeta-slovo-getmanskoyi-stolytsi/; Наталія Саєнко, «На варті історії: заповідник “Гетьманська столиця” в умовах війни», Слово «Гетьманської столиці», № 4 (109), серпень-вересень 2025, с. 1; її ж, «“Гетьманська столиця”, Національний історико-культурний заповідник» [Електронний ресурс], Велика українська енциклопедія. https://vue.gov.ua/Гетьманська_столиця#:~:text= «Гетьма́нська%20столи́ця»%2C%20Національний%20історико,Батурині%2C%20Україна; Саєнко Н., Сніжок З., Батюк А., Кіяшко Л., Солдатова К., Огієвська Р. Місто Батурин і Батуринська сотня в матеріалах Генерального опису Лівобережної України 1765-1769 років. Ред. Н. Реброва, Н. Саєнко, Т. Кербут, О. Коваленко, кн. 1, ч. 1, 2 (Київ, 2025); Наталія Сердюк, «Національний заповідник “Гетьманська столиця” як осередок збереження пам’яті про загиблих у російсько-українській війні героїв-земляків», Війна, наука та емоції: від інтерв’ю до пам’яттєтворення (Київ, 2025), с. 123-128; Марина Хармак, Каріна Солдатова, «День пам’яті Батурина 1708 року», Слово «Гетьманської столиці»,№ 6 (111), листопад-грудень 2025, с. 1; Максим Нескуба, «Пояс знатного воїна із посрібленням», Слово «Гетьманської столиці», № 2 (107), березень-квітень 2025, с. 4-5; його ж, «Натільні хрести ХIV-XVIII ст. із фондового зібрання Національного історико-культурного заповідника “Гетьманська столиця”», Батуринська старовина. Збірник наукових праць, вип. 11 (15). Ред. Т. Кербут, О. Коваленка та ін. (Ніжин, 2025), с. 126-137; Дробязко Н., Реброва Н., Траттнер М., Пархоменко С., «Нові дані про маєтності родини Орликів в Україні (за результатами проєкту “Резиденція Орлика. Відновлення України в архівах світу”»),  Сіверянський літопис,№ 3, Чернігів, 2025, с. 109-114. Див. також посилання 1, 10, 26.
10. Каріна Солдатова, «Від витоків до сьогодення: археологічні дослідження Національного заповідника “Гетьманська столиця” (1995-2025)», Збірник наукових праць з матеріалами VI Міжнародної наукової конференції «Теорія модернізації в контексті сучасної світової науки» (Івано-Франківськ, 2025), с. 465-470. https://chtyvo.org.ua/authors/Soldatova_Karina/Vid_vytokiv_do_sohodennia_arkheolohichni_doslidzhennia_ Natsionalnoho_zapovidnyka_Hetmanska_stolytsia
11. Зенон Когут, Володимир Мезенцев, Юрій Ситий, Археологічні студії Батурина 2018-2019 рр. Реконструкції герба Івана Мазепи (Торонто, 2019), с. 7 16.
    https://www.academia.edu/40960457; вказані автори, Розкопки у Батурині 2019 року. Кахлі гетьманської столиці XVII – початку XVIII ст. (Торонто, 2020), с. 816.
    https://www.academia.edu/44692841. Див. також посилання 7, 14.
12. Zenon E. Kohut, The Making of Cossack Ukraine: Political Thought, Culture, and Identity Formation, 1569-1714 (Montreal – Kingston – London – Chicago – Edmonton – Toronto, 2025), pp. 102-427.
13. Сергій Павленко, Шабля Івана Мазепи. Розбудова Гетьманщини на межі XVII–XVIII ст. (Київ, 2025), с. 35-268.
14. Сергій Павленко, Батуринська фортеця (Київ, 2019), с. 134-136; Юрій Ситий, Археологічні карти Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» (Чернігів, 2023), с. 240-245.
15. Батуринський архів та інші документи з історії українського гетьманства 1690-1709 рр. Упоряд. Тетяна Таїрова-Яковлева (Київ, 2021), с. 5-6, 292-294.
16. Kohut, The Making of Cossack Ukraine, pp. 360-361.
17. Батурин: сторінки історії: Збірник документів і матеріалів. Ред. О. Коваленко та ін., 2 вид. (Чернігів, 2012), с. 122-123.
18. Зенон Когут, Російський централізм і українська автономія: Ліквідація Гетьманщини, 1760-ті – 1830-ті роки (Київ, 1996); його ж. Коріння ідентичности: Студії з ранньомодерної та модерної історії України (Київ, 2004), с. 27-116; Zenon Е. Kohut, Making Ukraine: Studies on Political Culture, Historical Narrative, and Identity (Edmonton – Toronto, 2011), рр. 58-134.
19. https://cg.gov.ua/index.php?id=527656&tp=page
20. Зенон Когут, Володимир Мезенцев, Юрій Ситий, Історико-археологічні досліди Батурина 2020-2021 рр. До 20-ліття Батуринського українсько-канадського проєкту (Торонто, 2021), с. 26-27. https://www.academia.edu/64982113
21. Див. посилання 1.
22. Зенон Когут, Володимир Мезенцев, Юрій Ситий, Розкопки у Батурині 2015 року. Реконструкції інтер’єрів палацу Івана Мазепи (Торонто, 2016), с. 29. https://www.academia.edu/27223868; Олександр Бондар, Батурин: фортифікації та міська структура (Чернігів, 2019), с. 49-53. https://uk.wikipedia.org/wiki/Миколаївський_Крупицький_жіночий_монастир
23. Когут, Мезенцев, Ситий, Археологічні студії Батурина 2018-2019 рр., с. 23-24.
24. Історія Русів (Київ, 1991), с. 262.
25. Євген Луняк, Козацька Україна XVI–XVIII ст. очима французьких сучасників (Ніжин, 2013), с. 224.
26. Мазепина книга. Упоряд. І. Ситий (Чернігів, 2005), с. 40-43, 47, 49, 50, 52, 61, 64, 65, 68, 78, 82, 83, 94, 115, 125, 217, 303, 309, 323, 325, 327, 330, 332, 337, 338, 340, 367, 369, 370, 372, 374, 375, 381, 383, 395, 396, 399, 401, 403-405; Каріна Солдатова, «Формування комплексу маєтностей гетьмана Івана Самойловича на Лівобережній Україні», Сіверщина в історії України: Збірник наукових праць, вип. 9 (Київ – Глухів, 2016), с. 181; її ж, «Козацьке населення сіл Батуринської сотні від Івана Мазепи до Кирила Розумовського», Чернігівські старожитності: Збірник наукових праць, вип. 10 (13), Чернігів, 2025, с. 180-186; Батурин: гетьманська столиця ранньомодерної доби: Збірник документів і матеріалів. Ред. О. Коваленко та ін. (Чернігів, 2020), с. 76, 80, 110.
27. Мазепина книга, с. 9; Павленко, Шабля Івана Мазепи, с. 104-105.
28. Мазепина книга, с. 103, 323-324.
29. Красно дякуємо К. Солдатовій за повідомлення про результати розкопок поблизу Обмачева 2025 р. та її аналізу історичних джерел.
30. Солдатова, «Формування комплексу маєтностей гетьмана Івана Самойловича», с. 181.
31. Батурин: сторінки історії, с. 108.
32. Когут, Мезенцев, Ситий, Архітектура палацу Івана Мазепи у Батурині, с. 9-11, іл. 4-15; Володимир Мезенцев, «Західні аналогії архітектури і декору палацу І. Мазепи на Гончарівці», Сіверщина в історії України: Наукове видання, вип. 18 (Ніжин, 2025), с. 96-97, рис. 2-8. https://www.academia.edu/144094601
33. National Museum, Stockholm, Tessin-Harleman Collection, Vol. THC 9076, 25:III, Building, Batturin, faсade. Див. також Björn H. Hallström, Russian architectural drawings in the Nationalmuseum (Stockholm, 1963), pp. 3-6, 12-13, 94.
34. Володимир Ленченко, «Палац гетьмана Івана Мазепи в Батурині», Пам’ятки України, № 3, Київ, 2003, с. 19-33; Віктор Вечерський, Гетьманські столиці України (Київ, 2008), с. 185-186; Володимир Мезенцев, «Про стиль архітектури палацу І. Мазепи в Батурині за рисунком 1744 р. та археологічними даними», Батуринська старовина. Збірник наукових праць, присвячений 300-літтю Батуринської трагедії. Ред. З. Когут та ін. (Київ, 2008), с. 217-220, рис. 2. https://www.academia.edu/127800799; його ж, «Декор палаців І. Мазепи в Батурині за матеріалами розкопок 2009 р.», Сіверщина в історії України: Збірник наукових праць, вип. 3 (Київ – Глухів, 2010), с. 152-154, рис. 2, 3. https://www.academia.edu/127801008; Volodymyr Mezentsev, “Mazepa’s Palace in Baturyn: Western and Ukrainian Baroque Architecture and Decoration”, in Poltava 1709: The Battle and the Myth. Ed. S. Plokhy (Cambridge, Mass., 2012), pp. 435-437, figs. 1, 3. https://www.academia.edu/127801852; Володимир Мезенцев, «Західні, українські та російські прийоми в архітектурі й декорі палацу І. Мазепи в Батурині», Сіверщина в історії України: Збірник наукових праць, вип. 6 (Київ – Глухів, 2013), с. 221-222, рис. 2, 3. https://www.academia.edu/127801109; його ж, «Дискусійні питання про розміри, архітектурний тип та аналогії палацу І. Мазепи на Гончарівці», Сіверщина в історії України: Збірник наукових праць, вип. 7 (Київ – Глухів, 2014), с. 35-36, рис. 2, 3. https://www.academia.edu/127801181.
35. Михаил Цапенко, Архитектура Левобережной Украины XVII–XVIII веков (Москва, 1967), с. 197; Володимир Мезенцев, «Адаптація литовського бароко в архітектурі й декорі соборів Троїцького Чернігівського та Мгарського монастирів», Сіверщина в історії України: Збірник наукових праць (Суми, 2008), с. 64.
36. Див. публікації В. Мезенцева у посиланнях 34, 37, 38.
37. Вечерський, Гетьманські столиці України, с. 185; Когут, Мезенцев, Ситий, Архітектура палацу Івана Мазепи у Батурині, с. 11-15, іл. 7, 10-15; Мезенцев, «Західні аналогії архітектури і декору палацу І. Мазепи на Гончарівці», с. 97-99, рис. 3-8.
38. Зенон Когут, Володимир Мезенцев, Юрій Ситий, Археологічні досліди Батурина 2016 року. Керамічні оздоби палацу Івана Мазепи (Торонто, 2017), с. 11-14, 16-22. https://www.academia.edu/33729749; Володимир Мезенцев, «Керамічні розетки з декору палацу І. Мазепи в Батурині: комп’ютерні реконструкції та київські аналогії», Сіверщина в історії України: Наукове видання, вип. 10 (Глухів – Київ, 2017), с. 148-160. http://www.mazepa.name/keramichnyj-dekor-z-palatsu-ivana-mazepy; його ж, «Керамічні розетки споруд Центральної України XVII-XVIII ст.», Сіверщина в історії України: Наукове видання, вип. 11 (Глухів – Київ, 2018), с. 125-136. http://www.mazepa.name/cms/wp-content/uploads/Hlukh-18-rozetky-Uk.-1pdf.pdf; його ж, «Італійський ренесансний елемент в декорі церков Наддніпрянщини XVII-XVIII ст.», Сіверщина в історії України: Наукове видання, вип. 12 (Глухів – Київ, 2019), с. 136-150. http://www.mazepa.name/z-istoriyi-arhitektury-chasiv-mazepy
39. Зенон Когут, Володимир Мезенцев, Володимир Коваленко, Юрій Ситий, Розкопки на садибі Івана Мазепи та фортеці Батурина у 2011 р. (Торонто, 2012), с. 11-17. https://www.academia.edu/15282445; Мезенцев, «Дискусійні питання про розміри, архітектурний тип та аналогії палацу І. Мазепи на Гончарівці», с. 32-34. Див. також посилання 94, 106.
40. Див. посилання 43, 50-52, 54, 59, 62.
41. Мезенцев, «Західні, українські та російські прийоми в архітектурі й декорі палацу І. Мазепи в Батурині», с. 224-226, рис. 9, 12; Зенон Когут, Володимир Мезенцев, Юрій Ситий, Вячеслав Скороход, Розкопки у Батурині 2012 р. Культура козацької еліти Мазепиного двору (Торонто, 2013), с. 12-14. https://www.academia.edu/8505024; Когут, Мезенцев, Ситий, Архітектура палацу Івана Мазепи у Батурині, с. 13, 26-27.
42. Мезенцев, «Західні, українські та російські прийоми в архітектурі й декорі палацу І. Мазепи в Батурині», с. 225, рис. 12; Когут, Мезенцев, Ситий, Скороход, Розкопки у Батурині 2012 р., с. 12, 14.
43. В. Мезенцев щиро дякує за цінні консультації історикині мистецтва і реставраторці споруд Галині Ройковській-Тасак (Бюро міського консерватора пам’яток при уряді Кракова) та історику мистецтва д-р Павлу Детлофу (Інститут мистецтва ПАН у Кракові) в 2014-15 рр.
44. Див. посилання 42. Дуже дякуємо архітектору-реставратору С. Юрченку за високофахові консультації про фарбування й побілку будівель України XVII-XVIII ст. у 2012-13, 2025 рр.
45. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР, т. 4 (Київ, 1986), с. 268.
46. https://uk.wikipedia.org/wiki/Музей_гетьманства; https://ukrainaincognita.com/mista/muzey-hetmanstva-v-budynku-mazepy
47. Див., наприклад, Віктор Вечерський, «Доля останньої архітектурної фундації гетьмана Івана Мазепи», Батуринські читання 2007: Збірник наукових праць (Ніжин, 2007), с. 46.
48. Мезенцев, «Західні, українські та російські прийоми в архітектурі й декорі палацу І. Мазепи в Батурині», с. 226.
49. Когут, Мезенцев, Ситий, Архітектура палацу Івана Мазепи у Батурині, с. 26-28.
50.  Paweł Dettloff, “Kolorystyka barokowych fasad kościelnych Krakowa. Zarys problematyki”, Kolorystyka zabytkowych elewacji od średniowiecza do współczesności: historia i konserwacja. Red. K. Guttmejer (Warszawa, 2010), s. 144.
51. Karol Guttmejer, “Kolor na fasadach. O konieczności badań naukowych”, Kolorystyka zabytkowych elewacji od średniowiecza do współczesności: historia i konserwacja (Warszawa, 2010), s. 28.
52. В. Мезенцев дякує за цю інформацію реставраторам споруд проф. д-р габілю Іренеюшу Плюшці (Академія образотворчих мистецтв) та Г. Ройковській-Тасак у Кракові в 2015 р.
53. Guttmejer, “Kolor na fasadach”, s. 19, 28-29; Dettloff, “Kolorystyka barokowych fasad kościelnych Krakowa”, s. 144-145.
54. Paweł Jaskanis, “Kolorystyka elewacji pałacu w Wilanowie – zarys problemu”, Kolorystyka zabytkowych elewacji od średniowiecza do współczesności: historia i konserwacja (Warszawa, 2010), s. 166-167. https://en.wikipedia.org/wiki/Wilanów_Palace; https://uk.wikipedia.org/wiki/Вілянівський_палац
55. https://en.wikipedia.org/wiki/Wilanów_Palace https://en.wikipedia.org/wiki/Brühl_Palace,_Warsaw; https://en.wikipedia.org/wiki/Visitationist_Church
56. Див. посилання 54, 62.
57. Когут, Мезенцев, Ситий, Архітектура палацу Івана Мазепи у Батурині, с. 24, іл. 30. https://en.wikipedia.org/wiki/Czapski_Palace
58. https://en.wikipedia.org/wiki/Wawel_Castle
59. Marcin Fabiański, “Art and architecture of the Renaissance in Kraków in 1500-1550: an introduction”, Polish and English responses to French art and architecture: contrasts and similarities. Ed. F. Ames-Lewis (London, 1995), p. 147. В. Мезенцев щиро дякує за повідомлення про колірний декор королівського замку XVI ст. заступнику директора Музею Вавеля, історику мистецтва проф. Єжі Петрусю у Кракові 2015 р.
60. https://pl.wikipedia.org/wiki/Zamek_w_Rydzynie; https://uk.wikipedia.org/wiki/Ридзинський _замок. Див. також посилання 62.
61. https://pl.wikipedia.org/wiki/Kościół_św._Jana_Chrzciciela_i_św._Jana_Ewangelisty_w_Krakowie.
62. В. Мезенцев дуже дякує за цінні консультації про західні впливи на архітектуру Польщі XVI-XVIII ст. історикам мистецтва та зодчества д-р Войцеху Боберському і проф. д-р габілю Анжею Барановському (Інститут мистецтва ПАН), директору Музею палацу Вілянова д-р Павлу Ясканісу, проф. д-р габілю Роберту М. Кункелю (Факультет архітектури Варшавської Політехніки), реставратору споруд і пам’яткоохоронцю д-р Каролю Ґутмайєру (Бюро столичного консерватора пам’яток) у Варшаві, директору Інституту історії мистецтва Ягеллонського університету проф. д-р габілю Анжею Бетлею та д-р П. Детлофу (Інститут мистецтва ПАН) у Кракові в 2014-17 рр. Див. також посилання 63, 64.
63. Adam Miłobędzki, “Polish country houses in the Age of the Baroque: the French connection”, Polish and English responses to French art and architecture: contrasts and similarities (London, 1995), pp. 49-53; Wojciech Fijałkowski, “Jan III Sobieski’s Villa Nova and its Artistic Programme”, The Baroque Villa. Suburban and Country Residences, c. 1600-1800. Ed. B. Arciszewska (Wilanów Palace Museum, 2009), pp. 105-106, 120.
64. Jaskanis, “Kolorystyka elewacji pałacu w Wilanowie”, s. 167
65. Wojciech Brzezowski, “Kolorystyka architektoniczna na Śląsku w XVII i XVIII w.”, Kolorystyka zabytkowych elewacji od średniowiecza do współczesności: historia i konserwacja (Warszawa, 2010), s. 122-123.
66. Там само, s. 117, 121, rys. 13. https://pl.wikipedia.org/wiki/Zakład_Narodowy_im._Ossolińskich
67. Brzezowski, “Kolorystyka architektoniczna na Śląsku.”, s. 118, 119, rys. 10. https://pl.wikipedia.org/wiki/Dawny_budynek_Kamery_Cesarskiej_we_Wrocławiu
68. Brzezowski, “Kolorystyka architektoniczna na Śląsku”, s. 123.
69. https://en.wikipedia.org/wiki/Troja_Palace;
    https://en.wikipedia.org/wiki/Opočno_Castle;
    https://commons.wikimedia.org/wiki/Category:Bishop_residence_of_Litoměřice;
    https://en.wikipedia.org/wiki/Kunín; https://commons.wikimedia.org/wiki/Category:Bishop_residence_of_Litoměřice
    https://commons.wikimedia.org/wiki/Category:Town_hall_in_Rakovník

70. https://en.wikipedia.org/wiki/St._George%27s_Basilica,_Prague;
    https://en.wikipedia.org/wiki/Jaroměřice_nad_Rokytnou; https://en.wikipedia.org/wiki/Bor_(Tachov_District);
    https://cs.wikipedia.org/wiki/Kostel_Nanebevzetí_Panny_Marie_(Přeštice);
    https://cs.m.wikipedia.org/wiki/Soubor:Chabařovice_kaple_sv._Jana_Křtitele.JPG;
    https://cs.wikipedia.org/wiki/Kaple_Nalezení_svatého_Kříže_(Teplice);
    https://cs.wikipedia.org/wiki/Kaple_svatého_Jana_Křtitele_(Litoměřice);
    https://www.tourismato.cz/uk/kostel-sv-jana-nepomuckeho-kutna-hora-p176553;
    https://www.dientzenhofers.cz/en/domy/estates/detail/386-stara-boleslav-bazilika-nanebevzeti-panny-marie;
    https://cs.wikipedia.org/wiki/Kostel_Narození_svatého_Jana_Křtitele (Valeč);
    https://commons.wikimedia.org/wiki/Category:Holy_Trinity_church_in_Valeč;
    https://www.trip.com/travel-guide/attraction/cesky-krumlov/monastery-of-the-minorites-20903932; https://en.wikipedia.org/wiki/Mariánská_Týnice

71. https://en.wikipedia.org/wiki/Mannheim_Palace;
    https://en.wikipedia.org/wiki/Bruchsal_Palace;
    https://de.wikipedia.org/wiki/Altes_Rathaus_(Mannheim);
    https://en.wikipedia.org/wiki/Old_University,_Heidelberg;
    https://www.archinform.net/projekte/14047.htm;
    https://en.wikipedia.org/wiki/Mainau;
    https://de.wikipedia.org/wiki/Schönborner_Hof_(Mainz);
    https://en.wikipedia.org/wiki/Osteiner_Hof;
    https://en.wikipedia.org/wiki/Deutschhaus_Mainz;
    https://www.visit-koblenz.de/en/sights/dicasterial-building;
    https://en.wikipedia.org/wiki/Biebrich_Palace;
    https://en.wikipedia.org/wiki/Bürstadt;
    https://de.wikipedia.org/wiki/Altes_Schloss_Bayreuth;
    https://commons.wikimedia.org/wiki/Category:St._Martin_(Lamerdingen);
    https://de.wikipedia.org/wiki/Kurmainzische_Statthalterei;
    https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Marienberg_Rathaus_(01).jpg .
    Див. також посилання 72, 74.

72. https://de.wikipedia.org/wiki/Kloster_St._Marienstern; https://www.komoot.com/highlight/321717
73. https://en.wikipedia.org/wiki/Ehreshoven_Castle
74. Див., наприклад, https://en.wikipedia.org/wiki/Deutschhaus_Mainz
75. Див. посилання 62-64.
76. Brzezowski, “Kolorystyka architektoniczna na Śląsku”, s. 117, 122-123.
77. Guttmejer, “Kolor na fasadach”, s. 19, rys. 5; Ivo Hammer, “Lime Cannot be Substituted! Remarks on the History of the Methods and Materials of Painting and Repairing Historical Architectural Surfaces”, Kolorystyka zabytkowych elewacji od średniowiecza do współczesności: historia i konserwacja (Warszawa, 2010), pp . 323, 324, figs. 7, 9. Див. також: https://de.wikipedia.org/wiki/Widum_Flaurling; https://de.wikipedia.org/wiki/Pfarrkirche_Oberleutasch;
    https://www.visit-salzburg.net/surroundings/mittersill.htm
78. https://de.wikipedia.org/wiki/Robinighof;
    https://www.visit-salzburg.net/sights/robinighof.htm
79. https://fr.wikipedia.org/wiki/Château_de_Breteuil; https://en.wikipedia.org/wiki/Château_de_Dampierre
80. https://en.wikipedia.org/wiki/Château_de_Pourtalès
81. Див. посилання 64.
82. Gérard Sabatier, “The Illusions of Marly”, The Baroque Villa. Suburban and Country Residences, c. 1600-1800 (Wilanów Palace Museum, 2009), pp. 31-40, figs. 12, 13. https://en.wikipedia.org/wiki/Château_de_Marly
83. Див., наприклад, Michael Conan, “Garden Displays of Majestic Will”, in Henry A. Millon, The Triumph of the Baroque. Architecture in Europe 1600-1750 (London, 1999), pp. 285, 486.
84. Бондар, Батурин: фортифікації та міська структура, с. 40, 44-46; Юрій Ситий, «Планування садиби Івана Мазепи на Гончарівці у світлі досліджених археологічних об’єктів», Іван Мазепа та просторово-часовий колорит його доби: Збірник наукових праць. Упоряд. та відп. ред. О. Ковалевська (Київ, 2024), с. 144-157.
85. https://en.wikipedia.org/wiki/Ducal_Palace_of_Sassuolo
86. https://it.wikipedia.org/wiki/Palazzo_Bombicci
87. https://www.theartnewspaper.com/2023/05/22/an-invisible-171m-renovation-dutch-royal-palace-reopens-after-five-year-long-project
88. www.gettyimages.ca/detail/news-photo/view-of-the-town-hall-and-the-dam-in-amsterdam-1742-1801-news-photo/1511550389
89. https://en.wikipedia.org/wiki/Wolvendaal_Church
90. https://en.wikipedia.org/wiki/Ledreborg
91. https://en.wikipedia.org/wiki/Frederiksberg_Gardens
92. Ольга Ковалевська та ін., Гетьман. Шляхи (Київ, 2009), с. 37; Богдан Кентржинський, Мазепа (Київ, 2013), с. 97-98; Сергій Павленко, Іван Мазепа: догетьманський період (Київ, 2020), с. 72.
93. Дуже дякуємо Т. Таїровій-Яковлевій за цінні консультації у 2024 р. про перебування І. Мазепи у Польщі.
94. Теодор Мацьків, Гетьман Іван Мазепа в західньоевропейських джерелах, 1687-1709 (Мюнхен, 1988), с. 105. Стосовно достовірності повідомлень Ж. Балюза про відвідання ним Мазепиної столиці див. Сергій Павленко, «Лист французького дипломата Жана Балюза про його перебування в Батурині в 1704 р. та зустріч з Іваном Мазепою – фальсифікат історика Ілька Борщака чи його переклад тексту джерела?», Сіверянський літопис, № 4, 2024, с. 156-172.
95. Василь Луців, Гетьман Іван Мазепа (Торонто, 1954), с. 15; Theodore Mackiw, “A Biographical Sketch of Prince Mazepa (1639-1709)”, The Ukrainian Review, vol. XII, no. 4, London, Winter 1965, p. 63; Ілько Борщак, Рене Мартель, Іван Мазепа (Київ, 1991), с. 8; Олександер Оглоблин, Гетьман Іван Мазепа та його доба, вид. 2. Ред. Л. Винар (Нью-Йорк – Київ – Львів – Париж – Торонто, 2001), с. 61; Києво-Могилянська академія в іменах, XVII–XVIII ст.: Енциклопедичне видання. Ред. В. Брюховецький (Київ, 2001), с. 343; Наталія Полонська-Василенко, Історія України, вид. 4, т. 2 (Київ, 2002), с. 53; Борис Крупницький, Гетьман Мазепа та його доба (Київ, 2003), с. 21; Татьяна Таирова-Яковлева, Мазепа. Жизнь замечательных людей (Москва, 2007), с. 16; Ковалевська, Гетьман. Шляхи, с. 37, 38, 43, 53; Кентржинський, Мазепа, с. 98; Павленко, Іван Мазепа: догетьманський період, с. 73, 76-78; Віктор Горобець, Мазепа. Тисячоликий герой української історії (Київ, 2025), с. 25-41.
96. Вельми дякуємо Т. Таїровій-Яковлевій за повідомлення про її нові відкриття про догетьманський період життя І. Мазепи. Вона планує скоро опублікувати знайдені документи.
97. Adam Kucharski, «Turystyka i edukacja. Zagraniczna peregrynacja młodego polskiego magnata w relacji księdza Kazimierza Jana Wojsznarowicza (1667-1669)», Studia Gdańskie, т. XXIX, 2011, s. 206-224. http://cejsh.icm.edu.pl/cejsh/element/bwmeta1.element.desklight-8e4f5247-b079-4de1-b1f7-136d2b4c6bb8. В. Мезенцев щиро дякує знаному мазепологу і дослідниці козаччини, провідній науковій співробітниці Інституту історії України НАНУ д-р габіль Ользі Ковалевській за важливі консультації у 2024 р.
98. Liudmyla Myronenko, “European and Local Features in the Decoration of Stove Tiles of the 17th – Early 18th Century from Baturyn, Ukraine”, in G. Blažková et al., eds. Europa Postmediaevalis 2024: Patterns and Inspirations, vol, 4. (Oxford: Archaeopress, 2024), pp. 331-333, figs. 5.2, 6. https://doi.org/10.2307/jj.29556567.28. В. Мезенцев дякує Л. Мироненко за фахові консультації про кахлі XVII-XVIII ст. з розкопок Батурина, обмін думками і публікаціями у 2022-25 рр.
99. Сергій Павленко, Гетьман Іван Мазепа. Перше п’ятиріччя правління (Київ, 2021), с. 36-46.
100. «1690 г. Опись движимого имущества, принадлежавшего малороссийскому гетману Ивану Самойловичу и его сыновьям, Григорию и Якову», Русская историческая библиотека, издаваемая Археографическою комиссиею, т. 8 (Санкт-Петербург, 1884), стб. 1029, 1047, 1049, 1060-1061, 1068, 1076, 1105, 1123, 1157-1159, 1164, 1189, 1197. https://runivers.ru/bookreader/book428117/#page/626/mode/1up
101. Там само, стб. 1073.
102. Див. посилання 94.
103. Мацьків, Гетьман Іван Мазепа в західньоевропейських джерелах, с. 105.
104. Там само.
105. Павленко, Шабля Івана Мазепи, с. 53, 70.
106. Оглоблин, Гетьман Іван Мазепа, с. 67; Києво-Могилянська академія в іменах, XVII–XVIII ст. с. 344.
107. Див., наприклад, John Bold, John Webb: Architectural Theory and Practice in the Seventeenth Century (Oxford, 1989), pp. 120, 140, 147-148; James S. Ackerman, The Villa: Form and Ideology of Country Houses (Princeton, N. J., 1990), pp. 18, 22, 26, 89, 95-107, 134-158; Miłobędzki, “Polish country houses in the Age of the Baroque», pp. 51, 54; Sabatier, “The Illusions of Marly”, pp. 35-37; Freek Schmidt, “Dutch Arcadia: Amsterdam and Villa Culture”, The Baroque Villa. Suburban and Country Residences, c. 1600-1800. (Wilanów Palace Museum, 2009), pp. 57-58; Konrad Ottenheym, “Seventeenth-Century Country Seats of the Orange Court and Their Influence Abroad”, The Baroque Villa. Suburban and Country Residences, c. 1600-1800. (Wilanów Palace Museum, 2009), pp. 84-85, 90.
108. Krótka nauka budownicza dworów, pałaców, zamków podług nieba i zwyczaju polskiego. Opr. Adam Miłobędzki (Wrocław, 1957). https://kroliczajama.pl/32577-opr-adam-milobedzki-o-krotka-nauka-budownicza-dworow-palacow-zamkow-podlug-nieba; Aleksandra Jakóbczyk-Gola, Gabinety i ogrody. Polskie nowożytne traktaty architektoniczne wobec kultury kolekcjonowania (Warszawa, 2019), s. 15-49.
109. https://en.wikipedia.org/wiki/Color_printing; https://en.wikipedia.org/wiki/Jacob_Christoph_Le_Blon
110. Див. посилання 88.
111. Когут, Мезенцев, Ситий, Архітектура палацу Івана Мазепи у Батурині та західні аналогії (Торонто, 2024). 36 с., 31 іл.; Мезенцев, «Західні аналогії архітектури і декору палацу І. Мазепи на Гончарівці», Сіверщина в історії України: Наукове видання, вип. 18 (Ніжин, 2025), с. 96-117, 23 рис.