1. Те, про що пишуть. На тлі активності РФ (навчання РВСП) та різкої риторики Києва щодо білоруського питання, було попередження про неприпустимість глибшого втягування у війну. На цьому багато хто зупиняється. І не розуміє простого: якби розмова йшла лише у форматі «навіть не думай», у Мінську б слухавку не підняли. Та й Макрону дзвонити задля цього немає сенсу. Тому дивимося далі.
2. Держави ЄС говорять про можливий переговорний трек із РФ. Але тут питання: хто перший зателефонує. І тут передати через розмову з Лукашенком певні тези до Москви цілком реально. Та й, можливо, почути якусь інформацію. Особливо враховуючи, що офіційному Мінську контакти з ЄС потрібні.
3. Іде переговорний трек США з Білоруссю. Розвивається польський. І тут у старій Європі є активність групи Бабарика (читай Німеччини). І є амбіції Франції щодо посилення своїх позицій. Тому третій резон — замір можливостей створення ще одного треку.
Тому Макрон розторговував можливості переговорного треку з ЄС (Про що, до речі, й написали в повідомленні для преси).
Це не нормалізація — це оцінка позицій та можливостей почати розмову. Причому оцінка з жорстких позицій. Далі будуть дивитися.
І візит Тихановської до Києва, який був узгоджений так швидко після листа Держдепу з проханням подумати про транзит калію, частково з тієї ж опери.
Є складна головоломка для сусідів Білорусі: почати розмову з позиції сильного, але не перегнути палицю. Підтвердити, що ця розмова не означає перегорнутої сторінки з Лукашенком (але окреслити для того можливості політичного дрейфу). І, зрештою, розширюючи поле маневру офіційного Мінська, оцінити, наскільки той готовий скористатися можливостями.