Що спільного між затриманням відомого блогера в Молдові, звинуваченнями на адресу представника російського добровольчого корпусу у зв’язках із ФСБ та відставкою Арестовича? На перший погляд, ці історії не пов’язані між собою. Але якщо подивитися на них у ширшому контексті, виникає питання: наскільки ефективно працює система внутрішньої безпеки ГУР МОУ?
Останній епізод пов’язаний із блогером Миколою Лебедєвим, відомим у соцмережах як Nekoglai.
16 вересня 2026 року молдавська поліція провела обшук у його будинку в комуні Стаучень неподалік Кишинева. За даними молдовських медіа, Лебедєва та його дружину затримали у межах кримінального провадження щодо незаконного обігу наркотиків в особливо великих розмірах. Джерела видань стверджують, що під час обшуку були вилучені речовини, електронні ваги, подрібнювачі та предмети, які могли використовуватися для фасування наркотиків.
При цьому остаточна юридична оцінка дій затриманих має бути дана молдавським слідством та судом.
Чому ця історія взагалі має стосунок до України?
У березні 2023 року Некоглай опублікував відео, на якому танцював у військовій формі на тлі символіки Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Відео викликало значний резонанс.
Подібні історії потребують особливої уваги саме з огляду на питання Власної безпеки ГУР МОУ. Адже публічна демонстрація зв’язків із військовою розвідкою може впливати не лише на репутацію конкретної людини, а й на сприйняття самої структури.
Однак значно серйозніша ситуація розгорнулася навколо Степана Каплунова.
На цю історію звертав увагу і журналіст Володимир Бойко. У своєму дописі від 14 вересня 2026 року він пов’язав історію Каплунова з ширшим питанням щодо діяльності та внутрішнього контролю в Головному управлінні розвідки Міноборони.
Зокрема, Бойко стверджує, що Каплунов є громадянином росії та фігурує у кримінальному провадженні №12018100100003970, відкритому ще у 2018 році. За словами журналіста, провадження стосується бандитизму та незаконного обігу наркотиків, а справа №755/1534/20 з лютого 2020 року перебуває на розгляді Дніпровського районного суду Києва.
Бойко також стверджує, що у травні 2025 року розгляд справи було зупинено через мобілізацію обвинувачених. Ці обставини, за його версією, набувають особливого значення з огляду на подальше перебування Каплунова у структурі ГУР.
Окремо Володимир Бойко звертає увагу на ще один епізод. За його словами, 14 вересня у 65-й окремій механізованій бригаді двоє співробітників ГУР нібито намагалися вивезти з військової частини мобілізованого солдата, який нещодавно прибув до підрозділу. Журналіст стверджує, що батьки військовослужбовця заплатили за це двом представникам розвідки 1000 доларів.
Саме на тлі цих історій ситуація з Каплуновим набуває особливого значення.
Паралельно з цією історією відбулася подія, яка взагалі складно вкладається у нормальну логіку роботи державних силових структур.
У Києві сталася стрілянина за участю представників СБУ та ГУР. Для країни, яка перебуває у стані війни, сама поява збройного конфлікту між двома силовими структурами є надзвичайно небезпечною.
Такі ситуації не можна розглядати лише як локальні конфлікти між окремими співробітниками.
Змушений констатувати, що питання захисту національних інтересів та діяльності ГУР МОУ дедалі частіше опиняються в контексті історій із людьми, які мають кримінальне минуле, підозрюються у зв’язках із російськими спецслужбами або стають фігурантами гучних конфліктів. Це викликає питання до роботи Власної безпеки ГУР МОУ: чому подібні історії дедалі частіше нівелюють героїчні дії бойових підрозділів ГУР МОУ?
Нагадаю, основними завданнями Власної безпеки ГУР МОУ є внутрішня перевірка кандидатів на службу, контроль за дотриманням режиму таємності, протидія витокам інформації та оперативне виявлення «кротів» чи ворожих агентів.
Варто зазначити, що проблема не обмежується лише одним Каплуновим.
В українському інформаційному просторі вже неодноразово виникали дискусії щодо людей, які в різні періоди мали стосунок до державних структур, силового блоку або українського військово-політичного середовища, а згодом опинилися в центрі суперечливих історій.
Звертаю увагу на постать Олексія Арестовича.
Колишній радник Офісу Президента після початку повномасштабного вторгнення став одним із найбільш відомих українських спікерів щодо війни.
Утім, я прямо говорив: біографія Олексія Арестовича, на мою думку, має ознаки легендування. Ця позиція була озвучена публічно, у медіа, задовго до того, як для Банкової Арестович із «зручного спікера» перетворився на токсичний актив.
І саме тут виникає питання вже до компетентних органів. По-перше: яким чином він пройшов спецперевірку? По-друге: чому моя публічна інформація про те, що його біографія має ознаки легендування, не була врахована на момент його призначення? По-третє: чому рішення про його відставку почали ухвалюватися тільки після того, як озвучена мною тема вийшла в публічний простір і набула медійного розголосу?
Це ще один приклад ширшої проблеми: люди, які свого часу перебували всередині українського інформаційного або силового середовища, згодом можуть використовувати отриманий статус і публічний авторитет уже в іншому контексті.
При цьому принципове питання полягає не лише в конкретних прізвищах.
Йдеться про систему.
Якщо людина має доступ до українського розвід товариства, його інформації, ресурсів або представників, держава має розуміти, хто ця людина, яке її минуле, які контакти вона підтримує та наскільки надійною є її репутація.
Особливо це важливо під час війни, коли російські спецслужби системно намагаються інфільтрувати власну агентуру в українські державні та силові структури.
Тому історії Некоглая, Каплунова та Арестовича варто розглядати не лише як окремі скандали. Вони мають стати приводом для запитань щодо ефективності роботи Власної безпеки ГУР МОУ.
Адже героїчні дії підрозділів ГУР МОУ на фронті можуть бути знівельовані не лише діями ворога, а й внутрішніми конфліктами, які виходять назовні та демонструють суспільству відсутність належної координації між структурами, що мають працювати на спільну мету.
