Осінь 2026 року в європейських столицях дедалі частіше нагадує тривожне дежавю. У кулуарах штаб-квартири НАТО, у звітах розвідок та на шпальтах провідних медіа знову лунають застереження про зростання російської загрози.
Політики відкрито обговорюють ризики перевірки Альянсу на міцність, а західні контррозвідки фіксують хвилю скоординованих диверсій. Градус напруги підігріває й російська державна пропаганда: показовим став інцидент із ресурсом «РИА Новости», де з’явилася, а згодом поспіхом зникла стаття з промовистим заголовком про те, що на РФ нібито чекає «дуже коротка СВО» з ядерними ударами по Литві.
Сьогодні європейські аналітики намагаються відповісти на ключове питання: як розпізнати реальну підготовку Кремля до розширення агресії, поки вона не перетнула точку неповернення? Гіркий досвід України засвідчив, що масштабному вторгненню завжди передує чіткий комплекс маркерів. Ще п’ять років тому, протягом усього 2021 року, переміщення ешелонів, дивні маневри та риторика ультиматумів фіксувалися у відкритих джерелах за місяці до перших ракетних ударів 24 лютого 2022 року.
Порівняльний аналіз тодішніх подій і нинішніх дій Москви публікує незалежне видання Новая газета Европа. Матеріали свідчать: хоча форми ескалації змінюються, методи російської воєнної машини залишаються впізнаваними. Кремль знову поєднує дипломатичний шантаж, інформаційне накачування та приховані військові приготування, змушуючи сусідні держави переглядати власні оборонні доктрини.
Світ опинився перед необхідністю тверезо оцінити уроки 2021 року. Тоді багато хто на Заході сприймав перекидання бригад до кордонів як звичайне брязкання зброєю задля торгів з Вашингтоном. Нині ціна подібної легковажності може виявитися значно вищою, адже потенційною мішенню стає східний фланг самого Північноатлантичного альянсу.
Від полігону Погоново до Сувалкського коридору
Навесні 2021 року підготовка до вторгнення в Україну набула відкритого характеру. Українське командування зафіксувало концентрацію 28 батальйонних тактичних груп біля східних рубежів та в окупованому Криму. Тодішній міністр оборони РФ Сергій Шойгу публічно визнав масштаби, назвавши стягування двох армій і трьох з’єднань ПДВ «контрольною перевіркою» у відповідь на дії НАТО. Хоча маневри оголосили завершеними наприкінці квітня, техніка 41-ї загальновійськової армії так і залишилася на полігоні Погоново під Воронежем, звідки восени перекочувала ближче до Білорусі — під Єльню.
Спільні навчання «Запад-2021» стали генеральною репетицією майбутнього удару. Тоді відпрацьовувалися не просто маневри, а масштабне розгортання польових госпіталів, логістичне постачання та взаємодія інженерних військ. Уже в листопаді аналітики супутникових даних повідомляли про формування ударних кулаків, які вже не мали жодного відношення до офіційно задекларованих навчань, що зрештою призвело до офіційного попередження Північноатлантичної ради в грудні.
Сьогодні напруженість зміщується безпосередньо до кордонів країн Балтії та Польщі. У вересні 2026 року білоруські військові провели чотириденні маневри поблизу стратегічного Сувалкського коридору — вузького сухопутного перешийка, що зв’язує Литву та Польщу й відокремлює Білорусь від мілітаризованої Калінінградської області РФ. Полігони розгортання знаходилися буквально за 15–60 кілометрів від лінії розмежування. Одночасно Балтійський флот РФ провів у Калінінграді бойові стрільби берегових комплексів «Бал», відпрацювавши ураження понад десяти морських цілей.
Утім, характер загрози трансформувався. Як попереджають експерти організації Institute for the Study of War (ISW), гіпотетична операція Москви проти тієї ж Естонії може не супроводжуватися класичним відкритим накопиченням сотень танків вздовж кордону. Кремль здатний діяти приховано, повзуче змінюючи склад і дислокацію частин Ленінградського та Московського військових округів, що вимагає від західних розвідок уваги до найдрібніших структурних змін у російських гарнізонах.
Тіньова війна спецслужб
Підготовка до великої війни ніколи не обмежується лише пересуванням армійських корпусів — вона завжди спирається на диверсійну активність. Протягом усього 2021 року Служба безпеки України системно знешкоджувала агентурні мережі ФСБ, до яких залучали колишніх спецпризначенців. Тоді ворог планував знищення літаків на аеродромі «Кульбакино» в Миколаєві, закладав схрони з мінами біля залізничних станцій Донбасу та намагався вербувати українських військових. Загалом за рік контррозвідка відкрила понад 130 справ за шпигунство та держзраду.
У 2026 році аналогічний фронт гібридної війни відкрився безпосередньо всередині Європейського Союзу. Європейські правоохоронні органи розслідують цілу серію резонансних інцидентів, які мають прямий слід російських спецслужб. У серпні в Таллінні спалахнула будівля оборонного підприємства Milrem Robotics, яке розробляє безпілотні наземні комплекси для ЗСУ — наприкінці вересня естонська влада офіційно пов’язала цей підпал із замовленням з Москви.
Схожі інциденти відбуваються по всьому східному флангу Альянсу. 23 вересня в Польщі диверсанти підпалили наземну станцію зв’язку Starlink, прагнучи порушити координацію та цивільні комунікації в регіоні, причому слідство вважає виконавців найманцями кремлівських кураторів. А в німецькому аеропорту Лейпциг/Галле начинений вибухівкою дрон врізався в крило українського важкого транспортника Ан-124 «Руслан», що уряд ФРН також кваліфікував як спробу диверсії проти логістики допомоги.
Ця тактика збігається з кремлівською практикою використання криміналітету та підставних виконавців. Ворог намагається намацати больові точки критичної інфраструктури, перевіряючи швидкість реакції європейських поліцейських систем і тестуючи психологічну стійкість суспільств, які досі сприймають війну як щось далеке.
Мобілізаційні закони, БАРС та північнокорейський десант
Будь-яка армія вторгнення вимагає надійних тилів, пального та безперервного поповнення живою силою. У серпні 2021 року Росія запустила стрімке розширення програми бойового армійського резерву (БАРС), плануючи збільшити його чисельність із мізерних чотирьохсот людей до майже 40 тисяч резервістів. Тоді ж у залізничних ешелонах разом із гарматами до Криму пішли паливозаправники та мобільні ремонтні майстерні.
У 2026 році мобілізаційні механізми Росії отримали новий законодавчий фундамент. З початку року набув чинності указ Володимира Путіна, який дозволяє направляти резервістів-контрактників на спеціальні збори для постійної охорони об’єктів критичної інфраструктури. Це вивільняє додаткові кадрові частини регулярної армії для виконання наступальних завдань або формувань уздовж кордонів Балтії.
За даними українського військового керівництва, російська система поповнення працює на межі можливого: з січня по липень 2026 року агресор набрав за контрактами близько 221 тисячі новобранців, що практично повністю перекриває санітарні та безповоротні втрати на фронті (які Київ оцінює у 222,5 тисячі осіб за той самий період). На думку фахівців ISW, плацдарм для нових хвиль призову готувався Москвою ще з осені 2025 року.
Більше того, агресор активно залучає зовнішні ресурси союзних авторитарних режимів. За даними розвідки, на військових базах у Воронезькій області тривало облаштування таборів для розміщення чергового контингенту чисельністю близько 30 тисяч військовослужбовців із Північної Кореї. Це свідчить про намір Москви не просто компенсувати втрати, а створити стратегічні резерви для тиску на кількох напрямках одночасно.
Спіраль залякування
Психологічна та інформаційна підготовка до конфлікту йде паралельно з мілітаризацією. У 2021 році Москва зачистила власний інформаційний простір, визнавши «іноагентами» та «небажаними» ключові незалежні видання й запровадивши табу на розповсюдження відомостей про дислокацію армії. Кульмінацією стала стаття Путіна про «історичну єдність», де заперечувалася суб’єктність України, та ультиматуми США й НАТО щодо повернення Альянсу до кордонів 1997 року.
У 2026 році внутрішнє поле в РФ випалене практично дощенту: за підрахунками правозахисників із Human Rights Watch, лише за один рік реєстр репресованих суб’єктів поповнили майже дві сотні осіб та організацій, паралельно тотально блокуються інструменти обходу цензури на кшталт VPN. На телевізійних ток-шоу градус агресії зашкалює: ексдепутати пропонують вдарити новітніми балістичними ракетами «Орешник» по балтійських державах просто тому, що «їх не шкода».
При цьому російські дипломати застосовують звичну тактику заперечення. Якщо заступник глави МЗС РФ Олександр Грушко переконує, що Москва не має жодних планів нападати на блок НАТО, а заяви Заходу називає «демонізацією», то офіційні пропагандисти повторюють мантри про мир. Точно так само наприкінці 2021 року речники Ради Федерації та топменеджери кремлівських медіа клялися, що Росія ніколи не почне бойових дій проти сусідів.
Проте Альянс робить висновки з минулих помилок. В Анкарській декларації 2026 року країни НАТО чітко зафіксували Росію як довгострокову екзистенційну загрозу стабільності всього євроатлантичного простору. Відповіддю Заходу стає не умиротворення агресора, а форсоване нарощування оборонних бюджетів, модернізація протиповітряної та протиракетної оборони, розгортання власних далекобійних систем ураження та насичення військ тисячами ударних безпілотників. Європа більше не вірить кремлівським запевненням, готуючись захищати кожен сантиметр своєї землі.
—
«Аргумент»