ГЕНЕРАЛЬНИЙ ДИЗАЙНЕР І РОЗСТРІЛЯНІ КАЧЕЧКИ

мах

ГЕНЕРАЛЬНИЙ ДИЗАЙНЕР І РОЗСТРІЛЯНІ КАЧЕЧКИ

Про стан експозиційної і виставкової роботи в Національному музеї історії України говорили вже дуже багато. Всі «супер» проекти, які широко анонсувались і рекламувались музеєм, та до яких докладала руку гендиректор виявлялись черговим посміховищем і карикатурою на музейну справу.

Але Сосновська не вгамовується і не зважаючи ні на що, продовжує через своїх наближених осіб просувати власне бачення науки. І вже на четвертому році спостереження за цими «потугами» виробилась дуже чітка картина властива світогляду директора.

По-перше: це тотальне ігнорування будь-чиїх думок окрім власних.

По-друге: відношення до експозиційного простору, як до інтер’єру власної вітальні (результат – тарілочка з крашанками та пасочкою на секретері в меблевому куточку родини Терещенків).

По-третє: нагромадження не сумісної із життям кількості об’єктів експонування, якщо є що експонувати. Прикладом може бути виставка новорічної іграшки. Всі хто відважився зайти туди – вибігали, такий хаос із кольорів, предметів, меблів, які між собою нічим не поєднанні, що очам боляче.

Якщо подивитись ЯК ВИГЛЯДАЄ кабінет директора зрозуміло, хто автор такого дизайну. Але це наслідок «особливої психіки, або її дефектів» і хворобливої самовпевненості. Пояснювати, що методи побудови експозиції музею то окрема наука, марно. Бо якщо стіну пофарбувати в чорний, а підлогу в червоний колір, то й стіна викличе шок і ніхто не зверне увагу на те, що експонатів із заявленої теми взагалі немає.

А це вже про проблему номер чотири – надмірне і дилетантське використання «спец ефектів». Тут варто поговорити про виставку, яка присвячена «80-тій річниці Великого терору в Україні». Окремо потрібно зазначити, що річниця відзначалась влітку 2017 р., а виставка завершена взимку 2018 р. Ну це теж окрема традиція – взагалі нічого вчасно не робити, особливо якщо є фіксована загальноприйнята дата.
Експонатів в музеї із заявленої теми, звісно, з об’єктивних причин немає. Але це нікого не зупинило. На 3 поверсі було демонтовано зал, присвячений Другій Світовій війні і там створено оце дизайнерське диво (на фото).

Коли зав. відділу Олександр Іщук, який є рупором директора, анонсував цю ідею і його запитали, а як же розповідати про війну, то він відповів: «Якщо відвідувачі будуть питати про війну, то посилайте їх до Музею Другої Світової війни». Гарна ідея, якщо ми внаслідок керування Сосновською розвалимо всю експозицію то взагалі у вестибюлі будемо посилати відвідувачів на різні боки. Добре, що ще є куди. Питання хто сюди зайде і що буде дивитись?

Хоча ні, ми зможемо проводити екскурсії і пояснювати, що робить з людиною надмірна самозакоханість, невихованість, поганий смак і невчасно проліковані нервові зриви…
Цей виставковий проект крім своєї надмірної «креативності» (на кожний квадратний метр стіни, стелі і підлоги) та повної відсутності будь-якого змістовного навантаження все ж таки вражає. Але зовсім не так, якби того хотіли автори.

Найжахливішим елементом в ній є «шматок» стіни, на який наліпили (не хочеться навіть думати яким чином) велику кількість етнографічних вишитих жіночих сорочок, які переходять в чорну тканину священичих підрясників. Символізм дуже примітивний, але питання в тому, як рука піднялась таке зробити?
І все ж таки задля справедливості потрібно зауважити, що є й дуже курйозні елементи (попри загальний трагізм заявленої теми) – це дві невеликі вітрини, які стоять поряд, в одній закріплений вертикально наган, який належав співробітнику ЧК, який дулом спрямований …. на другу вітрину з рушником, на якому вишита хатинка з качечками.
Зброя, яка «розстрілює» качечок. Глибоко «інтелектуальний», «несподіваний» і дуже «ефектний» хід.

Патріоти НМІУ

і