Рінат Ахметов полишає політику — тепер і справді 

мах

 

Усього сім депутатів — за підсумками виборів до Ради найзаможніший українець Рінат Ахметов не отримає традиційно потужного лобі у парламенті. На кого він робив ставку і чому вона не зіграла?

«Компанія завжди була і залишається поза політикою», — таку фразу СКМ Ріната Ахметова і її дочірні структури періодично озвучували у відповідь на претензії в зв’язках з політиками чи лобіюванні власних інтересів на рівні уряду або Верховної Ради України.

Тепер це стало дуже схоже на правду.

Вперше за довгі роки бізнес-група найзаможнішого громадянина України Ріната Ахметова реально залишиться без лояльних фракцій або депутатських груп, які б змогли ефективно лобіювати її інтереси на законодавчому рівні.

Рінат Ахметов, Віктор Ющенко і Віктор Янукович на відкритті Донбас Арени у 2009 році / Фото: pravda.com.ua

Як усе починалося і до чого дійшло

«Отже, шановні друзі, чому я йду в політику? Я йду в політику, тому що я хочу, щоб було створено уряд економічного зростання. Я йду в політику для того, щоб відстоювати національні інтереси України. Я йду в політику, тому що хочу, щоб Україна розбагатіла. Я йду в політику, тому що хочу, щоб в Україні не було бідних. Я йду в політику, тому що я хочу, щоб Україна тримала в руках кубок кращої країни Європи!», — так в лютому 2006 року в Донецькому драматичному театрі Рінат Ахметов оголосив про старт своєї виборчої кампанії. Наприкінці травня 2006 року він став одним з народних депутатів за списком Партії регіонів. У 2007 році на позачергових парламентських виборах повторно став народним обранцем. І зберігав цей статус до 2012 року.

Але навіть після того як найзаможніший українець пішов з публічної політики, в українському парламенті завжди були фракції або великі групи народних депутатів, які діяли в інтересах компаній олігарха. Це офіційно заперечувалося, але закони й інші нормативні документи в сфері енергетики або промисловості дивним чином збігалися з інтересами ДТЕК або Метінвест, які об’єднують основні активи Ахметова. У виконавчій владі всіх рівнів теж не бракувало чиновників, лояльних до олігарха — аж до президентів і прем’єрів. Статки Ахметова стабільно зростали, він залишався найбагатшою людиною країни за трьох президентів — Ющенка, Януковича, Порошенка.

У парламенті VII скликання до складу фракції провладної Партії регіонів входили колишні топ-менеджери підприємств СКМ, а також політики, наближені до Ріната Ахметова. У Верховній Раді VIII скликання відразу дві фракції асоціювалися з його ім’ям. Це «Опозиційний блок», створений у партнерстві з угрупованням РосУкрЕнерго (Дмитро Фірташ — Юрій Бойко — Сергій Льовочкін) і Радикальна партія Ляшка. Її лідер — Олег Ляшко — з 2014 до початку 2019 року, практично прописався в Маріуполі і навіть отримав у 2017 році звання «Почесний Іллічівець» (вручається працівникам ММК ім. Ілліча, підконтрольного Ахметову). А один з його найближчих соратників Віктор Галасюк очолив Комітет з питань промислової політики і став одним з основних лобістів ФПГ.

Рекламний магніт Олега Ляшка з Маріуполя / Фото: Артем Ільїн / НВ Бізнес

Саме на популіста Олега Ляшка сили, наближені до Ахметова, зробили ставку на старті президентської виборчої кампанії 2019 року. Вплив рейтингу Ляшка на той момент зводився до того, у кого більше шансів на другий тур — у Порошенка або Тимошенко. Водночас «Опозиційний блок», який орієнтувався на Ріната Ахметова і Дмитра Фірташа, просував Юрія Бойка. Однак в грудні-2018 стався непередбачений розкол Опоблоку, за підсумками якого донецькому олігархові довелося терміново зробити ставку ще на одного кандидата — екс-топ-менеджера Північного ГЗК і ТОВ «Метінвест Холдинг» Олександра Вілкула. В результаті ні Ляшко, ні Вілкул не потрапили навіть до Топ-6 найрейтинговіших кандидатів, набравши на двох трохи менше 10% голосів виборців.

За неофіційними даними, спонсори залишилися незадоволені поведінкою технологів Радикальної партії. Вважається, що саме через їхні дії, які суперечили побажанням партнерів, Олег Ляшко розгубив свій електоральний рейтинг. Хоча на початку президентської кампанії він входив у Топ-3 найпопулярніших кандидатів в президенти України. А в Маріуполі, який був найбільшим містом в активі лідера радикалів, Ляшко не набрав і 4% підтримки.

Відразу ж після першого туру президентських виборів десант колишніх топ-менеджерів групи СКМ дружно вийшов з Радикальної партії. І на парламентських виборах підтримка Олега Ляшко помітно скоротилася. «Зрозуміли, що його кандидатура тут не заходить. Його електорат переважно в аграрних областях», — розповіло автору на умовах анонімності джерело, наближене до Групи Метінвест.

За місто рідне

На позачергових парламентських виборах-2019, очевидно, з огляду на брак часу, основна ставка була зроблена на політиків і топ-менеджерів, перевірених часом і роботою в містах присутності бізнесів СКМ. У першій десятці «Опозиційного блоку», який відколовся від «Опозиційної платформи» симпатиків Бойка-Медведчука, але об’єднався ще з декількома партіями, було заявлено п’ять фігур, пов’язаних з СКМ. Це нардеп Олександр Вілкул, міський голова Маріуполя Вадим Бойченко, гендиректор меткомбінату «Запоріжсталь» Ростислав Шурма, міський голова Запоріжжя Володимир Буряк, міський голова Павлограда Анатолій Вершина.

Спочатку в першій п’ятірці списку також був співвласник Групи Метінвест Вадим Новинський. Але згодом його зареєстрували як кандидата на мажоритарному окрузі в Маріуполі. І не прогадали. Новинський, на відміну від облікових колег по Опоблоку, проходить до Ради.

Опоблок, який ніс ідею українського «промислово-економічногопатріотизму», насилу набрав 3% голосів. Він не зміг показати добрі результати навіть в тих містах, де бізнес-активи групи СКМ формують містоутворюючі підприємства.

Мер Маріуполя Вадим Бойченко і співвласник Групи Метінвест Вадим Новинський (обидва біля трибуни) / Фото: Опозиційний блок

У Маріуполі, який останні 9 років є оплотом «Метінвесту» і де місцева влада з 2016 року робить титанічні зусилля, щоб перетворити місто на оновлену вітрину Приазов’я і Донбасу, партія «Опозиційний блок» посіла лише третє місце. Маріупольці віддали більшу частину голосів проросійській «Опозиційній платформі — За життя» (ОПЗЖ) і пропрезидентській «Слузінароду». Назвати випадковістю лідерство ОПЗЖ не можна. Адже в місті спостерігалося тотальне рекламне «бомбування», під час якого жителям детально пояснювали, в чому відмінності між двома так званими «опозиційними» силами. Не допомогло. 34% містян, хто проголосував, продемонстрували ідеологічний вибір на користь прихильників тісної дружби з Російською Федерацією, а не на користь тих, хто інвестує мільйони доларів в ремонт доріг, закупівлю громадського транспорту, медичного обладнання та інші напрями розвитку Маріуполя. З іншого боку — на маріупольських округах зафіксовано найнижчий відсоток підтримки ОПЗЖ на Донеччині.

Третій результат також був показовим і в Кривому Розі, де розташовані декілька гірничо-збагачувальних комбінатів Групи Метінвест Ріната Ахметова і Вадима Новінського. Аналогічний показник в Павлограді (Дніпропетровськаобл.) і Ровеньках (Луганська обл.), які вважаються вотчиною енергетичного холдингу ДТЕК Ріната Ахметова.

Їх лишилося семеро

На одномандатних виборчих округах було заявлено кілька кандидатів-мажоритарників, наближених до групи СКМ і особисто її власника. У Дружківці у виборах брав участь Борис Колесніков, давній соратник Ахметова і глава опозиційного уряду. Але він програв представникові ОПЗЖ. У Павлограді Артур Мартовицький, народний депутат і екс-глава «ДТЕКПавлоградвугілля», поступився представнику «Слуги народу». Примітно, що Мартовицький був зареєстрований як самовисуванець. По округу № 75 в Запорізькій області від партії балотувався екс-гендиректор «Запоріжвогнетриву» Віктор Бусько і посів третє місце. У кількох округах Донецької області представники Опоблоку навіть не потрапили до першої трійки.

Хто ж в підсумку може представляти інтереси групи СКМ і її акціонера в парламенті?

Народними депутатами в Маріуполі стали Вадим Новінський і директор з регіонального розвитку ММК ім. Ілліча Сергій Магера. В Авдіївці до Верховної Ради пройшов гендиректор «Авдіївського КХЗ» Муса Магомедов. У Покровську нардепом став місцевий міський голова Руслан Требушкін, якого висунула партія «Опозиційний блок». Зазначимо, що з кінця минулого року Група Метінвест є співвласником найбільшого місцевого підприємства — Шахтоуправління «Покровське». У Луганській області одним з депутатів від Опоблоку стала керівник напрямку зі сталого розвитку ТОВ «ДТЕК Енерго» Вікторія Гриб, а в Харківській області — чинний нардеп Віктор Шенцев. Крім них з групою СКМ можна пов’язати хіба що самовисуванця Дмитра Шпенова, що пройшов до Ради по одному з округів у Дніпропетровській області. Юрист Шпенов вперше став нардепом у 2007 році, обіймаючи посаду помічника-консультанта Олександра Вілкула. На офіційному сайті Опозиційного блоку його привітали з перемогою.

Таким чином, наявна присутність лобістів Ріната Ахметова у Верховній Раді України IX скликання поки не перевищує семи депутатів — доволі скромний результат.

Ще одним серйозним іміджевим ударом стане те, що Радикальна партія Ляшка, співпрацю з якою під час парламентської кампанії було зведено до мінімуму, випередила Опозиційний блок майже на 1%, набравши більше 4% голосів виборців.

Про що свідчать такі результати?

Найімовірніше, в минулі роки група СКМ дійсно не переймалася професійною політикою. Але персонажі, які складали кістяк Партії регіонів до 2014 року і Опозиційного блоку до кінця 2018 року, використовували її ресурси — фінансові, іміджеві та частково кадрові (в особі окремих депутатів — колишніх співробітників підприємств).

Цьогоріч значна частина відповідальності і реальних дій щодо виборчої кампанії «Опозиційногоблоку» лягли на плечі чинних топ-менеджерів і місцевих чиновників в містах присутності бізнесів групи СКМ. Але при цьому з них ніхто не вилучав завдання за виробничими показниками та модернізації підприємств, підтримки інфраструктури та соціальної сфери міст. Тому результат вийшов незадовільним.

Що далі? Доведеться або концентруватися на розвитку бізнесу та на локальному рівні міст присутності, долучаючи професійних лобістів, наприклад, з галузевих асоціацій. Або формувати власну команду нових лідерів, для яких політика стане основним заняттям, а не факультативом у вільний від роботи час.

і