“Агенти завжди під захистом”

мах

Колишній співробітник адміністрації президента РФ, якого вважають американським шпигуном, після викриття, схоже, втрапив у халепу. Про те, як складається життя розвідників після втечі – в інтерв’ю DW.

Штаб-квартира ЦРУ Штаб-квартира ЦРУ в штаті Вірджинія, США

Американський шпигун у Росії, впродовж багатьох років працював на Центральне розвідувальне управління США (ЦРУ), це, судячи з усього, колишній співробітник адміністрації президента Олег Смоленков. У Росії поки тільки підтверджують, що така людина справді працювала у Кремлі. Смоленкова вважали зниклим безвісти з 2017 року. Ймовірно, через загрозу викриття він втік або, як стверджує телеканал CNN, був евакуйований ЦРУ разом із родиною у США. На їх ім’я влітку 2018 року куплено будинок у штаті Вірджинія вартістю трохи менше мільйона доларів. Судячи зі слів сусідів, яких цитує газета The Times, жили Смоленкови замкнуто.

У перебіжчика з Росії, схоже, виникли неприємності відразу після перших повідомлень у пресі про його історію. До будинку Смоленкових стали навідуватись журналісти. Сусід росіян заявив The Times, що вони були вимушені покинути свій будинок. Держсекретар США Майк Помпео розкритикував повідомлення преси про цю історію, бо вони можуть призвести до загибелі людей. Про життя розвідників після втечі, DW поговорила з директором Міжнародного музею шпигунства у Вашингтоні Крісом Костою. З 2017 по 2018 він працював помічником президента США Дональда Трампа, очолював Національну раду безпеки з протидії тероризму.

Кріс Коста Виконавчий директор Міжнародного музею шпигунства у Вашингтоні Кріс Коста

Співрозмовник каже, що “уважно стежить” за історією Смоленкова. Колишнього військового розвідника дивують, за його словами, багато подробиць, які поки що важко достеменно поясними: “У мене немає відомостей про цю справу з перших рук, але є досвід у подібних справах”. Наприклад, він вважає дивним, що вірогідні шпигуни після втечі до США жили досить відкрито.

“Агенти завжди під захистом”

“Я не знаю подробиць, але уряд США напевно був би дуже обережним у питаннях надання захисту в тій чи іншій формі як від прямих спроб позбутись їх, так і чогось подібного”, – сказав Коста у розмові з DW. Відомості про придбання будинку, ​​як з’ясували журналісти російського “Комерсанта”, за бажання було легко виявити: вони були розміщені у розділі про нерухомість газети The Washington Post.

Смоленков, як припускають, був довіреною особою помічника президента РФ Юрія Ушакова (ліворуч) Смоленков, як припускають, був довіреною особою помічника президента РФ Юрія Ушакова (ліворуч)

Чи міг куплений будинок бути приманкою для найманих вбивць? “Вкрай, вкрай малоймовірно”, – вважає керівник Міжнародного музею шпигунства Коста: це було б як мінімум нетипово. Від конкретних оцінок він поки що утримується. Більшість опублікованих у пресі подробиць держсекретар Помпео назвав “змістовно неточними”, звернув увагу Коста: “Цікаво, що він так говорить – думаю, що ми ще не знаємо всієї історії”.

У США перебіжчиків поки що не чіпали

Чи був в історії міжнародного шпигунства зафіксований випадок, коли існували обґрунтовані підозри щодо КДБ або російських спецслужб у тому, що вони намагалися або вбили тих, кого вони вважають зрадниками, на території США? “Прекрасне запитання. Колишній генерал-майор КДБ Олег Калугін (який виїхав до США і якого у Росії звинувачують у державній зраді. – Ред.), який тісно пов’язаний з нашим музеєм, говорив мені, що ні радянські, ні російські спецслужби ніколи не робили спроб таких вбивств у Штатах”.

DW.COM

Перебіжчики досі відчували себе у відносній безпеці в США, але це не означає, що російські спецслужби не зроблять спроб ліквідувати неугодних їм людей у недалекому чи віддаленому майбутньому, обмовився Коста.

Більше не шпигун. Що далі?

Звичайна кар’єра американського інформатора, який перервав з тої чи іншої причини свою роботу за кордоном, виглядає так, розповів Коста: “Їм надають нове місце проживання в США або у Великобританії, і вони продовжують консультувати спецслужби, ґрунтуючись на своєму досвіді, якщо їм цікаво це і цікаво розпочати нове життя”.
Чи часто перебіжчики живуть під вигаданими іменами, як заведено вважати? Коста відповідає ухильно, що, мовляв, жодної статистики з цього приводу немає. “Я не можу сказати, скільки людей отримали інші імена та ідентичність. Але я знав тих, хто веде відносно нормальне життя. Просто не під своїм ім’ям”, – розповів Коста.

Олег ГордієвськийЩе один відомий перебіжчик: колишній офіцер КДБ і інформатор британської розвідки Олег Гордієвський

Вид великого будинку з шістьма спальнями у затишному районі цілком може викликати відчуття, що життя інформатора після того, як його вивели з гри, цілком благополучне. Це не зовсім так, каже Коста. За його словами, кілька років тому він організував у себе вдома зустріч колишніх співробітників розвідки: “У моїх очах це життя без гламуру. Так, тут кращий життєвий уклад, і нерідко колишні шпигуни тікають від авторитарних режимів. Але нове життя – це складно , важко і ставить перед вами постійні виклики”.

Злети і падіння в історії шпигунства

Уявлення про розвідників часто занадто романтизовані, впевнений Коста: “Такі люди не завжди на висоті, у них є злети і падіння”. Історія падіння для Кости – це доля Кіма Філбі, одного з керівників британської розвідки, який у середині двадцятого століття працював на СРСР і втік до Москви, де був змушений жити самотнім життям неприйнятого до кінця іноземця: “Його життя, про яке ми розповідаємо у нашому музеї, звелося до алкоголізму і відчуття, що він не є частиною системи”.

В історії шпигунства між Москвою і Вашингтоном історія Смоленкова займе своє місце, упевнений Кріс Коста, але навряд чи стане унікальною. “Ні, не думаю. Я думав і порівнював її з часами Джона Ф. Кеннеді. Згадав Олега Пеньковського. Він, полковник військової розвідки ГРУ, був особистим шпигуном Кеннеді, якщо хочете”.

Секретні донесення Пеньковського клали прямо на стіл американському президентові, каже Коста. За допомогою Пеньковського американські і британські спецслужби змогли зрозуміти, наскільки далеко готовий зайти у Карибській кризі радянський лідер Микита Хрущов і оцінити реальну військову міць СРСР. “В ідеальному світі Пеньковський помітив би, що відносно нього працює контррозвідка. Але він зробив помилку”. У 1963 році, незважаючи на свідчення і співпрацю зі слідством, Пеньковського розстріляли в СРСР за вироком суду.

і