Коли слово “смерть” з’являється на екрані комп’ютера на 42,8 мілісекунди, наша поведінка змінюється. І не завжди на краще. А що якби ми знали точну дату своєї смерті?
Ви, звісно, помрете. І всі ваші знайомі теж колись помруть.
Деякі психологи вважають, що ця неприємна думка постійно маячить на задньому плані в нашому мозку і визначає всі наші дії. Наприклад, впливає на рішення ходити до церкви, їсти більше овочів або відвідувати спортзал. Чи мотивує народжувати дітей, писати книжки та засновувати компанії.
Навіть для тих, у кого все гаразд зі здоров’ям, смерть – це щось, що завжди підсвідомо із ними.
“Більшу частину свого життя ми проживаємо, не замислюючись про свою смертність, – говорить Кріс Фойдтнер, педіатр у дитячій лікарні Філадельфії і фахівець із етики в Університеті Пенсильванії. – Ми відкидаємо думки про смерть, зосереджуючись на тому, що відбувається з нами зараз”.
Та що сталося б, якби неясність, яка оточує наш неминучий кінець, раптом зникла? Що було б, якби нам сказали точну дату й причину нашої смерті?
Так, це неможливо, але якщо розглянути такий сценарій хоча б гіпотетично, це проллє світло на життєву мотивацію – як нашу власну, так і суспільства, в якому ми живемо.
І, можливо, допоможе нам зрозуміти, як краще провести обмежений час, подарований нам на Землі.
Для початку з’ясуймо, як смерть впливає на нашу поведінку.
У 1980-х психологи дуже цікавилися тим, як нам вдається долати тривогу і страх, пов’язані з усвідомленням того, що ми – “ніщо більше, як шматок плоті, яка дихає, справляє нужду і усвідомлює, що може будь-якої миті померти”, як висловився Шелдон Соломон, професор психології з Нью-йоркського коледжу Скідмора.
Соломон і його колеги навіть придумали спеціальний термін – “теорія управління страхом смерті”.
Ця теорія твердить, що люди навмисно створюють у своїх культурах певні системи поглядів (наприклад, що наш світ має сенс, а життя – певну цінність), які допомагають стримувати екзистенційний жах, що інакше просто паралізував би людство.
У ході понад 1000 наукових експериментів дослідники виявили, що чим частіше нам нагадують про неминучість смерті, тим міцніше ми дотримуємося важливих культурних традицій і уявлень, намагаючись посилити почуття власної цінності.
Ми запекліше захищаємо свої погляди і вороже реагуємо на все, що їм загрожує.
Навіть найменшого нагадування про смертність (приміром, коли на екрані комп’ютера лише на 42,8 мілісекунди з’явиться слово “смерть” або коли ви зупинилися побалакати з кимось біля похоронного бюро) достатньо, щоб вплинути на нашу поведінку, змінити її.
І які ж ці зміни?
Коли нам нагадують про смерть, ми схильні ставитися добріше до тих, хто схожий на нас – зовнішністю, політичними або релігійними поглядами, місцем проживання.
А до тих, хто не потрапляє до кола близьких, починаємо ставитися більш зневажливо і навіть агресивно.
Ми починаємо більше піклуватися про кохану людину, яка поділяє наш світогляд. І ми більше схильні голосувати за рішучого і харизматичного лідера, який обіцяє вселити страх у чужинців.
Водночас думки про смерть можуть змусити нас поводитися більш нігілістично, зловживати спиртним, багато курити, об’їдатися, купувати непотрібні речі і байдуже ставитися до довкілля.
Ну а якщо кожен буде знати точну дату і причину своєї смерті?
Цілком імовірно, суспільство стане ще більш расистським, ксенофобським, агресивним, войовничим, байдужим до довкілля – іншими словами, ми почнемо шкодити собі.
Втім, це не так однозначно. Соломон та інші дослідники зрештою сподіваються, що розуміючи, до яких величезних негативних наслідків може призвести страх смерті, ми навчимося долати його.
Насправді вчені вже зафіксували кілька прикладів того, як люди чинять опір загальноприйнятій поведінці.
- Якби жінки стали фізично сильнішими за чоловіків
- Що з нами станеться, якщо зникне гравітація
- Чи зможе одна пара відродити людство?
Скажімо, буддистські ченці в Південній Кореї зовсім інакше реагують на нагадування про смерть.
Дослідники виявили, що коли людям пропонують поміркувати не про абстрактну смерть, а про власну: коли і як вони помруть, як відреагують їхні близькі, – реакція може бути дуже різною.
У таких випадках люди поводяться більш альтруїстично – наприклад, вирішують стати донорами крові, навіть якщо суспільство не відчуває в цьому серйозної потреби.
Вони більш вдумливо і відкрито обговорюють події, які відбулися в їхньому житті, їх негативний або позитивний вплив.
Виходячи з усього цього, можна припустити, що знання часу власної смерті змусить нас зосередитися на головному в своєму житті – на тому, що нас пов’язує з близькими людьми, і ми не замкнемося в собі.
“Усвідомлення того, що життя скінченне, допомагає зрозуміти його цінність, розвинути відчуття, що ми всі в одному човні, – вважає Єва Йонас, професор психології в Зальцбурзькому університеті. – У зв’язку з цим суспільство може стати толерантнішим і більш здатним до співчуття”.
Вразливі особистості
Отже, суспільство, точно дізнавшись, коли помре кожен його член, може або піти кривою стежкою саморуйнування, або ухвалити рішення померти красиво.
Як до цього знання поставимося ми як окремі особистості? Залежить від характеру і обставин власної смерті – великої події, якої нам не уникнути.
“Невротичні особистості, звичайно, будуть більше стурбовані майбутньою смертю і не зможуть зосередитися на осмисленій поведінці, на необхідних змінах у своєму житті”, – каже Лора Блекі, доцент психології з Ноттінгемського університету.
“Але, з іншого боку, якщо вам скажуть, що ви мирно помрете вві сні, коли вам буде 90, цілком можливо, це ніяк не позначиться на вашій поведінці. Ну що ж, прекрасно, подумаєте ви”.
Чи скінчиться життя в 13 або в 113 років – спостереження за смертельно хворими людьми проливають світло на типову людську реакцію на смерть.
Пацієнти центрів паліативної допомоги, розповідає Фойдтнер, часто проходять крізь дві фази. Спочатку вони ставлять під сумнів кожну деталь свого діагнозу, допитуючись у лікаря, чи правда, що смерть неминуча, чи можна ще поборотися.
Потім вони розмірковують над тим, як найрозумніше використати час, який у них залишився.
І тут більшість потрапляє в одну з двох категорій: або вирішує віддати всю енергію й сили на боротьбу з хворобою, або робить вибір на користь обмірковування прожитого життя і проводить якомога більше часу з коханими людьми і за заняттями, які роблять людину щасливішою.
Схожі думки, напевно, вируватимуть в голові кожного з нас, якщо ми точно знатимемо день своєї смерті.
“Навіть якщо ви знаєте, що у вас є ще 60 років, рано чи пізно вам залишиться небагато часу – кілька днів, кілька годин, – підкреслює Фойдтнер. – І коли годинник поведе відлік останніх моментів життя, думаю, люди поводитимуться так само, як пацієнти хоспісу”.
Хтось із тих, хто знає, що потоне, вочевидь, буде тренуватися плавати. Той, хто знає, що загине в автокатастрофі, уникатиме поїздок в автомобілі.
Можливо, будуть і такі, хто спробує обдурити свою смерть і закінчити життя по-своєму.
Йонас та її колеги виявили, наприклад, що коли вони просять людей уявити, що матимуть болісну смерть від тривалої хвороби, то ті, кому пропонували варіант припинення власного життя, почувалися знаяно краще й спокійніше.
Ті ж, хто піде шляхом прийняття “смертного вироку”, також можуть реагувати по-різному.
Хтось відчує прилив енергії і намагатиметься провести решту життя (або днів) з максимальною користю, підкоряючи нові вершини у науці й творчості, яких, цілком можливо, їм би не вдалося досягти в іншому разі.
“Мені б дуже хотілося думати, що знання дня власної смерті пробудить у нас найкраще і дозволить зробити набагато більше і для себе, і для своєї родини, і для суспільства”, – каже пан Соломон.
І дійсно, є натхненні приклади того, як розпоряджаються своїм життям люди, які пережили важкий досвід. Відчуття близької смерті мотивувало їх стати кращою версією себе.
“Вони кажуть, що стали сильнішими, більш духовними, більше цінують життя і бачать в ньому більше можливостей, – розповідає Блекі. – Вони прийшли до розуміння: одного дня я помру, життя коротке, і треба взяти від нього якомога більше”.
Але далеко не в кожному знання про день смерті розбудить найкращі почуття і творчий потенціал.
Багато хто просто розірве стосунки з суспільством – і не обов’язково тому, що ліниві. Просто їх поглине відчуття безглуздя.
Як одного разу зазначила Кейтлін Дауті, засновниця “Ордена благої смерті”, товариства прийняття смерті, “чи стали б ви писати цю статтю, якби знали, що в червні помрете?” (мабуть, ні).
Відчуття безглуздості може змусити багатьох відмовитися від “здорового способу життя”.
Якщо смерті все одно не уникнути, навіщо тоді ускладнювати собі життя?
“Я б не їла органічні продукти, і пила б звичайну колу замість дієтичної. Можливо, я б спробувала наркотики. І взагалі об’їдалася б тістечками цілими днями, – каже Дауті. – У культурі нашого суспільства так багато вигадано для того, щоб відсунути думки про смерть та уникнути самої смерті, дотримуючись закону й порядку”.
Проте найімовірніше, що більшість людей чергуватиме тижні нігілізму й пороків з тижнями суспільно-корисної роботи.
“Один тиждень ви сидите вдома, гризете крекери пачку за пачкою і не відриваєтеся від екрану телевізора. А інший – роздаєте безкоштовний суп бездомним як волонтер”, – коментує це Соломон.
Та незалежно від ступеня нашої свідомості і просвітленості, що ближче ми до дня своєї смерті, то більше будемо “охоплені жахом”.
“Зміни завжди викликають стрес, – підсумовує Фойдтнер. – А тут ідеться про найсерйознішу зміну, яка трапляється в житті людини, – про перехід від стану життя до стану небуття”.
Нові ритуали
Насправді, в якій би частині світу ми не жили, наше повсякденне життя кардинально змінилося б.
Набагато більше людей відвідували б психіатра, виникли б нові напрямки в психіатрії, нові суспільні звичаї і ритуали. Можливо, хтось відзначав би дату майбутньої смерті так, як тепер ми святкуємо дні народження (тільки відлік був би зворотнім).
Сучасні релігії зазнали би серйозного удару. Напевно, з’явилися б нові культи.
“Можливо, ми почали б поклонятися новій системі, яка повідомляє нам день нашої смерті? Приносити їй дари? Віддавати незайманих?” – розмірковує Дауті.
Стосунки між людьми теж змінилися б. Для багатьох обов’язковою умовою в пошуках майбутнього партнера стала б дата смерті, близька до їхньої власної.
Шлюбні мобільні додатки доповнили б спеціальним фільтром.
“Люди часто бояться не стільки своєї власної смерті, скільки відходу коханої людини, – каже Дауті. – Навіщо мені одружуватися або виходити заміж за того, хто помре в 40 років, якщо я помру в 89?”
Якщо дізнатися дату смерті можна буде вже на стадії зародка, то деякі батьки можуть вирішити зробити аборт, якщо з’ясують, що їхня дитина помре в юному віці – просто щоб уникнути трагічної втрати улюбленого сина чи дочки.
А хтось, дізнавшись, що його життя буде коротким, взагалі вирішить не мати дітей. Або ж навпаки – мати якомога більше дітей, і що швидше, то краще.
Доведеться ухвалити нові закони і запровадити нові норми. Як вважає Роуз Евелет, продюсер подкасту Flash Forward (в якому є епізод, де досліджується схожа гіпотетична можливість), доведеться ухвалити закон, який би захищав конфіденційність інформації про дату смерті, щоб роботодавці не дискримінували працівників на цій підставі.
З іншого боку, політикам, напевно, довелось би розкривати дату своєї смерті перед участю у виборах (а відмова призводила б до скандалів).
“Погодьтеся, це має сенс, інакше може трапитися, що обраний президент помре через три дні після інавгурації”, – зазначає Евелет.
Хтось навіть вирішить витатуювати дату своєї смерті собі на руці або носитиме нашивку, подібну до тієї, що носять військові з групою крові. Таким чином, в екстреному випадку медики знали б, чи варто докладати зусиль, щоб рятувати людину, додає Роуз Евелет.
І, вочевидь, докорінно зміниться клієнтура похоронних бюро. Тепер вони обслуговуватимуть живих, а не доїтимуть невтішних родичів.
А в головний день хтось може влаштувати гулянку або урочистий захід – як тепер роблять ті, хто отримав дозвіл на евтаназію.
А хтось, кому доведеться померти за трагічних обставин, можливо, переконається, щоб ніхто з близьких не був при цьому присутнім.-https://www.bbc.com/ukrainian/vert-fut-44698222
Евелет вважає, що знайдуться й такі творчі особистості, які використають день своєї смерті з художньою або пропагандистською метою, влаштувавши цілу виставу за участю тих, кому теж судилося померти цього дня.
Загалом, знання того, коли і як ми помремо, докорінно змінить наше життя.
“Людська цивілізація розвивалася навколо ідеї смерті, – наголошує Дауті. – Думаю, що точне знання цього моменту зруйнує теперішній життєвий уклад”.
Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Future.