«Тут суспільство здоровіше». Чому українські високооплачувані фахівці їдуть в Польщу

У Польщі, як пишуть місцеві медіа, опинилось більше двох мільйонів українців. З’явилась окрема сфера юридичних послуг для українців, змінився ринок нерухомості (зросли ціни на оренду і продаж житла), українською «заговорили» банкомати й автомати з продажу квитків.

Олена Бондаренко, спеціально для «Текстів» з Кракова

Досить довго для поляків усі, хто жив за східним кордоном, були просто «совєтами». Аж раптом чимало українців стали добропорядними сусідами багатьох поляків. І їм довелося по-новому дивитися одне на одного.

«Українці заберуть наші робочі місця», «українки відберуть у нас чоловіків», «пам’ятаймо про Волинь» – приблизно такою була перша реакція польського суспільства. Однак в українців були причини приїхати в Польщу, а в поляків була потреба в робочих руках – тож довелося порозумітися.

Офіційна польська міграційна політика досі невиразна. З одного боку, країна потребує робочих рук, бо в пошуках вищих заробітків за кордон виїхало більше 2,5 млн. поляків (статистично це майже ціле воєводство, яких у Польщі 16). З іншого – польське суспільство дуже закрите на інакшість. Монолітна нація та монорелігія тут законсервовані віками. Польська освіта спрямована на докладне вивчення рідної історії, мови й літератури, й досі дуже мало розповідає про зарубіжжя. Навіть міста, розвинені туристично, відкриті на приїжджих лише ситуативно.

На користь українців посвідчила польська економіка і самоврядування; окремі міста фактично почали впроваджувати власну міграційну політику (особливо Гданськ і Вроцлав).

Хто ж вони, ці нові сусіди зі східним акцентом?

Некваліфікована робоча сила

Найпомітніша категорія, мабуть, заробітчани.

Їх приваблює краща ситуація на польському ринку праці, простіше кажучи – можливість заробити. Це вони створюють затори на кордонах, часто помітні у новинах, хроніках, навіть у нових польських серіалах.

Такі українці приїжджають по безвізу, усіма правдами-неправдами шукають роботу, часто потрапляють у різні перипетії, живуть гуртом, максимально заощаджують, працюють по 10-12 годин на добу, займають власне ті робочі місця, які звільнили поляки, поїхавши на свої заробітки у дальші світи – до Англії, Ісландії чи Німеччини. Переважно це люди робітничих професій, які не вимагають кваліфікації, тож заміна через три місяці працівника А. на працівника Б. для роботодавця не має значення.

Малоймовірно, що українські заробітчани залишать польський ринок праці заради німецького, як побоювались поляки. Бюрократична Німеччина виставила дуже високі вимоги до нових працівників, яких вона хотіла бачити з 1 січня 2020 року. Обов’язкове знання німецької мови, фах, підтверджений відповідними документами, кваліфікація. Через такі фільтри некваліфікована робоча сила з України в Німеччину не потрапить – тож лишатиметься, звично, у Польщі.

 

Фахівці

Інша категорія – українські працівники міжнародних компаній.

Міжнародні корпорації з офісами в Кракові з десяток років вели політику прийому на роботу спеціалістів із російською мовою (плюс до обов’язкової англійської як базової) для обслуговування так званих східних ринків (усіх тих, що на Схід від Польщі). Російськомовні українці у цьому контексті корпораціям дуже згодилися.

Для українського спеціаліста, скажімо, в банківській сфері, опинитись у стабільній міжнародній компанії в стабільній країні – дуже привабливо. Чому Польща? «Бо найпростіше з документами і найближче до дому», – відповідають. Тож у Кракові є корпорації, де цілі відділи – російськомовні.

ЧОМУ ПОЛЬЩА? «БО НАЙПРОСТІШЕ З ДОКУМЕНТАМИ І НАЙБЛИЖЧЕ ДО ДОМУ»

Фахівці, з якими я розмовляла, в приватних розмовах стверджують, що низка міжнародних корпорацій вивезла їх з України з початком війни в 2014 році, щоб не ризикувати бізнесом. Вивезли пакетом – тобто, з усім офісом, усталеними порядками, із сім’ями, змінивши фактично лише локалізацію на стабільнішу (часом у формі філії компанії). Офіційних повідомлень про це ви не знайдете: співрозмовники просять не називати компанії в яких працюють.

Краків – свого роду Кремнієва долина для ІТ-галузі, фінансових аналітиків, стартапів, бізнес-інкубаторів. Тут повідкривали свої офіси відомі в Україні компанії Luxoft, Railsware – і в цих офісах працюють українці. У польські школи і садки пішли їхні діти.

У Кракові на 800 тис. населення державні статистики нараховують понад 80 тисяч українців. Кожен десятий. Рівноправний сусід – який живе і працює легально, платить податки, помітний у суспільстві. З цією категорією полякам доводиться рахуватися. З’явилась окрема сфера юридичних послуг для українців, змінився ринок нерухомості (зросли ціни на оренду і продаж житла), українською «заговорили» банкомати і автомати з продажу квитків.

Останні кілька років у Польщі народжується понад дві тисячі українських дітей щороку. Також українці щороку купували більше 2,5 тис. квартир. Обирають великі міста: Гданськ, Гдиня, Щецин, Лодзь, Познань, Краків, Варшава, Вроцлав, Закопане. Українські туристи в Польщі до початку пандемії Covid-19 витрачали більше, ніж німці (які традиційно залишали в Польщі найбільше грошей) чи, подекуди, самі поляки.

УКРАЇНЦІ ЩОРОКУ КУПУВАЛИ В ПОЛЬЩІ БІЛЬШЕ 2,5 ТИС. КВАРТИР

Заробітки айтішників часто обростають легендами. По-перше, тому що справді в рази вищі за реальну середню оплату праці.

Фірма Sedlak & Sedlak опублікувала дослідження – скільки заробляють спеціалісти у Польщі. В ньому стверджується, що Java-програміст до сплати податків отримує 12000 злотих на місяць (89 600 грн, 1 злотий = 7.47 грн). Тоді як середня зарплата в Польщі до сплати податків – 5 285 злотих (39 500 грн). Скільки працівник отримує на руки, залежить від форми трудового договору й податків. Реальна середня зарплата після сплати податків у Кракові – 2,5-3 тисячі злотих (18 700 — 22 400).

По-друге, в Польщі існує (і не тільки в ІТ) строга корпоративна заборона розповідати про зарплати й умови роботи. І ще невід’ємне – кар’єра айтішника стрімко зростає.

Рапорт No Fluff за 2019 рік каже, що середня (а фактично – на старті) зарплата в сфері ІТ становила 12 тис злотих. За рік стажу заробітна плата програмістів Java зростає в середньому на 5,46%, а програмістів JavaScript – на 6,38%. Заробітки досвідчених back-end-програмістів зростають на 8,3%, а front-end програмістів – на 4,16%.

Має значення й добрий соціальний пакет для усієї сім’ї айтішника, і низка інших заохочень.

Зазначимо, що в Україні на сайтах з пошуку роботи за вакансію Java-програміста пропонують 80 000 — 110 000 грн. Податок в Україні для айтішників поки що мінімальний – 5%. Тобто, доходи співмірні з польськими і навіть більші.

“Тут комфортно. Тішить сервіс, хороше ставлення до дитини в школі, відчувається, що суспільство здоровіше”, – пояснює свій вибір Ксенія, дружина айтішника, яка в Польщі вже 5 років. Ксенія не працює, бо не хотіла сидіти в офісі, як у Києві. Зарплати чоловіка-айтішника родині вистачає на приватну школу для сина, квартиру в центрі міста з видом на Вавель, здоровий спосіб життя, мандри.

«Звісно, чоловікові доводиться дуже багато працювати», – додає вона.

За комфортом і стабільністю приїхали у Польщу й Марія та Ігор. Вона – фінансовий аналітик, він – цифровий маркетолог. «Це був азарт, виклик, відкриття в собі нових сил і здібностей. В Україні кризи накочувались одна за одною, вибивали ґрунт з-під ніг. Ми з Ужгорода спочатку переїхали у Львів і щиро його полюбили. Але прийшла нова криза. Важко було почуватись стабільно, прикро, що в Україні недостатньо просто бути хорошим спеціалістом і спокійно жити. І ми відчували свій вік… Хотілося більш певного майбутнього. Переїжджаючи у Польщу, ми знали, що ніхто нас там не чекає, і все залежить від наших зусиль». Робота Ігоря дозволяє йому працювати віддалено, Марія знайшла роботу в корпорації Shell. Пара змогла купити власне житло, але з цікавістю дивиться далі за кордон.

Творчі особистості

Окремою категорією є індивідуали – артисти, спортсмени, юристи, представники малого креативного бізнесу. Це люди знані, впізнавані, амбітні, певною мірою – громадяни світу, які в Польщі знайшли сприятливіший ґрунт для власного росту.

Українці грають за польські футбольні клуби, змагаються в спідвеї, печуть авторські солодощі, шиють оригінальні речі, тримають творчі майстерні, концертують у малих арт-клубах і на великих сценах, захищають докторські, викладають в університетах, друкуються.

Польський споживач/глядач/слухач/фанат таким українцям не може не аплодувати. Ця категорія, попри певну космополітичну ментальність, промотує Україну в Польщі найбільше.

На весь Краків відома авторська кондитерська братів Шевченків. Роман і Сергій приїхали у Краків з Дніпра в 2016 році. Вони не завжди любили тільки солодощі – Роман, наприклад, вчився на інженера-механіка і танцював бачату. Але, як кажуть хлопці, «кольорове майбутнє в Україні почало набирати темних барв». Тож шукали, де можна реалізуватися. Самореалізація для них є найважливішою життєвою потребою.

Обрали Польщу і вирішили своїми вишуканими десертами розбавити тутешній ринок шарлоток і сирних тістечок. Уже через два роки отримали престижну премію «Orły Cukiernictwa» – «Орли кондитерської справи». Їхні вироби – елітні: дуже красиві, смачні, дорогі; а «Брати Шевченки» є брендом.

1.jpg

Кондитери Брати Шевченки стали знаменитими у Польщі, а приїхали з Дніпра

Ситуація з пандемією, яка закрила кордони для нерезидентів, ще раз показала, який великий відсоток українців живе в Польщі з постійним або довгостроковим статусом. З початком оголошення епідемії в Україну з Польщі повернулось 170 тисяч заробітчан. Залишилось – понад 1 мільйон 350 тисяч українців.

Великий гетьман коронний Ян Замойський ще в ХV столітті казав, що вважає сусіда рівним, якщо той платить податки. Сучасним полякам доведеться згадати ці давні шляхетські цінності, звикати до українського акценту в польській мові, забувати стереотипи й вчитися толерантності. Українцям – позиціонувати себе як українців (навіть російськомовним), просякати європейською ментальністю й законослухняністю, і навіть за найкращих умов – звикати до особливостей статусу іммігрантів.

Менше прав, більше обов’язків

«Ти ніколи не станеш полькою в сьомому поколінні, – розповідає Олександра, – навіть якщо ідеально вивчиш мову. Польське суспільство – щільно замкнене. Завжди до тебе придивлятимуться пильніше, вслухатимуться в акцент, часто сприйматимуть через стереотипи. Тобі не раз доведеться відповідати на запитання, чому ти тут. Звикати до іншої ментальності й стандартів поведінки. Переїхавши, ти фактично починаєш усе спочатку.

І добре, якщо приїжджаєш молодим, і ще маєш час зробити кар’єру (завжди почавши з низької оплати і випробувального терміну на три місяці), відкласти на пенсію (в Польщі немає обов’язкового мінімального пенсійного забезпечення). Так, тут привабливий спокій, розмірене життя, відчувається, що держава добре організована, доброзичливі люди. Але мігрант, так чи сяк, відчуватиме, що має менше прав, ніж поляк, і більше обов’язків. Тому нові прибулі воліють триматись разом, проводити спільно час, ностальгують. Безсимптомно включаються у польське середовище одиниці».

Олена Бондаренко

і