Правда і відповідальність

Друга світова залишила глибокі шрами в історії багатьох народів світу. Особливо тих, хто зазнав безпосередньої агресії з боку нацистської Німеччини. Шрами залишилися і в свідомості самих німців. Вони досі спокутують вину своїх предків за їхні злочини.

Війна пройшла Україною двічі: спочатку з заходу на схід, а потім зі сходу на захід, знищивши мільйони мирних жителів і спустошивши її вщент. Теж саме пережили Польща і Білорусь. У результаті німецько – радянської змови Польща припинила своє існування, а Білорусь під час війни втратила кожного третього жителя. Жорстокі бої йшли також на території Росії, хоча окупованих територій було відносно небагато, а тривалість окупації була значно коротшою. Така правда історії.

А чому ж тоді така непослідовність в оцінках і діях, чому весь післявоєнний час німці замолюють свої гріхи вона виключно перед Росією?

Моя відповідь банальна: вони не знають або, може, не всі і хочуть знати всю правду.

Ось чому важливим є неупереджені та, якщо хочете, аполітичні історичні дослідження, зокрема, й цієї трагічної сторінки наших взаємин. Тоді, мабуть, не виникали б питання про доцільність чи недоцільність спорудження в Берліні меморіалу українцям – жертвам нацизму, тоді, мабуть, виплачені ФРН доволі скромні компенсації радянським громадянам, яких під час війни вивезли на примусові роботи до Німеччини, не були б настільки непропорційними щодо українців, тоді, мабуть, ризикну припустити, і Німеччина швидше почала б дивитися на Україну безпосередньо, а не через криві і затемнені окуляри Москви.

Чи маємо ми сьогодні якусь структуру, яка б допомогла політикам і громадськості прояснити ті чи інші сторінки українсько – німецьких взаємин? Так, маємо (увага –!) громадську організацію (ГО) під, правда, гучною назвою «Німецько-українська комісія істориків», яка представляє не Україну і Німеччину, а кількох істориків з обох боків, тобто, лише самих себе. Пікантність ситуації полягає також і у тому, що фінансує цю громадську організацію німецька сторона. Чи все це нормально? Ні, звісно, особливо, якщо взяти до уваги, що інші східноєвропейські країни мають з Німеччиною двосторонні міждержавні комісії. Відверто кажучи, не дуже розумію, чому українська сторона погодилася свого часу на такий «громадський» формат.

Але помилки треба визнавати і виправляти. Не можу не привітати у зв’язку з цим рішення МЗС України відкликати патронат Міністра закордонних справ України над роботою цієї ГО та пропозицію створити повноцінну міждержавну комісію, яка працюватиме, представляючи інтереси істориків України та Німеччини.

Так буде чесно, справедливо і відповідально. Не можу собі навіть уявити, що німецька сторона не сприйме такої дружньої пропозиції. Ще менше можу собі уявити, що вона наполягатиме на тому, щоб все залишилося, як є. Це було б проти правди, а, значить, аморально.

Я вірю в європейські цінності, які вже 75 років так послідовно відстоює Німеччина.

Володимир Огризко Міністр закордонних справ України (2007 — 2009 рр.)

і