Митець справдi голодний. Влада сита.

У всіх програмах відомих і новітніх політичних партій від яких увійшли новообрані депутати, червоною стрічкою прописано, що вони і їх партія, зокрема, неухильно будуть дбати за розвиток культури і мистецтв, збереженню і поширенню національних звичаїв та обрядів, охороні і популяризації культурної спадщини України тощо.
Давайте проаналізуємо деякі програмні засади в галузі КУЛЬТУРИ основних політичних партій, яким на Волині виборці виявили найбільшу довіру.
СЛУГА НАРОДУ: програмна обіцянка партії стосується фінансування культури, але також без особливих подробиць. У програмі просто йдеться про те, що СН створить «систему підтримки української мови та культури за допомогою фіскальних стимулів і пріоритетного державного фінансування».
У «Голосі» обіцяють активно розбудовувати мережу сучасних культурних центрів у різних куточках України, забезпечувати захист і розвиток культури, мови й розробляти механізми представництва в органах державної влади.
“ГРОШЕЙ НЕ МАЄ І НЕ БУДЕ. ТРОХИ Є, АЛЕ ТІЛЬКИ ДЛЯ НАС…”
Під таким кредом працюють очільники Волинської обласної ради.
Музей історії сільського господарства Волині-скансен свідомо знищують!

Більш конкретні обіцянки прописані в програмі ВО «Батьківщини» Юлії Тимошенко про те, що зарплата працівників культури за п’ять років буде поступово доведена до європейського рівня. «Батьківщина» обіцяє, що будуть збережені позитивні тенденції збільшення видатків на фінансування культури й продовжена практика виділення достатніх коштів на фінансування українського кіно, книги, контенту на радіо та телебаченні.

Найбільш розлогі обіцянки щодо культурного розвитку країни зафіксовані в програмі «Європейської солідарності». Партія декларує політику деколонізації, яка передбачає певні кроки, що стверджують українську самобутність. «Держава має фінансувати або співфінансувати виробників українського культурного продукту», – йдеться в програмі партії.
Партія «За майбутнє» також не обійшла цю важливу тему. Це-«Створення українського творчого культурного простору».
Пріоритетним напрямком ВО “Свобода” вважає “розбудову економічної та військової потуги України, відновлення історичної та соціальної справедливості, захист культурної ідентичності українців, знищення паразитарної олігархічної системи”. (https://vybory.24tv.ua/svoboda-na-viborah-2020-ideologiya…).
Отже, як бачимо, ВСІ головні політичні партії у Волинські обласній раді знайшли чітко виражені проекти розвитку і захисту культурного простору України і Волинського краю, зокрема.
Сказали на зборах, виголосили на виборах і… забули. Бо на практиці чинять з точністю до навпаки. Ніхто уже не дивиться до тієї Програми, не читають і Законів України «Про культуру», «Про охорону культурної спадщини», «Про музей і музейну справу». Вони краще усвідомили марксистське гасло: «Буде хліб – буде й пісня!». Тобто, матеріальне поставили вище духовного.
Не став авторитетом навіть президент України Володимир Зеленський, який заявив, що Україна зараз воює, в тому числі, за свою культуру. Як повідомила пресслужба празидента на церемонії вручення Національної премії імені Тараса Шевченка, Володимир Зеленськийнагадав слова Вінстона Черчилля, коли під час Другої світової війни один з міністрів запропонував збільшити видатки на оборону за рахунок фінансування культури: “На це Вінстон Черчилль відповів: “А за що ми тоді воюємо?”
«Шановні українці, ми воюємо за нашу державу, за нашу культуру. Бо культура – це і є держава, це і є наш народ”,- сказав президент.
Слова з пісні не викинеш,- говорить народна приказка. Гарні слова, всі у «десятку». Проте волинські депутати нового скликання, які міцно утворили коаліцію більшості, куди увійшли депутати «За майбутнє», ВО «Батьківщина» і ВО Свобода» почали діяти не за своїми Програмами, не за законами, про які ми нагадували вище, а «по понятіям».
Можливо б вони і притримувались цих основних засад про культуру, бо й самі стоять на стороні української індентичності, ходять у вишиванках і гукають «Слава Україні!», але тут втручаються із поправками та пропозиціями старі депутати, як Михайло Імберовський (нині радник голови обласної ради) та керівник апарату облради Дмитро Дубняк. Маючи досвід інквізиції на культуру минулого скликання, де з їх подачі з музею щораз знімались дотації, коли забивали черговий цвях в труну поховання Музею-скансен, вони і тепер почали діяти за накатаним сценарієм. Першого цвяха затовкли депутати коли Рішенням сесії обласної ради від 12.02.2020 року № 28/11, з Музею-скансен було знято 555 тис.грн фінансової дотації і, таким чином, було скасовано перспективний план розвитку музею. Музей опинився на бюджеті 2016 року, коли мінімальна зарплата становила 1600,00 гривень. На п’ятдесят відсотків також забрали фінансову дотацію і у заслуженого народного ансамблю пісню і танцю «Колос» з Торчина. Тому, можливо, не витримало серце і відійшов у вічність у розквіті сил – Олександр Огородник – народний артист України, багаторічний художній керівник, ансамблю пісні і танцю «Колос».
Після такого «пограбування», дирекції музею довелось скоротити як наукових, так і технічних працівників, привівши штатний склад до мінімальної чисельності, що ледь вистачає на утримання і охорону цього науково-культурного закладу, площею понад 171 тис.кв.м. експозиції, яка має ще й статус ПЗФ загально-державного значення. Чи можна тепер назвати музеєм організацію, коли там не має ні екскурсовода, ні науковця, ні зберігача фондів?
– За п’ять років (2016-2020рр), впроваджуючи таку репресивну політику, з музею було безпідставнознято понад 1,5 млн.гривень фінансової дотації, які були визначені «Регіональною програмою розвитку культури, мистецтв та охорони культурної спадщини на 2016-2020 рр.».
Пройшли чергові вибори до місцевих рад. Здавалося, нові депутати демократичного спрямування, національного гатунку будуть об’єктивні і прогресивні. Але на своїх посадах залишилися «сірі кардинали» які ще більше укріпилися у своєму статусі. Так депутат, який очолював комісію з питань бюджету і фінансів та цінової політики – Михайло Імберовський, залишився вірним своїм репресивним поглядам щодо культури, посів у крісло радника голови обласної ради.
В грудні 2020 року, на засіданні Постійної комісії обласної ради з питань бюджету, фінансів і цінової політики (протокол №4 від21.12.2020р), за пропозицією таких «радників», комісія приймає рішення: зняти з волинського музею-скансен фінансову дотацію в сумі 108 тисяч гривен та 156 тисяч коштів, які управління культури також передбачило на підписку періодичних видань для наукової бібліотеки імені Олени Пчілки.
Ці кошти ледь відшукало обласне управління культури, вигрібши зі всіх своїх резервів, щоб покрити заборгованість по зарплаті музею за два останніх місяці 2020 року. Всі документи були уже підготовлені до руху в Департамент фінансів, в держказначейство. Нарахована зарплата і підписані платіжні відомості.
Це був цинічний і підступний удар «нижче пояса». Як засвідчує розширений протокол засідання комісії, там також були присутні депутат Верховної ради України В’ячеслав Рубльов та голова обласної ради Григорій Недопад. Саме з ними я напередодні цього рокового засідання зустрічався в обласній раді. З одним в коридорі, з другим – в кабінеті облради. Обидва мене запевняли, що підтримують музей, що все буде добре, мовляв, не хвилюйтеся.
А хвилюватись було за що. Адже музей-скансен це не лише один Середюк, який тут днює і ночує, якого журналісти ще у 90-х роках назвали «рокинівським дон-Кіхотом», за мною стоять люди. Вони на невеличку мінімальну зарплату та ще й на пів-ставки, працюють і самовіддано утримують волинський скансен, доглядають худобу, ремонтують і реставрують хатки, клуні, плетені тини тощо. У них також сім’ї, малі і великі діти, студенти та учні.
Мені обіцяли з високих кабінетів облради і я обіцяв працівникам, що перед Новим роком отримають і зарплату, і заборгованість. Проте забув слова Володимира Висоцького: «Досадно мне, коль слово “честь” забыто, И коль в чести наветы за глаза».
То «що ж ми за народ такий?»,- питає відомий письменник і громадський діяч Володимир Яворівський у своїй авторській передачі.
Нині, коли діє КАРАНТИН по всій території України, який не зменшується, а посилюється, коли припинились екскурсії і відвідування музею-скансену, коли заборонено проводити масові заходи, музей не може заробити на екскурсійних послугах, щоб хоч трохи підтримати своє існування, забезпечити охорону культурних цінностей та архітектурних об’єктів.
Та це не береться до уваги.
– Ви, що не розумієте?- запитують обласні можновладці. – В країні пандемія коронавірусу COVID-19. Потрібно потерпіти, затягнути паски. Всі кошти ми спрямовуємо для лікарів, медпрацівників.
– Розуміємо і терпимо п’ятий рік, де щоразу з музею-скансен знімають
дотацію.
– Тому і виникає логічне питання: а чи скорочене фінансування на утримання чиновників обласної ради, на яку виділяють понад 19 мільйонів гривень у рік? Коли лише один чиновник – керуючий справами облради Дмитро Дубняк отримує зарплату понад 40 тисяч гривень у місяць! Тобто, за 2019 рік, (як видно з декларації), його заробітна плата склала понад 519 тисяч гривень.
Як каже народна приказка: «Ситий голодному не товариш». Культурі затягнути пояси, з музею забрати останні крохи-гроші на існування та підтримання життєдіяльності науково-культурного закладу, одного із семи скансенів в Україні, на періодичне видання не дати коштів для наукової бібліотеки, на книговидання – ні копійки. Але тільки не в себе «затягувати паски», бо ми ж керуємо справами…
Тому і виходить: «грошей не має і не буде. Трохи є, але тільки для нас…».
Хіба це справедливо?
Хіба таку програму розвитку культури виголошували кандидати в депутати, коли балотувалися до місцевих рад?
Хіба таку перспективу обіцяв Ігор Петрович Палиця, коли знайомився із музеєм-скансеном у 2017 році?
Ніколи не думав, що за 40 років моєї фанатичної музейної праці, коли я уже хотів би піти на заслужений відпочинок, адже нещодавно минуло 70 років, моє дітище – Музей історії сільського господарства Волині-скансен, який включає три музеї, «українські патріоти», які нині борються «За майбутнє», ведуть до занепаду і закриття.
Щоб виправдати свої підступні цілі, організатори рейдерської атаки поширюють плітки, нібито Середюк приватизував музей, а «обласна рада фінансує його приватний бізнес». Прикро, що такі нісенітниці звучать навіть з уст депутатів, які мають юридичну освіту. Є Інтернет, то зайдіть, будь ласка, в Державний реєстр Геокадастру. Ви не найдете там приватизованої ділянки скансена. Вся земля, вода і дендропарк є комунальною власністю! Моєю власністю є лише експонати, які мені вдалося врятувати, перевезти та реставрувати в експозиції просто неба протягом 30 років за власний кошт. Музею ніколи не виділяли мільйони на реконструкцію, реставрацію, як тепер пропонують до 150-річчя з дня народження Лесі Українки виділити на ремонт двох будиночків… 28 мільйонів гривень!
Музей є комунальним закладом, науково-освітньою установою без мети отримання прибутку. А коли не має прибутку, то це уже ніяк не бізнес. Читайте ази економічних знань хоч у Вікіпедії. Жоден музей світу не може бути самоокупний, навіть ЛУВР дотується державою. На Волині найбільш ефективним є Луцький замок, музей-заповідник, який хоч і отримує за екскурсійні послуги понад мільйон гривень, проте також має дотаційне фінансування з обласного бюджету близько двох мільйонів гривень.
Пам’ятаю, коли після Помаранчевого майдану, перед слуханням комісії з бюджету і фінансів, обов’язково було засідання Постійної комісії з питань освіти, науки, інформаційного простору, культури та мови, національного і духовного розвитку. Там були представники депутатського корпусу гуманітарної сфери, які вникали в кожну проблему, радили, виправляли і тоді лише пропонували комісії з бюджету і фінансів вносити поправки до запропонованого кошторису та бюджету на наступний рік. Покійний Іван Корсак, як голова комісії з культури, навіть був організував регіональну конференцію за участю депутатів, керівників фракцій та директорів культурно-мистецьких закладів, яка проходила в актовому залі обласної ради.
А нині, цю сходинку регламенту волинської обласної ради пропускають. Відразу всі питання з культури і мистецтва, освіти і спорту та інші, розглядає і вирішує сама «крута» комісія з бюджету, фінансів і цінової політики. При чому, ігноруються пропозиції, як профільної комісії, так і виконавчої влади облдержадміністрації, безпосередніх кураторів галузі. Це дуже схоже на райкоми-обкоми партії за часів СССР. Економісти і юристи, бізнесмени і господарники, виявляється, краще розуміються у культурі і мистецтві, у спорті і в освіті, ніж професіонали тих галузей, долю яких вони вирішують на поточний рік, а той п’ятиріччя. Такий авторитаризм та узурпація влади суперечить не тільки здоровому глузду, а й Закону України «Про самоврядування», де чітко прописано у ст.32: «10) забезпечення охорони пам’яток історії та культури, збереження та використання культурного надбання;».
Працюючи в музейній галузі понад 40 років, прийшов до висновку, що в Українi панує санкцiонований владою, як кажуть французи, «моветон». Вiн у лексиці, у способi спiлкування, у недотриманнi слова, у пропагандi несмаку. Вiв став соціальним замовленням i вiдповiдає рiвневi тих, від кого залежить розподіл коштiв.
Дехто аж надто серйозно пропагує формулу: «Митець повинен бути голодним». Митець справдi голодний. Влада сита. А ситий голодного, як відомо, не розумiє.
У нас, в Україні, внаслiдок полiтики державного бюджетного утримання галузi культури вдається лише поганенько фінансувати зарплату працівникiв культури, де вона є найнижчою в Українi. У 2020 році – 5000 гривень, як мінімалка. Хiба це нормально, коли науковець музею отримує заробітну плату як сторож, а той менше, бо останній ще має доплату «за нічні»? А про фінансування поточних видаткiв на ремонтно-реставраційні роботи і т. п., мова взагалі не йде. А про розвиток – вже ніхто і не згадує!
Майбутнє України, піднесення економiки залежить від виховання висококультурного працiвника – шанувальника свого духовного, а потiм матерiального і меркантильного. Всi мають перейнятися iдеєю культурної «революції», культурної трансформацій. Потрiбно все робити для якнайшвидшого втiлення. Це, можливо, лише через пiдвищення авторитету працiвникiв культури, пiднесення статуту iнтелiгента в державi.
Необхiдна державна програма розвитку народної культури. Завдання – зробити кожне село, мiстечко, мiсто з погляду культури унiкальним. І цьому спрятимуть музеї, зокрема, народної архітектури та побуту, скансени. Вони активiзують розвиток туризму й сервiсу.
Відродивши народну культуру як основу, творчi сили суспiльства сформують унiкальну професійну культуру. Обидві культури, синтезуючись, вiдтворять потужний інтелект нації, який спроможний буде вирiшити найскладнiшi технiко-економiчнi й енергетичнi завдання.
І програми такi є. Вони аккуратно пiдшиваються в папки. Їх реєструють у каталоги і кладуть на полиці обл-райдержадмiнiстраiях і обласних рад.
Так, є Указ Президента України ще вiд 22.03.2003 р. № 489 «Про невiдкладнi заходи щодо розвитку музеїв в Українi. Є наказ Мiнiстерства культури і мистецтв України «Про заходи щодо забезпечення виконання Указу Президента Укравїни»… (Звернiть увагу, що укази і розпорядження починаються зi слова «невідкладні»). Є відповідні Закони України «Про культуру», «Про музеї і музейну справу», «Про охорону культурної спадщини». Не має тільки національного духу й свідомості у вирішенні цієї глобальної і перспективної проблеми.
Ця стаття стала, як моєю «сповіддю» в розпачі за таке глузливе і цинічне ставлення до культури, до музею-скансена, зокрема. Я уже кричу до вас, можновладці, відкритим текстом, пишу, надсилаючи звернення і прохання. Прошу нарешті визначитись: або ви фінансуєте музей-скансен, як інші заклади культури, а не дотуєте на захищені статті і то лише на 30-50%, або приймаєте рішення і виходите із засновників. А то, як у тій приказці: «І нести важко і кинути тяжко». Я цей музей породив, я його і закрию, якщо не знайду достойного інвестора, який не буде змінювати цільове призначення.
Нагадую передбачення німецького поета А.Гріфіуса: «Розграбований і знищений культурний спадок – найгірше лихо, якого може зазнати людство».
А луцький художник і поет Іван Бойко влучно виклав такі рядки:
«Хай під скрип реставрованих крил,
Ми воскреснем з душевних могил!..»

Олександр Середюк,

директорі засновник музею,

автор експозиції, ветеран музейної справи,

член Національної спілки краєзнавців України

і