«Праведний гнів» чи цензура? Як слова стали зброєю в суперечці про «культуру скасування»

Марджорі Грін, Авраам Лінкольн і Джина Карано

  • Ентоні Зуркер
  • ВВС, Вашингтон

Це приклади так званої «культури скасування» або «культури виключення» (cancel culture). Тобто, коли ревні активісти, переважно лівого спрямування, намагаються придушити небажаний вільний прояв думок, постійно критикуючи людей, які, на їхню думку, «перетнули межу» і зайшли у своїх висловлюваннях надто далеко.

Нещодавно команда юристів Дональда Трампа описала його імпічмент як «конституційну культуру скасування». А компанія Disney припинила співпрацю з акторкою Джиною Карано, яка грає популярного персонажа в серіалі «Мандалорець», знятому за мотивами «Зоряних воєн». Вважають, що причиною розриву стали її неприємні пости в соцмережах про носіння масок і вибори в США.

Наслідки «скасування» можуть бути дуже серйозними: втрата друзів і соціальних зв’язків, звільнення з роботи, втрачені ділові можливості та позбавлення платформ для поширення своїх поглядів, часом справді провокативних.

Іноді в центрі уваги опиняється громадський діяч; іноді — приватна особа, чиї дії зафіксували й виклали в соцмережі. В обох випадках реакція може бути нещадною — культура скасування часто не розрізняє приватне й публічне.

«Цей термін дуже хаотично застосовують до випадків як в інтернеті, так і за його межами, — від дій деяких «месників» до бурхливих дебатів і кампаній залякування і переслідування, — пише Лігая Мішан в New York Times. — Адепти ідеї «скасування» хочуть не просто вибачення й визнання помилок. Хоч і не завжди очевидно, чи йдеться про виправлення конкретної помилки чи про серйозніший дисбаланс влади».

Придивімося ж уважніше.

Вигнання Трампа з Twitter

Вивчати пейзаж краще з самого верху — з відлучення від соцмереж одного з наймогутніших людей у світі.

9 січня Twitter назавжди заблокував акаунт Дональда Трампа — лише за три дні після виступу президента з промовою перед прихильниками, які невдовзі після цього штурмували Капітолій.

Назвавши цей крок «правильним рішенням», виконавчий директор Twitter Джек Дорсі також визнав, що він може мати неприємні наслідки для права громадян вільно висловлювати свої думки.

Засновник Twitter Джек Дорсі
Підпис до фото, Засновник Twitter Джек Дорсі підтримав блокування облікового запису Дональда Трампа

«Подібні заходи призводять до фрагментації дискусії в суспільстві, — написав він у серії твітів. — Вони розділяють нас. Вони обмежують можливості пояснювати, вибачатися, вчити. І створюють, як на мене, небезпечний прецедент: владу окремої людини або корпорації над частиною глобального діалогу в суспільстві».

Прихильники Трампа відреагували миттєвою. Радник експрезидента Джейсон Міллер сказав, що технологічні гіганти спробували «скасувати» 74 мільйони американців, які проголосували за Трампа в 2020 році.

Якщо президента Сполучених Штатів можна вигнати з Twitter, стверджували його прихильники, то які ж шанси у простих людей?

Що хотів сказати автор New York Times?

Хоча деякі консерватори характеризують рух «скасування» як спробу ліберальних ЗМІ завдати шкоди відомим республіканцям, зокрема, Трампу, на шквал критики наражаються не лише політичні діячі — і не лише консерватори.

Репортер New York Times Дональд Макніл пропрацював у газеті 44 роки. У 2020 році отримав популярність як експерт з глобального поширення Covid-19. В середині лютого журналіст оголосив, що звільняється через свої «надзвичайно погані висловлювання».

За його словами, під час поїздки до Перу 2019 року в розмові з учнями-підлітками він повторив поширений расистський термін, обговорюючи, чи можна виключити 12-річну дитину зі школи за вживання цього самого слова. «Спочатку я думав, що контекст, в якому я використав це потворне слово, можна вважати виправданням, — писав він. — Тепер я розумію, що це неможливо. Це дуже образливо і болісно».

Виконавчий редактор New York Times Дін Баке спочатку хотів обмежитися внутрішнім розслідуванням інциденту.

Однак батьки інших студентів-учасників тієї поїздки стверджували, що Макніл робив й інші схожі расистські заяви. Працівники видання написали лист із закликом звільнити Макніла. Врешті-решт редактор схвалив відставку і заявив, що газета не терпітиме расистських висловлювань «незалежно від намірів».

Будівля New York Times

Як часто буває з такими скандалами, ця історія глибша, ніж здається. Ця історія — зовсім не чорно-біла, в ній фігурують реальні люди зі своїми недоліками й перевагами.

Але у якусь мить деталі самої історії відходять на другий план і затьмарюються палкими дебатами, які ця ж таки історія і спровокувала.

Марджорі Тейлор Грін на слизькому шляху

Конгресвумен Марджорі Тейлор Грін звинуватили в розповсюдженні теорій змови — про демократів, про релігійні меншини, про стрілянину в школах і про лісові пожежі.

Незадовго до того, як демократи і 11 республіканців у Палаті представників проголосували за відсторонення Грін від участі у роботі однієї з комісій конгресу, конгресмен Джим Джордан виступив з застереженням.

«Ніхто не виправдовує зроблених нею заяв, — сказав Джордан, маючи на увазі слова Грін про насильство проти лідерів демократів і припущення, що стрілянину в школах організували прихильники заборони на носіння зброї. — Проблема не в цьому. А тому, що, якщо це почнеться, то невідомо, коли це закінчиться. І хто буде наступним?»

Джордан робив схожі заяви й під час голосування щодо імпічменту Трампа в січні — що спроба лівих покарати консервативних політиків за їхні висловлювання неминуче призведе до появи нездорового середовища не лише для політиків, але й для простих громадян.

«Культура скасування переслідує не лише консерваторів і республіканців, — сказав він. — Вона не зупиниться на досягнутому. Ми опинимось у подібній ситуації. Ось що лякає».

Марджорі Тейлор Грін
Марджорі Тейлор Грін виключили з комітету конгресу США

Стів Беннен з телеканалу MSNBC не погоджується.

«Хіба політик може говорити все що завгодно, без будь-яких наслідків? — запитує він. — І якщо відповідь полягає в тому, що певні обмеження існують, тоді чому Джордан і його ультраправа компанія вважають, що радикалізм Грін не зайшов надто далеко?»

У центрі дебатів щодо «культури скасування» — питання про дії та їхні наслідки. Але коли треба карати за слова (а не за дії)? Яку форму матиме це покарання і на який термін воно розраховане?

Школи імені Лінкольна більше немає

Заклики до відповідальності не обмежуються сучасниками і поширюються навіть на історичні постаті. У січні Рада з освіти Сан-Франциско проголосувала за перейменування 44 державних шкіл. За словами президента ради Габріели Лопес, це — спосіб «ліквідувати расизм і культуру переваги білих».

Будинки, названі на честь Авраама Лінкольна, Джорджа Вашингтона і Пола Ревіра, а також наших сучасників, наприклад, сенатора від Каліфорнії Даян Файнштейн, —  перейменують.

В інтерв’ю Ісааку Чотінеру з видання New Yorker Лопес захищала рішення про перейменування, апелюючи до суспільних цінностей. Лінкольн, наприклад, за її словами, проводив політику жорстокого поводження з американськими індіанцями. Але у Ради з освіти знайшлися й інші мотиви.

«Лінкольн нікуди не подінеться, а наш округ скористався цією можливістю, аби відзначити роль іншої особистості, яка зазвичай не має такого ж суспільного визнання, але зробила свій внесок у справу прогресу небілого населення і всієї нашої спільноти в Сан-Франциско», — сказала вона.

Школа імені Лінкольна в Сан-Франциско
Школа імені Лінкольна в Сан-Франциско

Благородні наміри не змогли зупинити шквал суперечок. Мер Сан-Франциско, демократ Лондон Брід назвав голосування несвоєчасним, з огляду на проблеми, з якими школи стикаються під час пандемії коронавірусу.

Письменник Гері Камія, що публікується в журналі The Atlantic, назвав рішення правління ще одним прикладом «прогресивної культурної цензури».

«Комітету, мабуть, не спало на думку, що оцінювати історичні постаті за стандартами нашого часу — безпідставно й сумнівно з етичної точки зору, — написав він. — Комітет також не збагнув, що видатні досягнення Лінкольна, Вашингтона або Джефферсона, можливо, просто переважують їхні недоліки».

Опоненти «культури скасування» попереджають, що вона зростатиме безконтрольно. Живих і мертвих судитимуть за стандартами сьогодення — стандартами, що можуть змінюватися в залежності від поточної політичної ситуації.

Свобода слова і відповідальність

Відкритий лист 153 громадських діячів, опублікований в журналі Harper’s Weekly в липні минулого року, в розпал протестів Black Lives Matter, відкрито попереджав про «неліберальні сили», чия «цензура» загрожує вільному й відкритому обговоренню різних ідей.

«Обмеження дискусії, чи то репресивним урядом, чи то нетолерантним суспільством, незмінно шкодить тим, хто не має влади, і позбавляє можливості брати участь в демократичних процедурах, — йдеться в листі. — Найкращий спосіб перемогти погані ідеї — викриття, аргументи й переконання, а не замовчувати чи удавати, що їх не існує».

Лист підписали, зокрема, Дж. К. Роулінг, Малкольм Гладуелл і Ноам Хомський.

Консерватори вхопилися за термін «культура скасування» як за політичний кийок проти лібералів

«Ліві прагнуть «скасувати» всіх, чия діяльність їм не до вподоби. Я щосили боротимусь з культурою скасування», — сказав сенатор-республіканець від Міссурі Джош Гоулі. Він вважає, що через «культуру скасування» видавництво Simon & Schuster відмовилось надрукувати його книжку — після того, як Гоулі підтримав позови проти перемоги Байдена на виборах.

Ліві, своєю чергою відповіли, що є різниця між «скасуванням» і притягненням до відповідальності за свої дії, і що, хоч свобода слова захищена від державного втручання, зловживання нею загрожує здоров’ю суспільства.

Паркер Моллой з ліберальної наглядової групи Media Matters for America стверджує, що чимало консервативних аргументів проти «культури скасування» миттєво забувають, варто сторонам помінятися місцями — і тоді вже заяви чи дії лібералів викликають заперечення. За її словами, той таки Гоулі, наприклад, активно виступав за те, щоб компанії, які випускають кредитні карти відмовились від співпраці з порнографічним сайтом Pornhub.

«Нормально вважати, що соціальні чи професійні наслідки сказаного чи зробленого або дуже суворі, або дуже м’які, — пише вона, — і нормально турбуватися про те, яку величезну владу мають сьогодні в світі технологічні компанії, на кшталт Facebook або Twitter. Але використання механізмів «культури скасування» для того, щоб привернути увагу до цих проблем, завжди виглядає як боягузтво і лінь».

ввс

і