Московська агресія

Анексія Криму та агресія РФ на Сході України стали відправною точкою в часі для запуску підготовленої інформаційно-пропагандистської машини. В сучасній гібридній війні інформаційна зброя використовується активніше, ніж зброя традиційна, адже приносить не менш відчутні результати малою кров’ю. Це підтверджують і кібератаки Кремля, і спроби РФ вплинути на суспільну думку в Україні. На початку московської військової агресії проти України всі інформаційні операції Кремля були направлені на популяризацію «русского мира» і заперечення можливості існування України як держави. Але всі ці спроби зазнали краху. Навпаки, українська нація консолідувалась і продовжує динамічно відмежовуватися від Москви. Кремль був вимушений змінити тактику і підходи до впливу на розум українців. Москва почала розхитувати ситуацію зсередини України, використовуючи українських лідерів громадської думки, журналістів і політиків. Стратегічне завдання Кремля  полягає в банальному збереженні існуючого правлячого режиму. Вибудована Путіним конструкція тримається на симбіозі силовиків та придворних олігархів, але утримувати її стає все складніше. Саме для цього потрібен образ зовнішнього ворога, який формується з використанням усього арсеналу інформаційної війни.

Феномен України – в тому, що за роки війни країна вже пережила і намагається протистояти всьому інструментарію кремлівської «гібридної» атаки, що поєднує військові дії, підривну діяльність, роздування політичних і соціальних конфліктів через агентів впливу, економічний тиск, кібератаки, інформаційний “терор” в медіапросторі.
Водночас. слід виділити декілька видів інформаційних впливів російської інформаційної війни:

— Інформаційні провокації і дезінформація РФ за участю недержавних структур або ЗМІ

— Висвітлення спеціальних заходів та провокацій за участю силових (військових) структур РФ.

— Залучення до провокацій та їх висвітлення спеціально підготовлених груп населення.

— Інформаційні впливи на рівні міжнародних організацій та міжнародних конференцій.

— Використання специфічних комунікаційних каналів – книг, фільмів, спеціально побудованих телепередач, монументів і вигідних образів минулого.

.        У кожній з цих груп ретельно підготовлена ​​дезінформація – якщо не основа, то важлива складова інформаційної атаки.

Пропаганда та дезінформація безсилі проти реальних історій успіху. Власне, успішно втілені реформи є найкращою протиотрутою проти будь-яких інформаційних кампаній. Будь-яка історія успіху українських реформ є без перебільшення прямою загрозою національній безпеці РФ. Тому РФ уникає обговорення реального наповнення реформ і їх імплементації, якщо є хоч натяк на історію успіху. А шалена інформаційна кампанія проти певного законопроекту чи дій української влади може служити маркером того, що пропоновані кроки є правильними та ефективними. Наприклад, після прийняття в Україні закону про деокупацію Донбасу пропагандистська машина Кремля видала примітивні і заїжджені фейки про геноцид народу Донбасу.

В цілому РФ орієнтована на асиметричну протидію реформам в Україні. Крім виключно інформаційних акцій проти України ведеться і кібер-війна. Однак, головна проблема інформаційного протиборства – це дотримання балансу між свободою слова та цензурою і чисельними заборонами. Недостатньо просто зробити обмеження російським інформаційним продуктам (ЗМІ, кінофільмам). Такі заходи повинні поєднуватися створенням якісної української альтернативи, щоб користувач міг самостійно, без примусу, обрати для себе національний продукт і змінити свій світогляд.

і

ютос