Лукашенко зіштовхнув економіку Білорусі у прірву, країна — банкрот

За визначенням ООН, Білорусь є агресором у війні з Україною, адже вона надає свою територію для базування окупаційних військ. Якщо для Росії природно перебувати в стані війни з цивілізованим світом, то Білорусь залежна від співпраці із Заходом. Економіка країни зростала завдяки глобалізованій IT-галузі та широкому європейському ринку. Співучасть у воєнній авантюрі Путіна та придушення мирних протестів помножили на нуль економічний розвиток і позбавили білоруські підприємства ринків збуту. Коли ж прийшов час шукати альтернативу, виявилося, що в «багатополярному світі» місця для білоруської продукції вже нема.

Про це йдеться у статті Економічної правди.

Залежна від Росії економіка

У багатьох українців Білорусь асоціювалася з успішною економікою радянського типу: розвинутою промисловістю, якісними згущеним молоком та косметикою.

Міф про успішність економічної політики самоназваного президента Олександра Лукашенка підтверджують деякі факти.

Показники Білорусі, на перший погляд, виглядають дуже переконливими, але не все так просто. Наприклад, зарплати в доларовому еквіваленті в північного сусіда вищі, ніж в Україні.

Відносна продуктивність білоруської економіки теж вища завдяки більш розвинутій переробній промисловості. На відміну від України, Білорусь не просто успадкувала від СРСР свій промисловий потенціал, а й активно його розвивала завдяки масштабним інвестиційним проєктам.

Як наслідок, ВВП в розрахунку на душу населення в Білорусі істотно вищий, ніж в Україні, де за роки незалежності збанкрутувало багато промислових підприємств, а на тих, які працювали, роками не оновлювалися потужності.

Картинка красива, але за нею ховаються накопичені проблеми, збитки та борги. Що найважливіше – країна втратила політичний та економічний суверенітет.

Драйверами білоруської економіки є нафтопереробка та виробництво добрив. Успіх цих галузей став можливим завдяки Росії, яка постачає в Білорусь дешеву нафту (на експорт російської нафти в країну не поширюються експортні мита) та газ (найбільший компонент у собівартості добрив).

Вироблена продукція йде на експорт.

Через відносно невелику кількість населення (близько 9,5 млн) та малі обсяги внутрішнього споживання Білорусь залежна від зовнішньої торгівлі. За даними Світового банку, частка експорту у ВВП країни становить 72%, частка імпорту – 66%.

Хоча Росія є найбільшим торговельним партнером Білорусі, значні обсяги своїх товарів, передусім нафтопродуктів та добрив, країна постачала до країн ЄС.

До 24 лютого Україна була другим найбільшим напрямком для білоруського експорту. В Україну щороку ввозилося білоруських товарів на 3,9 млрд дол, що становило 13% від усіх продаж на зовнішні ринки. На всі країни ЄС припадало 16% білоруського експорту або 4,7 млрд дол в абсолютних цифрах.

Втрата цих ринків може мати фатальні наслідки для Мінська, що загрожує зростанням боргового навантаження та посиленням залежності від Росії.

Більшість компаній у Білорусі – державні, тому їх борги падають на плечі всіх громадян країни. Обсяг боргів у травні 2022 року досяг 38 млрд дол.

Чому начебто успішна білоруська промисловість насправді збиткова? Є кілька причин, головна з яких – політична. Білоруський уряд штучно підтримує держкомпанії, аби уникати скорочень працівників і вдавати стабільність. Своїх ресурсів для цього недостатньо, тому доводиться звертатися до Росії.

Саме Москва є найбільшим кредитором Білорусі. 8,3 млрд дол з 18,6 млрд дол зовнішнього боргу республіки – гроші, які Кремль дав напряму. Опосередковано кредитування йде через російсько-казахстанський Євразійський банк розвитку, кредитний портфель якого сформований переважно білоруським урядом.

Фінансова залежність від Росії зумовлена тим, що інші кредитори неохоче позичають кошти підсанкційному білоруському режиму. Після 24 лютого ця залежність лише посилилася, а разом з нею – і залежність можливостей білоруської економіки від стану справ у її «старшого брата».

Нафтопродукти не потрібні

Завдяки вигідним митним умовам Білорусь отримувала російську нафту із знижкою 10-20% від ринкової ціни. Це дозволяло місцевим НПЗ підкорювати ринки ЄС і залучати інвестиції. У 2019 році Білорусь продала нафтопродуктів на 6,26 млрд дол, що становило 15% від загального експорту товарів та послуг.

Після придушення режимом Лукашенка мирних протестів Євросоюз заборонив купувати білоруські нафтопродукти. Більшу їх частину переорієнтували на український ринок, а решту продовжили експортувати в ЄС через посередників.

Усе змінилося 24 лютого. Білоруси дозволити росіянам напасти на Україну зі своєї території і користуватися своїми летовищами для бомбування українських міст. Постачання нафтопродуктів у ЄС та Україну припинилося.

Навесні білоруські НПЗ довелося зупиняти, бо не було покупців їх продукції. Склади підприємств заповнені, а логістичні можливості для експорту відсутні. Внутрішній білоруський ринок надто малий для споживання великої кількості пального, а знайти заміну для ринків Євросоюзу та України майже неможливо.

Російський нафтовий ринок збитковий для білорусів, бо там вистачає своїх виробників, які купують нафту всередині країни. В Азії білоруські НПЗ не можуть закріпитися через велику відстань та конкуренцію з боку інших гравців.

Білоруським підприємствам доводиться продавати свою продукцію через порти РФ разом з російською нафтою. Потенціал такої схеми низький, оскільки білоруси вимушені стояти в черзі на танкери і ділити їх з росіянами.

У травні білоруські нафтопереробні підприємства працювали на 45-65%. Якщо нічого не зміниться, то країна втрачатиме мільярди доларів виручки. Імовірно, заводи простоюватимуть та скорочуватимуть працівників. Зарплати на Новополоцькому НПЗ (завод «Нафтан») уже впали на третину.

Добрива за безцінь

Завдяки дешевому російському газу білоруські виробники агрохімії мають значну конкурентну перевагу перед європейцями. Частка блакитного палива у собівартості азотних добрив становить 70-80%.

Білорусь виробляє 15% світового обсягу калійних добрив. У 2019 році на продажі агрохімії країна заробила 3,26 млрд дол або 7,7% від усього експорту.

Ще до початку великої війни Євросоюз заборонив імпорт білоруських добрив та перекрив країні виходи на світовий ринок. Латвія заборонила користуватися своїми портами, через які проходило 90% експорту білоруських калійних солей.

У «Білоруськалію» залишався транзитний маршрут через українські порти, але російське вторгнення знищило хитку логістику компанії. Україна перекрила Білорусі транзит залізницею та конфіскувала товар у портах. Ідеться про сотні білоруських залізничних вагонів із сотнями тисяч тонн добрив.

Варіантів для експорту добрив залишилося небагато. Білоруські експортери могли б скористатися російським портом в Усть-Луга, проте його потужностей вистачить для обробки лише частини обсягів.

Сухопутний маршрут залізницею в Азію використовується, але його можливості теж обмежені. За червень до Китаю доставили 120 тис тонн білоруських добрив, тоді як річний експорт лише калійних добрив становить 12 млн тонн.

Транссибірська магістраль перевантажена російськими експортерами. Серед них – конкуренти білоруського підприємства «Уралкалій» та «Єврохім». За таких обставин доводиться експортувати добрива на російський ринок. Білоруські виробники роблять це з дисконтом 30-50%, втрачаючи сотні мільйонів доларів.

IT тікає

За словами прем’єр-міністра Білорусі Романа Головченка, втрати країни через скорочення експорту товарів внаслідок введених санкцій можуть становити 16-18 млрд дол на рік. Це 35% від річного припливу валюти. Надійним плечем міг би стати експорт IT-послуг. Цей сектор у країні довгий час стабільно зростав.

У Білорусі для айтівців створили «острів свободи» посеред диктатури. Для них спростили податковий режим, легалізували криптовалюти і навіть запровадили окремі норми британського права. Ці ліберальні норми діють для великих компаній у рамках спеціального правового режиму «Парк високих технологій».

У 2021 році продаж IT-продукції приніс країні 3,2 млрд дол або 6,5% від загального експорту.

Перші проблеми в галузі почалися у 2020 році. Через протести влада на кілька діб вимкнула інтернет та паралізувала роботу всіх столичних компаній. Деякі айтівці зазнали репресій, а влада поступово почала протягувати руки до «Парку високих технологій» та підвищувати податки.

Оскільки IT-галузь глобальна і не вимагає прив’язки до місця проживання, айтівці почали тікати в Польщу, у країни Балтії та в Україну. Білорусь залишили гіганти ІТ-індустрії, серед яких – Wargaming, EPAM, iTechArt.

«У перший тиждень повномасштабної війни в нашій компанії заморозили зарплату та рекомендували зробити візи для релокації. Одразу з’явилися величезні черги за візами в Польщу та інші країни. Вони є досі.

З 2021 року вакансій ставало все менше, особливо для людей з малим досвідом. З 24 лютого кількість вакансій різко впала. Я не уявляю, як розробникам-початківцям знайти роботу для старту», – розповів ЕП розробник однієї з компаній-резидентів «Парку високих технологій».

За даними видання «Дзеркало», за перші два місяці повномасштабної війни чистий відплив кадрів з білоруської IT-галузі перевищив 3 тисячі осіб.

Попри негативний тренд, ховати IT в Білорусі рано. «Парк високих технологій» досі пропонує привабливі умови для бізнесу, і галузь працюватиме за інерцією.

Водночас через санкції та погану репутацію Білорусі компанії втрачатимуть клієнтів, а політична нестабільність та ізоляція відлякуватимуть спеціалістів. Це означає, що «Кремнієву долину Східної Європи», яка щороку демонструвала динамічне зростання, диктатор Лукашенко безповоротно втратив.

Що в підсумку

Навіть без прямого залучення збройних сил Білорусі до війни проти України білоруська економіка вже зазнає збитків. Ці збитки впливають на стан її державних фінансів, зокрема через падіння надходжень до бюджету.

На відміну від Росії, яка попри санкції отримує десятки мільярдів доларів від експорту нафти та газу, Білорусь таких економічних резервів не має. Її економічна модель в умовах запроваджених санкцій зазнала фіаско.

Імовірні нові економічні обмеження, пов’язані з її участю у війні проти України, можуть зруйнувати навіть залишки економічної стабільності.

До вступу у війну не готові й білоруські збройні сили. Оскільки уряд перекривав «дірки» в балансах держкомпаній та оплачував борги за неефективні та збиткові інвестиційні проєкти, армія постійно відчувала брак фінансування.

За даними Світового банку, щорічні видатки Білорусі на оборону становили 1,2% ВВП, тоді як Україна витрачала на свої Збройні Сили 3-4% ВВП. Тому рішення про ймовірний вступ білоруської армії у війну з Україною матиме фатальні економічні наслідки і призведе до масштабних людських втрат.

На жаль, економічна доцільність – не визначальний фактор, який впливатиме на це рішення. Та й ухвалюватиметься воно не в Мінську, а в столиці країни, від підтримки якої залежить виживання режиму Лукашенка.

«Аргумент»

і