Третій рік повномасштабної війни Росії проти України, схоже, змінив мислення багатьох партнерів Києва в питанні того, як українське військове командування може воювати. 28 травня міністри оборони країн Євросоюзу зібралися в Бельгії, щоб обговорити, чи може Україна, за допомогою зброї, яку їй постачають союзники, завдавати ударів по цілях на території Росії. У списку прихильників такого дозволу опинилися Франція, Велика Британія, Нідерланди, Польща, Швеція, Фінляндія, Чехія, Литва, Латвія та Естонія.
Міністр оборони останньої заявив, що «це ненормально, коли українці воюють з однією рукою за спиною».
Пізніше таке рішення схвалили і Німеччина, яка раніше відмовлялася це робити, а також США, але лише із застереженням, що удари можна наносити лише по території Росії, що межує з Харківським регіоном. Усе ж Італія і Бельгія поки що виступають за те, щоб зброя, яку вони постачають Києву, використовувалася лише для ведення війни на українській території.
«Тільки зараз європейські лідери прокидаються, відходять від цього якогось пацифістського анабіозу і поступово доходять висновку, що діяти необхідно більш рішуче, щоб зупинити зло саме на цьому етапі, щоб не було ще більшого зла і не було ще більших жертв», — в інтерв’ю LRT.lt говорить український військовий експерт Олександр Коваленко.
На рішучість союзників України в Кремлі відреагували погрозами. Володимир Путін заявив, що в НАТО повинні розуміти, «з чим вони грають, перш ніж говорити про нанесення ударів углиб російської території», вказавши на високу густоту населення в країнах Європи, тим самим, вочевидь, натякаючи на можливу військову відповідь Москви.
В інтерв’ю О. Коваленко поміркував про те, чи докорінно змінить ситуацію на фронті дозвіл, наданий Україні з боку партнерів для ударів по російській території. І з чим пов’язаний психологічний злам у розумах керівництва країн-членів НАТО, який відбувається на третій рік широкомасштабної війни в Україні.
— Напередодні Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський сказав про те, що Польща не буде виступати проти того, щоб Україна використовувала зброю, яку їй постачає Польща для ударів по території Росії. Низка європейських політиків виступили зі схожими заявами. США також дають добро. Що цей дозвіл з боку союзників України взагалі змінює в нинішній війні?
— Він дійсно може серйозно вплинути на ту ситуацію, яка існує, насамперед у прикордонній зоні. Оскільки проблематика прикордонної зони полягає в тому, що ми зі свого боку можемо спостерігати за тим, як Росія накопичує сили і засоби, наприклад, у Білгородській, Курській, Брянській областях. Вони розгортають польові табори, накопичують техніку в певній тиловій зоні, але ми не можемо працювати на випередження, відпрацювати ці цілі.
Засоби як такі у нас є. Від наших міжнародних партнерів ми отримуємо далекобійну артилерію, реактивні системи залпового вогню і засоби ураження. У нас є ракети оперативно-тактичного рівня — «Atacms», «Storm Shadow», «Scalp EG», але запобігти, наприклад, тому ж самому повторному нападу з Бєлгородської області на Харківську область ми не змогли, оскільки не мали відповідного дозволу на застосування цих засобів.
Тому значною мірою це б зменшило такі загрози.
Другий момент — це, звісно, нанесення ударів по важливих військових об’єктах, які перебувають на території Російської Федерації (РФ) і безпосередньо беруть участь як у забезпеченні окупації наших територій у зоні бойових дій, так і в ударах по тиловій Україні — містам, або прикордонним територіям.
Наприклад, по Харкову, де зараз просто геноцид відбувається. Він щодня обстрілюється з території РФ, і особливо активно застосовуються кориговані авіаційні бомби, вагою пів і півтори тонни, які вони можуть запускати на великих відстанях. Тобто російська авіація перебуває за межами ураження нашими засобами протиповітряної оборони.
Дозвіл на знищення літаків у повітряному просторі Росії, російських бойових військових літаків, значною мірою зменшив би цей терор цивільного населення. А нанесення ударів тактичними ракетами по аеродромах, де базуються Су-34, Су-35, російська бойова авіація, звісно ж, зменшило б кількість цих носіїв і, відповідно, їхнє оперування загалом у повітряному просторі не тільки Росії, а й у повітряному просторі України, на тимчасово окупованих територіях.
Тому необхідність просто колосальна в отриманні такого схвалення.
— Як вам здається, у чому головні страхи тих, хто не підтримує цього схвалення? Наприклад, керівництво Італії, схвалення США в цьому питанні теж залишається лише частковим.
— Вони виправдовують це якоюсь ескалацією, хоча я не знаю, що вони мають на увазі під цим словом — «ескалація». Напад на Україну російських військ? Черговий ракетний удар по українських містах і вбивство цивільних, яке системно відбувається в Україні вже третій рік? Що вони під цим мають на увазі?
Є, звичайно, певний пул так званих експертів, які вважають, що це може призвести до конфлікту Росії і НАТО. Але це ще більш смішно звучить, якщо чесно.
Росія зараз по всьому світу, в країнах Азії, Африки шукає, де б купити стару радянську зброю, яку передавали цим країнам у минулому, або ж російську, яку за ці 30 років вони експортували в ці країни. Вони намагаються їх викуповувати в Центральній Азії, Африці, у Судані зараз ведуться переговори, щоб викуповувати танки.
Це від хорошого життя відбувається, від того, що військово-промисловий комплекс [РФ] працює 24 години, 7 днів на тиждень і всім забезпечений? Ні, це свідчить про виснаження ресурсів російського військово-промислового комплексу, насамперед того, що працює не на створення нової, а на відновлення старої зброї, яка залишилася у спадок від радянської армії.
І в цьому контексті постає питання, які загрози можуть бути в такому разі для НАТО, якщо Росія на третій рік війни з Україною вже практично повністю виснажена і шукає по всьому світу танки? Вона буде починати конфлікт із Північноатлантичним Альянсом? Це самогубство, це постріл у собі ногу.
— Одна із загроз, яку виокремлюють деякі експерти, полягає в можливості застосування Росією ядерної зброї. Чи не здається вам, що вона може реалізуватися?
— Це класичний шантаж ядерною зброєю, який тягнеться ще з часів Радянського Союзу.
Напевно, жодна інша країна у світі, яка володіє статусом ядерної, так часто не погрожувала кому б то не було ядерним кийком, як Радянський Союз і як РФ. Причому РФ Радянський Союз у цьому питанні навіть переплюнула. Вона погрожує абсолютно всім своєю ядерною зброєю, але жодного разу не застосовувала її і не застосує.
Оскільки застосування ядерної зброї в конвенційній війні може викликати абсолютно несподівану і небажану для РФ реакцію з боку країн, які не тільки підтримують, наприклад, Україну. Це могла б бути й негативна реакція з боку країн ядерного клубу, зокрема того ж Китаю, який взагалі на кожну заяву Росії щодо застосування ядерної зброї вкрай болісно реагує, причому на офіційному рівні.
Тому це не більше ніж пустодзвінство з метою шантажу і спроби налякати, але не щось реальне, на що може піти Росія.
— Ви до цього сказали, що дозвіл з боку партнерів міг би дозволити Україні знищувати російську авіацію на території РФ. Ми ж бачили, що це вже відбувалося. Атаки відбувалися і на військові аеродроми, Україна неодноразово збивала винищувачі, російські бомбардувальники на території Росії. Які були задіяні засоби для того, щоб здійснювати такі удари і що зміниться зараз?
— По аеродромах, насамперед, завдавали ударів за допомогою дронів. Але тут слід розуміти, що дрон, у кращому разі, може вразити одну ціль, тоді як на аеродромі їх десятки. І знищення одного, двох, трьох літаків — так, це непогано, це хороший результат, особливо коли цьому дрону вдається пролетіти сотні кілометрів, оминувши засоби протиповітряної оборони. Але зовсім інша річ, коли на аеродромі, де розміщено 20 літаків Су-34, прилітає не один дрон, у якого бойова частина — 30 кг вибухової речовини, а коли прилітає, наприклад, балістична ракета «Atacms», у якої бойова частина — півтонни, і, тим паче, якщо вона касетного типу, і там 900 суббоєприпасів.
Така ракета якраз може накрити за площею весь аеродром. І ці всі 20 літаків Су-34, які є основними носіями авіабомб, будуть або знищені, або пошкоджені і потребуватимуть ремонту, тобто виведені з бойового ладу.
Що ж до збиття російських літаків у небі. Так, дійсно, було кілька таких моментів, коли в повітряному просторі РФ збивалися їхні бойові літаки. Але це більше не повторилося, і це, швидше за все, пов’язано з тим, що нашим партнерам не сподобалося те, що далекобійні засоби протиповітряної оборони відпрацювали по повітряному простору Росії.
— Ми зараз поговорили про те, що дозвіл на удари по території Росії все частіше лунає з боку лідерів різних країн, але що ми можемо казати про запаси і постачання озброєння, яке для таких ударів необхідне? Чи вистачає його Україні зараз і чи не буде в майбутньому такого, що поставки знову будуть стопоритися, як ми спостерігали раніше?
— Військово-промисловий комплекс [країн Заходу], звісно, зараз працює на зовсім інших потужностях, значно більших, ніж це було 2022 року. Проте все одно це — не той рівень, який хотілося б бачити. Тому певний дефіцит так чи інакше виникатиме.
Проте військово-промисловий комплекс Сполучених Штатів і військово-промисловий комплекс Європейського Союзу сумарно, працюючи на повну, все ж значно перевершує можливості РФ. Особливо з урахуванням того, що військово-промисловий комплекс Росії може працювати на нову продукцію у вигляді боєприпасів, снарядів для артилерії, ракет для ударів по території України. Але коли виникає питання техніки — танки, бойові броньовані машини, артилерія, комплекси протиповітряної оборони тощо, тут уже не стільки виробництво домінує, скільки відновлення старих радянських запасів, які знову-таки виснажуються.
У той час, як у США і у Європи є не тільки запаси ще періоду холодної війни, а й у принципі їхній військово-промисловий комплекс може працювати на нову продукцію.
І сумарно це, звісно, значно домінує в кількості над тим, що може виробляти Росія.
— Чим, на ваш погляд, обумовлений цей психологічний злам партнерів України? Тому що крім того, що ми говоримо про дозвіл ударів по території Росії, зараз ідеться і про відправлення французьких інструкторів, наприклад, в Україну. З чим ви пов’язуєте цю рішучість?
— Це все одно, що поставити запитання, як відбувався психологічний злам під час Другої світової війни. Була ж та ж сама ситуація, із Судетами, наприклад. Це ж не створило масштабної хвилі обурення. Потім була Польща, тоді вже почалася реакція.
Але, що з себе являла ця нацистська пульсуюча нова загарбницька маса, що пульсує, було зрозуміло і заздалегідь, можна було б до цього підготуватися, більш консолідуватися. Але консолідація міжнародного співтовариства почалася саме тоді, коли вісь зла почала себе проявляти найагресивніше і зупинити її вже було дуже складно. Тому я якоюсь мірою проводжу паралелі з Другою світовою війною.
Єдина різниця в тому, що, зважаючи на дещо спокійніший історичний період, який ми переживали після Другої світової, без глобальних потрясінь у Європі, масштабних потрясінь військового характеру, [зараз] реакція була ще сповільненіша. І в зв’язку з цим тільки зараз європейські лідери прокидаються, відходять від цього якогось пацифістського анабіозу і поступально приходять до висновку, що діяти необхідно більш рішуче, щоб зупинити зло саме на цьому етапі, щоб не було ще більшого зла і не було ще більше жертв.