Присвоєння підрозділу Сил спеціальних операцій ЗСУ почесного найменування «імені Героїв УПА» стало приводом до загострення відносин між Україною та Польщею. Претензії та вимоги до України вже понад місяць лунають від топ-посадовців та політиків. Навіть тих, кого українці звикли вважати дружніми до нашої держави.

Піковою точкою стало повернення чинним і двома колишніми Президентами України Орденів Білого Орла ‒ найвищої державної нагороди Польщі. Увагу на протистояння звернув Європейський Парламент: у резолюції від 8 липня висловлюється жаль через те, що під час ухвалення рішення про найменування військового підрозділу Україна «не врахували почуття та скорботу польської сторони».

Для багатьох українців реакція Варшави стала неприємною несподіванкою. Адже вшанування УПА та інших борців за незалежність в Україні не має антипольського підтексту. Ставлення абсолютної більшості українців до поляків протягом останніх десятиліть було позитивним. І ще більше покращилося під час повномасштабної війни з огляду на підтримку та допомогу від польського народу і держави.

Читайте також: Євген Якунов: Дві УПА. Яка з них дратує поляків?

Однак у колективній пам’яті поляків сприйняття УПА та ОУН існує майже виключно в рамках наративу про «Волинську різанину». А політичні оцінки подій 1940-х років закріплені на рівні законодавства. Центр стратегічних комунікацій розібрав 10 ключових складових цього наративу.

1. Основа конфлікту — ідеологія українського націоналізму, яка була українською версією фашизму чи нацизму

Польсько-українське  протистояння під час Другої світової війни є продовженням конфлікту українського та польського державницьких проєктів. Конфлікт спалахнув під час розпаду Австро-Угорської та Російської імперій наприкінці Першої світової війни.

Обидва проєкти розглядали Захід України і невід’ємну частину української та польської держави відповідно. Наслідком серії військових конфліктів та міждержавних угод станом на 1921 рік територія Волині (сучасні Волинська та Рівненська області), так само як і Східна Галичини та інші західні українські етнічні землі, опинилися під контролем польської держави ‒ Другої Речі Посполитої.

Незалежна українська держава ‒ Українська Народна Республіка ‒ була знищена зусиллями більшовицької Росії та Польщі. Українці та інші національні меншини зазнавали дискримінації у Другій Речі Посполитій. Політика уряду щодо «східних кресів» ‒ Заходу України, Заходу Білорусі та Литви ‒ мала ознаки колоніальної. Під час Другої світової війни на цих теренах спалахнули етнічні конфлікти: польсько-український, польсько-білоруський та польсько-литовський.

Читайте також: Холодна війна Варшави з Києвом на тлі цунамі правих рейтингів та історичних фантомів Волинської трагедії

Пропагандистська листівка УПА  «Воля народам, воля людині» (1949 рік)

 

Організація українських націоналістів вважала контроль Польщі над Заходом України окупацією. Ідеологією ОУН був інтегральний або ж «організований» націоналізм. Ідеологія ОУН була близькою до ідеологій тогочасних європейських правих рухів, а також характерною для антиколоніальних визвольних рухів 20 століття у Європі, Азії, Африці. В роки Другої світової війни відбулася трансформація ідеології ОУН у напрямку поєднання націоналізму та демократії.

Читайте також: Спасти себе і спасти ціле людство — місія українців

2. Ідейно-програмні засади Організації українських націоналістів,  які від самого початку створення ОУН передбачали цілковите знищення польського населення на західноукраїнських теренах

Обкладинка офіційного видання ОУН «Розбудова держави» (джерело: Історична правда)

 

Головною політичною метою ОУН було відновлення Української держави на її етнічних теренах. Жоден програмний документ ОУН не містить положень про знищення польського населення чи інших етнічних чи релігійних груп.  Не було подібних закликів і в публічних заявах лідерів ОУН. А під час розгортання УПА у її складі створювалися національні формування цілком складені з представників інших національностей: грузинів, азербайджанців, татар тощо.

3.  Знищення польського населення було першим і головним завданням створеної в 1942-1943 роках Української повстанської армії

Бійці УПА 

 

Створення УПА було реакцією на жорсткий окупаційний режим, встановлений нацистською Німеччиною. Метою УПА був захист місцевого українського населення від нацистів та радянських партизанів. Згодом, УПА включилася у боротьбу з Армією Крайовою та іншими польськими збройними формуваннями, які намагалися встановити контроль над Заходом України. З 1944 року УПА розпочинається активне протистояння УПА з радянськими органами державної безпеки та Червоною армією.

Читайте також: Вирвані з землі: трагедія депортації українців із Закерзоння у 1944-1951 роках

4. Існував таємний наказ  командування УПА про «тотальне знищення поляків»

Жодних документальних доказів існування такого наказу немає. Спекуляції навколо так званих таємних «наказу №1» чи «директиви Клима Савура» спираються на відверті підробки та маніпуляції свідченнями окремих бійців УПА на допитах НКВД/МГБ, оприлюднені після Другої світової війни.

5. Антипольські дії українських повстанців мали чіткий, спланований характер. У ніч з 11 на 12 липня 1943 року відбулася наймасштабніша операція, під час якої знищено понад 100 населених пунктів на Волині

Меморіал жертвам Волині у Варшаві  (фото: Укрінформ)

 

У польських джерелах 1943 року зафіксовано, що антипольська акція 11-12 липня охопила «кільканадцять» (тобто, більше 10-ти, але менше 20-ти) населених пунктів. Твердження про «100 поселень» спирається на пізніші усні свідчення, а не на автентичні документи. Жодних підтверджень про проведення настільки масштабної операції не містять ні німецькі, ні радянські джерела.

Станом на літо 1943-го УПА не мала достатнього ресурсу для проведення скоординованих акцій, що охоплювали б десятки населених пунктів.

6. У 1944 році антипольські акції поширено на терени Галичини (тому з’являється відносно новий термін «галицька різанина»)

Події на Галичині були збройним протистоянням польських та українських збройних формувань з метою встановлення контролю над регіоном, а з літа 1944-го ‒ ще й  з активним залученням радянської держбезпеки. Всі сторони конфлікту вчиняли воєнні злочини проти цивільного населення та полонених.

Читайте також: У 1930-х роках за націоналістичну діяльність засудили понад 20 тисяч українців

7. Вбивства українців на Холмщині в 1942-1943 роках не мають жодного стосунку до подій на Волині чи Галичині

Перші задокументовані випадки насильства польских підрозділів проти українського населення Холмщини припадають на літо 1942 року. Нападам польських підпільників на українські села передували вбивства окремих представників української громади.

Паралельно на Волині підрозділи УПА здійснювали напади на поляків ‒ переважно на співробітників німецької окупаційної адміністрації та посадовців часів Другої Речі Посполитої. Розкручування воронки взаємного насильства доволі швидко переросло у напади на цивільне населення в умовах збройного конфлікту польських та українських партизанських формувань. Події на Волині, Галичині, Холмщині, Підляшші, Надсянні були частиною польсько-українського протистояння в умовах німецької окупації, яке продовжилося і після вигнання нацистів.

8. Польське підпілля під час конфлікту проводило лише захисні та відплатні акції 

Вояк Армії Крайової та вбитий український селянин, село Сагринь на Холмщині (березень 1944 року)

 

Армія Крайова, Батальйони хлопські та інші польські підрозділи, поляки у складі радянських «истребительных» батальйонів та німецької допоміжної поліції вчиняли вбивства та інші злочини проти українського цивільного населення. Представники польської історіографії схильні називати ці злочини «відплатними акціями» та «виправдовувати» їх скоєними напередодні злочинами УПА проти цивільних поляків.

Для «пояснення» злочинів, для яких не вдалося знайти переконливий привід, використовується термін «попереджувальні відплатні акції». Йдеться фактично про  «превентивне покарання» чи «превентивну помсту» цивільним за злочини, які лише мали вчинити в майбутньому українські партизани.

Читайте також:   Орися з п’ятьма мовами або історія елітної розвідниці ОУН яка перетворювала школу на криївку

9. Депортація українців, здійснена в рамках акції «Вісла», була вимушеною військовою операцією, спрямованою проти українського повстанського руху, а не українського населення

Виселення українського села, квітень 1947 року

Читайте також: В Польщі закрили розслідування щодо операції «Вісла». Це ганьба — кажуть історики

 

Операція «Вісла» була де-факто етнічною чисткою, яку вчинив комуністичний режим повоєнної Польщі спільно зі сталінським СРСР у квітні-липні 1947 року. Понад 140 тисяч українців Холмщини, Підляшшя, Надсяння та Лемківщини були депортовані переважно на північний захід Польщі ‒ «повернені землі», з яких тривало вигнання німецького населення. На ці ж території польський уряд переселяв поляків, депортованих з приєднаних до СРСР територій:  Заходу України, Білорусі та Литви.

Узгоджені дії комуністичних режимів Кремля та Варшави були спрямовані на «очищення»  прикордонних територій від потенційно нелояльного населення та «вирівнювання» їх етнічного складу.

10. Є достатні підстави вважати знищення поляків на Заході України геноцидом

Меморіал польсько-українського примирення у селі Павлівка Волинської області  (фото: Історична правда)

 

Вживання терміну  «геноцид» щодо польсько-українського конфлікту під час Другої світової війни є політичною, а не науковою чи правовою оцінкою.  Українські та іноземні історики зазвичай розглядають ці події як збройний конфлікт (війну) між польським та українським партизанськими рухами, під час якого обидві сторони здійснювали дії, які можна кваліфікувати як етнічні чистки.

До конфлікту в різні періоди були залучені німецькі формування, Червона армія, радянські партизани та органи держбезпеки, а також злочинні угруповання, непідконтрольні ні німцям, ні «совєтам», ні ОУН, ні польській підпільній державі.   Злочини проти цивільних вчиняли всі сторони конфлікту з мотивів помсти, зведення особистих рахунків, пограбування, знищення бази підтримки партизанського руху тощо.

В українській історіографії та колективній пам’яті українське-польське протистояння під час Другої світової війни має усталену назву ‒ «Волинська трагедія». Зусилля держави та суспільства спрямовані на польсько-українське порозуміння та примирення і налагодження діалогу.

Читайте також: Як Український національний пантеон став черговим приводом для загострення відносин з Варшавою

Його результатами стали відновлення пошукових та ексгумаційних робіт, перепоховання жертв за християнськими традиціями, а також відновлення роботи  Польсько-українського конгресу істориків у травні 2026 року. Уникнення політичних спекуляцій про трагічні сторінки минулого та спрямування зусиль на вирішення спільних викликів сучасності заради майбутнього відповідає інтересам обох держав. Адже вигодонабувачем польсько-українських конфліктів у минулому завжди ставала Москва.

—

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки