Україна перетворилася в останню лінію фронту в тривалій боротьбі Європи за свободу

мах

Цьогоріч головною темою форуму YES стала тема щастя…

Для країни, якій ближчим часом доведеться ще завзятіше боротися за існування і свободу в дуже цинічному “демократичному” світі – це особливо актуально. Це сарказм, ясна річ. Усвідомлюю, що така тема форуму обрана невипадково і мала слугувати дуже зручним контекстом для Президента Зеленського та його порядку денного. Цей форум був організований саме для нього. Однак, серед спікерів YES-2019 таки пробилося кілька променів адекватності. Ось їхні тези.

Ювал Харарі:
«Насправді, очі всього світу зараз обернені на Україну. Справа в тому, що ідея ліберальної демократії, яка 10-20 років тому здавалася непереможною і вважалася майбутнім, за останні 4 роки пішла на спад. Люди втрачають віру і це є загрозою майбутньому. Україна є світлим променем, де люди ще мають віру в свободу, у відкритість, у ці цінності – тому люди стежать за тим, вдасться Україні чи ні».

Міністр зі справ Європи уряду Великобританії Крістофер Пінчер:
«Спроби Росії замкнути Україну в її уявній сфері впливу повертають нас в дуже нещасливі й темні часи, які ми вважали даниною підручників з історії. Для мене це означає, що Україна перетворилася в останню лінію фронту в тривалій боротьбі Європи за свободу, демократію та безпеку. Коли я був студентом, ця лінія фронту пролягала в Західній Німеччині і на кордонах Австрії, а сьогодні лінія фронту – це Україна». «Україна доводить, що ми не можемо сприймати демократичні свободи як даність – ці цінності вимагають постійної пильності, щоб захищати їх від диверсій та підривів»

Ніл Фергюсон:
«Після 1945 року домінувала не ООН, або якась її філія — ця організація була паралізована суперництвом великих держав. Домінантними інституціями були військові альянси супердержав – НАТО і «Варшавський договір», великою мірою світ формували вони. Причина, чому було менше конфліктів після 1945 року — це не МВФ, або ООН, чи СОТ. Це факт того, що США досягли військової переваги такого рівня, якого доти не досягала жодна інша країна».

Михайло Басараб

і