Багато хто порівнює дію пандемії із природньою катастрофою, від якої є не лише пряма, але й велика супутня шкода.
Як і інші катастрофи, пандемія також ділить життя на “до” і “після”. І не все, що було в житті “до”, залишиться у житті “після”.
Уряди багатьох країн і міжнародні організації намагаються підрахувати, якими є втрати від карантину, передусім, в економіці.
Але деякі з наслідків пандемії не є абсолютно очевидними. Їх не так легко підрахувати. І все ж, вони є дуже серйозними і такими, що в перспективі можуть вплинути на світ набагато більше, ніж економічна рецесія.
Ми зібрали кілька ознак того, що світ ще довго не буде таким, як до початку пандемії COVID-19.
1. Освіта
Транспорт, туризм, торгівля, ресторанний бізнес, безперечно, надзвичайно постраждали від пандемії.
Але насправді не вони є найбільшою жертвою. Правильною відповіддю тут може виявитися освіта.
За різними підрахунками, карантинні обмеження, запроваджені у світі, позначилися на 70% студентства.
Багато хто не сприймає цю галузь як частину економіки. Хоча насправді гроші – це “кров” академічної освіти, яка циркулює від плати за навчання та проживання у гуртожитках і кампусах, до оплати праці викладачів, аудиторій і конференцій, досліджень та лабораторій.
У найкращих освітніх закладах сотні років складалася бізнес-модель: ти платиш за навчання і щонайменше три роки спілкуєшся у вузькому колі осіб на визначені теми.
З поширенням коронавірусу ця модель зламалася.
Іноземних студентів, які переважно платять більше за інших, відіслали додому. Деякі з них забажали повернути кошти за навчання.
Зробити централізований підрахунок втрат галузі складно. Кожен університет має свою систему фінансування. Але масштаби проблеми можна уявити за окремими цифрами.
Наприклад, у США минулого академічного року навчалися 360 тисяч студентів з Китаю.
Лише від них університети і американська економіка отримували близько 45 млрд доларів на рік.
У Британії іноземні студенти щороку залишають 20 млрд фунтів. До “брекзиту” також рахували, що кожен студент з-поза меж ЄС із високою платою навчання у Британії приносив країні близько 102 тисяч фунтів на рік.
За карантину заняття перейшли в онлайн. У Кембриджі вже оголосили, що весь наступний навчальний рік лекції проходитимуть виключно онлайн. І для багатьох стало важко відрізнити першокласну систему оксбриджських т’юторіалів від менш престижної (і дешевшої) дистанційної освіти.
З набором нових студентів також все сумно. Далі почнеться те, що називають “ефектом трубопроводу”, адже те, що мало хто розпочне бакалаврат цього року, означає, що аудиторії будуть напів порожніми впродовж не одного, а наступних трьох років. Нестача коштів відчуватиметься також не один рік.
Крім того, не лише не відбуваються, але й надалі скасовуються конференції. А це було саме тим місцем і часом, коли багаті випускники відомих університетів могли зробити щедру пожертву на розвиток alma mater.
Скільки університетів збанкрутують через усе це, наразі невідомо. Але те, що серйозні фінансові проблеми матимуть навіть найвідоміші та найпотужніші – очевидно.
Не кращий стан справ і з початковою та середньою освітою. За оцінками Програми розвитку ООН, за час карантину, коли не працювали школи, реальний загальний показник кількості дітей “поза школою” становив 60%.
За спостереженнями ПРООН, коронавірус став “лінзою”, крізь яку прірва між бідними і багатими країнами стала більш наочною.
У країнах з низьким рівнем людського розвитку через відсутність або недоступність інтернету 86% дітей залишалися “поза школою” під час карантину, тоді як у багатших країнах — лише 20%.
Освіта, разом із рівнем доходів та станом медицини, – один із трьох головних показників, від яких залежить Індекс людського розвитку, який ООН розраховує вже 30 років.
Цього року, коли під удар потрапили усі три базові показники, він вперше буде від’ємним.
Тобто вперше, сприраючись на цифри, можна сказати, що людство регресує.
2. Музеї
Більшість музеїв світу втратили до 80% своїх доходів буквально за одну ніч – щойно певна країна оголошувала карантин.
Мережа європейських музейних організацій підрахувала, що третина музеїв втрачає близько тисячі євро за кожний тиждень карантину. Кожен четвертий – до 5 тис. євро, кожен десятий – до 30 тис. євро.
“Лідерами” є віденський Музей історії мистецтв (Kunsthistorisches Museum) та амстердамський Національний музей (Rijksmuseum), втрати яких становили від 100 до 600 тис. євро за кожен тиждень зачинених дверей.
Звісно, найбільше потерпають музеї у відомих туристичних містах, які виявилися заблокованими через карантин.
Якими будуть наслідки цього?
За підрахунками ЮНЕСКО та Міжнародної музейної ради (ICOM), після зняття обмежень кожен десятий музей може вже ніколи не відкритися для відвідувачів.
Через поширення коронавірусу свої двері були змушені закрити понад 85 тисяч музеїв – це кожні 9 із 10.
Лише найвідоміші та найбагатші музеї на час карантину змогли запропонувати онлайн екскурсії або вебінари для відвідувачів. Але далеко не всіх влаштовують віртуальні походи до музею.
Як підкреслюють у ICOM, коли музеї втрачають відвідувачів, без засобів до існування залишаються і їхні працівники – мистецтвознавці, історики, реставратори, які мають досить рідкісні спеціальності та навички.
Як твердить генеральний директор ЮНЕСКО Одрі Азулай, варто пам’ятати, що музеї відіграють фундаментальну роль у тому, наскільки витривалим є суспільство за умов кризи, наскільки воно здатне чинити опір скрутним обставинам. Свого роду колективний інтелектуальний імунітет.
На підтвердження цьому нині деякі музеї вже почали збирати інформацію та артефакти, пов’язані із коронавірусом. І, якщо у них буде майбутнє, згодом про нинішню пандемію можна буде дізнатися так само, як і про пошесті чуми чи “іспанки”.
3. Театри
Театри можуть бути останніми закладами з життя “до”, які відновлять роботу. Ті, що виживуть.
Щойно закрилися каси, театри втратили головне джерело існування – продажі квитків.
Актори, сценаристи, декоратори, костюмери, гримери, технічні працівники і ще купа театрального люду залишилися без доходів.
Сам образ театру – темної зали, повної незнайомих людей, які перебувають разом тривалий час, тепер здається дуже небезпечним.
Відновлення роботи із дотриманням вимог соціального дистанціювання – до 2 м між відвідувачами – не має фінансового сенсу, кажуть керівники провідних театрів.
І це вже не кажучи про те, як дотримуватися дистанції на сцені та у гримерних.
На відміну від кіноіндустрії, яка також зазнає значних збитків через коронавірус, театр передбачає пряме, особисте спілкування з глядачем.
І онлайн-трансляції відомих театральних постановок, які мали своїх прихильників ще до карантину, навряд чи хочеться назвати тим, як має виглядати майбутнє театру.
Принц Чарльз, який у березні перехворів на коронавірус, нещодавно висловив занепокоєння тим, як переживуть коронавірусну кризу театри.
Принц, який є патроном десятків культурних закладів у Британії, вважає, що вони мають “величезну важливість” для економіки.
І справді, театри лондонського Вест-енду були не лише культурними закладами, але й туристичними драйверами.
А нині керівники Національного театру, Королівської шекспірівської компанії та лондонського культурного Центру на південному березі твердять, що не зможуть побороти фінансові проблеми без державної допомоги.
Якщо таке відбувається із “грандами”, що можна сказати про інших?
На тлі викликів, із якими через коронавірус стикнулися навіть найпотужніші економіки світу і системи охорони здоров’я у найбагатших країнах, обговорення долі театрів може викликати посмішку.
Проте, якщо відкинути гуманітарні міркування про роль театрів для людства, і оперувати лише цифрами, вони вражають.
За підрахунками Центру економічних та бізнесових досліджень (CEBR), минулого року мистецтво і культура принесли британській економіці 10,8 млрд фунтів. Ця галузь дала майже 3 млрд фунтів податків і забезпечила понад 350 тисяч робочих місць.
Але поки що Мистецька Рада Англії надала 90-мільйонний грант, який має підтримати більшість театрів до кінця вересня. А далі, як передбачають оглядачі, багато хто все одно піде на дно.
На “континенті” справи не кращі. Мистецтво і культура давали близько 3,8% ВВП Євросоюзу. Поки що на підтримку театрів ЄС виділив 2 млн євро, і 5 млн євро – на підтримку кіноіндустрії.
У США пандемія може коштувати галузі культури та мистецтва (музеї, театри, культурні центри) близько 4,5 млрд доларів, підрахували у неприбутковій організації Americans for the Arts. Там також передбачають, що кількість відвідувачів скоротиться на понад 55 мільйонів, а доходи від продажу квитків – на майже 35 тис. доларів в середньому для кожного закладу.
Загалом галузь мистецтва забезпечує близько 4,5% ВВП США, дає роботу 5 мільйонам людей. Із 2-мільярдного пакета, який ще у березні Конгрес США виділив на подолання кризи, на підтримку культури дали 300 млн доларів.
Утім, попри все це, багато хто вірить, що згодом театри – ті, що переживуть кризу, – відкриють свої двері для глядачів, а глядачі не боятимуться ходити на вистави і будуть в змозі оплатити квитки.
Врешті, у 1606 році, коли під час чергового спалаху чуми у Лондоні закрили театри, “на самоізоляції” Шекспір завершив писати три шедеври – “Король Лір”, “Макбет” та “Антоній і Клеопатра”.