Cистема грошових відносин та світова валютна система

мах

 

 

Система грошових відносин не обмежується використанням грошей лише на рівні національного ринку. Інтернаціоналізація економічних відносин, міжнародний поділ праці та інтеграція економічних систем різних країн зумовлюють відповідну інтернаціоналізацію грошей. Тому поняття грошових і валютних відносин є невід’ємними складовими єдиного комплексу господарських зв’язків, що формуються в економічній системі будь-якої держави.

Грошова система – це форми організації грошового обігу, що склались історично і закріплені національним законодавством. У залежності від видів грошей, розрізняють грошові системи двох типів:

  • система металевого обігу, яка базується на дійсних грошах (золото, срібло), які виконують усі п’ять функцій, а існуючі банкноти без перешкод обмінюються на дійсні гроші;
  • система паперово-кредитного обігу, при якій дійсні гроші не беруть участі в обігу, вони замінені на умовні знаки вартості – паперово-кредитні гроші.

У залежності від кількості металів, що використовуються в якості бази грошового обігу, виділяють 2 види металевих грошових систем:

біметалізм, – система, у якій роль загального еквівалента закріплена за двома металами (золотом та сріблом), і встановлюються 2 ціни на 1 товар;

монометалізм, – грошова система, в якій один метал виконує функцію загального еквівалента. В більшості країн світу, срібний монометалізм історично змінився на золотий.

Відомо 3 види золотого монометалізму:

  • золотомонетний;
  • золотозливковий;
  • золотодевізний (при якому банкноти обмінюються на золоті платіжні засоби в іноземній валюті, система властива колоніальним країнам).

Період „золотого стандарту” – це період золотого мо­нометалізму, що набув свого розвитку в 20-ті роки XIX ст. в Англії, а в 70-ті роки став міжнародним. У національно­му грошовому обігу він проіснував до 30-х, а в міжнарод­ному – до 70-х років XX ст., поступившись місцем нероз­мінним на золото кредитно-паперовим грошам.

Якщо товарні гроші чи гроші з благородних металів виконували роль загального еквівалента тому, що були втіленням людської праці – са­мі мали вартість, то кредитно-паперові гроші набувають „вартості” у процесі обігу, оскільки заміняють в обігу ре­альні гроші.

Кредитно-паперові гроші – це всі види грошей, які не мають внутрішньої товарної вартості. Іноді їх називають фідуціарними грошима, тобто таки­ми, що засновані на довірі. Кредитні гроші – узагальнююче поняття. До них нале­жать різні види грошей, які об’єднують у дві великі групи: готівкові та безготівкові (депозитні) гроші. Готівкові гроші – переважно паперові гроші у вигляді банкнот і казначей­ських білетів, а також цінні папери.

Безготівкові (депозитні) гроші – найпоширеніший вид кредитних грошей. На них припадає до 90% від усієї грошової маси краї­ни, їх основою є депозит – тимчасово вільний грошовий капітал, покладений на поточний рахунок у банку. Отже, їх належне функціонування можливе лише в економіці з розвинутою кредитною і банківською системами.

Рух безготівкових (депозитних) грошей здійснюється за допомогою відповідних кредитних засобів обігу і плате­жу – векселів, платіжних доручень (інкасо за акцептної форми розрахунків та банківські перекази), розрахунко­вих чеків (звичайних, акцептованих, з лімітованих або нелімітованих книжок), акредитивів, кредитних карток, електронних грошей.

Останніми роками набули поширення так звані елек­тронні гроші – безготівкові гроші, обіг яких базується на новій технології, яка дає змогу переказувати гроші та реєструвати інформацію про ці перекази безпаперовим способом – за допомогою електронних розрахункових систем.

Існують такі канали використання електронних грошей:

– автоматизована розрахункова плата;

– система автоматизованого касира і система термі­налів.

Автоматизована розрахункова палата – мережа бан­ків, пов’язаних з одним обчислювальним центром. Авто­матизований касир уможливлює здійснення без участі людини низки грошових операцій: отримання готівкових грошей, приймання вкладів, перекази з одного рахунку на інший. Електронна система розрахунків у торговельних точках охоплює операції з дебетовими і кредитними карт­ками, чеками. Вона здійснюється через спеціальні пристрої – термінали: кредитна картка вставляється у відповідний термінал, і сума покупки, отриманих послуг або го­тівкових грошей автоматично списується. Одночасно у пам’ять картки вносяться відомості про час, місце і харак­тер операцій. Ці відомості зберігаються у пам’яті магазин­ного або банківського комп’ютера. Протягом дня інформа­ція в автоматичному телефонному режимі передається до банку, де здійснюється остаточне перерахування на рахунки.

Платіжна пластикова картка – виступає носієм та способом використання електронних чи безготівкових грошей та інструментом перетворення їх на готівкові. Розрізняють дебетові картки – з яких можна зняти суму, яка не перевищує наявного залишку або розрахуватись за різні товари та послуги в аналогічному режимі. Кредитні картки дають можливість використати додатковий банківський ресурс у процесі готівкового чи безготівкового розрахунку, у відповідності до контракту укладеного з банком.  

Платіжна вимога – це документ, за яким отримувач грошей подає до банку вимогу до платника щодо сплати йому певної суми грошей. Цей документ використовується тільки при взаємозаліку.

Платіжне доручення – це доручення підприємства банку про перерахування певної суми зі свого рахунку на рахунок іншого підприємства. Таке доручення дійсне протягом 10 днів з дня виписки, при цьому день виписки не враховується. Платіжні доручення приймаються банком до виконання лише за наявності коштів на рахунку платника, якщо інше не обумовлено між банком і володарем рахунку.

Чек – це документальний дозвіл, який чекодавець надає чекотримачу  на отримання певної суми коштів з його банківського рахунку. Чековий оборот у розвинутих краї­нах становить майже 90% від депозитного обігу.

Акредитив – це грошове зобов’язання банку сплатити кошти третій особі (постачальнику) з рахунку клієнта (платника), що уклав акредитивний договір з банком, у випадку надання третьою особою документів, передбачених у договорі. Банк може виконати таке зобов’язання сам, а може надати повноваження здійснити виплату іншому банку.

Акредитиви можуть бути:

  • покритими, при відкритті яких банк-емітент перераховує кошти платника (клієнта) в розпорядження банку, що буде здійснювати оплату;
  • непокритими, при яких кошти залишаються в банка-емітента;
  • відзивними, які можуть бути змінені або анульовані без попередньої згоди постачальника (третьої особи);
  • безвідзивними, що не можуть бути змінені без згоди постачальника, на користь якого вони відкриті.

Вид акредитиву, що використовується в розрахунках, обумовлюється в акредитивному договорі.

Вексель – це цінний папір, що посвідчує безумовне грошове зобов’язання особи, що випустила вексель, сплатити визначену суму грошей особі, яка в даний момент є володарем векселя. Тобто, особа, що випустила вексель є боржником особи, яка є власником векселя.

Існує 2 види векселів:

—  простий;

  • переказний, який містить у собі письмовий наказ володаря векселя особі, що його видала, сплатити визначену суму грошей в певний період третій особі.

За іншою класифікацією, існує 4 види векселів: комерційні (з реальним товарним покриттям), державні (емітентом яких є держава), банківські, податкові.

Згідно з Законом України „Про цінні папери і фондову біржу”, в Україні вексельний оборот здійснюється тільки на рівні юридичних осіб.

В Україні триває процес перетворення паперового обігу на процес обігу кредитних грошей. Паперові гроші виникають як результат дії функції засобу обігу, в той час як кредитні є наслідком дії функції засобу платежу. Поєднання цих функцій у одну в сучасних умовах зумовило трактування сучасних грошей як паперово-кредитних, хоча якщо ми говоримо про першу частину цього словосполучення – то йдеться про їхню зовнішню форму, а якщо про другу – то тут має значення її економічний зміст та природа виникнення.

Безготівковий грошовий оборот (бго) – це частина грошового обороту, в якій рух грошей здійснюється у вигляді перерахунку грошей в банку або взаємозаліку платіжних вимог, тобто без готівкових грошових знаків.

Переваги бго:

1)   менші витрати обігу при значних розмірах платежів;

2)   створюються необхідні умови для державного регулювання обігу;

3) пришвидшується обіг грошових засобів суб’єктів грошового обороту.

До системи безготівкових розрахунків входять:

  • принципи їх організації;
  • форми та методи розрахунків;
  • черговість платежів;

4)   розрахункові документи.

Організація безготівкових розрахунків повинна відповідати таким вимогам:

  • забезпечувати своєчасність платежу за реалізовані товари та послуги;
  • створювати умови для взаємного контролю суб’єктів за дотриманням розрахункової та договірної дисципліни, а також для банківського контролю за учасниками розрахунків;
  • не допускати позапланового перерозподілу коштів в процесі розрахунків;
  • сприяти зближенню моментів отримання та оплати товарно-матеріальних цінностей.

Способи безготівкових розрахунків:

  • перерахування коштів з поточного рахунку на рахунок отримувача;
  • взаємозалік платіжних вимог.

Таблиця 1

Світова валютна система

Етапи розвитку З М І С Т
Система

 „золотого стандарту”

Золотомонетний (з 1867 р. до початку XX ст.)

Золотозливковий (з початку XX ст. до 1914 р.)

Золотодевізний (золотовалютний) – (1922 – 1939 рр.)

Переваги: стабільність курсів валют сприяє торгівлі, знижує ризик, саморегулюється на основі жорсткого механізму

Недоліки: відмова від самостійної грошово-кредитної політики країнами, залежність від видобування золота

Бреттон-

Вудська

система

Створена в 1944 р.

Основні принципи:

·         Встановлені  тверді обмінні курси валют 44 країн-учасниць до курсу долара;

·         Курс долара прив’язаний до золота, ціна золота – 35 доларів за тройську унцію;

·         Центральні банки підтримують стабільний курс своєї валюти по відношенню до золота;

·         Організуючою ланкою є МВФ та МБРР

Ямайська

 валютна

система

Створена в 1976 р.

Основні принципи:

·         Система основана на декількох валютах;

·         Монетний паритет золота відмінено;

·         Визначальним засобом є вільно конвертована валюта, а також міжнародні кредитні гроші – СДР і резервні позиції МВФ;

·         Валюти можуть знаходитись у „вільному плаванні” – курс визначається попитом і пропозицією;

·         Центральні банки не повинні втручатись у роботу валютних ринків для підтримки фіксованого паритету своєї валюти:

·         Країна сама обирає режим валютного курсу (фіксований, плаваючий або змішаний)

 

 

До грошової системи країни входять, встановлені в законодавчому порядку:

  • найменування грошової одиниці, її співвідношення до іноземних валют та її умовний золотий вміст, валютний курс і режим зовнішньовалютного обігу;
  • види грошових знаків, які є обов’язковими для прийому по всій території країни;
  • умови та порядок грошового обігу;
  • ліміти вільної грошової готівки в касах суб’єктів усіх сфер господарської діяльності;
  • методи банківського, фінансового, податкового і аудиторського контролю за грошовою системою.

Основою для емісії грошей є:

– вартість товарної маси, що виробляється в країні;

– боргові зобов’язання держави перед Центральним банком у вигляді урядових цінних паперів;

– запаси іноземної конвертованої валюти.

Кожна країна визначає для себе грошову систему, в тому числі резервні активи, грошову одиницю, порядок чеканки монет і емісії грошових знаків. Як правило, в кожній країні знаходяться в обігу білети національного банку (банкноти) або казначейські білети, та розмінна монета, яка вільно обмінюється на банкноти.

Грошовий оборот (обіг) – це частина загальноекономічного обігу, яка відображає рух грошей у готівковій та безготівковій формах, в процесі розширеного суспільного відтворення та обслуговування нетоварних виплат і розрахунків.

Грошова маса – сукупний обсяг платіжних засобів, що обслуговує господарський обіг і належить приватним особам, підприємствам та державі.

Грошовий мультиплікатор – приріст пропозиції грошей, зумовлений збільшенням грошової маси.

Економічна категорія „валюта” конкретизує теоретико-економічну категорію „гроші” в структурі національної економіки. Валюта – це грошова одиниця певної країни певного типу (золота, срібна, паперово-кредитна).

Валютна система – це державно-правова форма організації міжнародних валютних відносин держав. Її головна мета – ефективне посередництво між платежами за експорт та імпорт товарів, капіталу, послуг, інших взаємовідносин між країнами, та створення сприятливих умов для розвитку виробництва всередині окремих країн і міжнародного поділу праці.

Національна валютна система – це форма організації валютних відносин однієї держави з іншими, що визначається національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права. Її призначення – забезпечення безперервних розрахунково-платіжних відносин всіх економічних суб’єктів країни із зовнішнім світом, накопичення золотовалютних резервів та використання їх в інтересах суспільства. Основними елементами національної валютної системи є:

  • національна валюта;
  • склад та режим формування золотовалютних запасів;
  • режим курсу національної валюти (гнучкий чи фіксований);
  • умови обігу валют та характер їх обмежень;
  • форми і організація міжнародних розрахунків;
  • статус національних установ, яким доручено державою валютне регулювання;
  • відсутність або наявність та функціонування ринку золота.

Валютний курс – це ціна грошової одиниці однієї країни, що виражена в грошових одиницях іншої країни.

Валютний ринок – сфера економічних відносин з приводу купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів (чеків, векселів, акредитивів, телеграфних і поштових переказів), виражених в іноземній валюті. На валютному ринку здійснюються операції з зовнішньої торгівлі, розрахунків, міграції капіталів та робочої сили, туризму.

 

 

Використана література:

  1. 1. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Пік”, 2009. – 548 с. : іл.
  2. 2. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – [2-ге вид., випр.]. – Кіровоград : „КОД”, 2010. – 548 с. : іл.
  3. Яковенко Р. В. Тлумачний англо-український словник економічних термінів з елементами теорії та проблематики. Дидактичний довідник / Роман Яковенко. – Кіровоград : ТОВ „Поліграф-Сервіс”, 2007. – 132 с.
  4. Яковенко Р. В. Основи теорії економіки для технічних спеціальностей : навч. посіб / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Поліграф-Сервіс”, 2009. – 120 с. : іл.
  5. Яковенко Р. В. Державне регулювання економіки : конспект лекцій / Роман Яковенко. – Кіровоград : КНТУ, 2012. – 40 с. : іл.

 

 

Р. В. ЯКОВЕНКО,

к.е.н., доцент

і